Ніхто не забутий, ніщо не забуто

Минулого тижня у столиці Литві – Вільнюсі розпочався судовий процес, який називають найголоснішим судовим процесом за всю сучасну історію цієї країни, а дехто пафосно – судом історії. Про нього, на жаль, небагато говориться в Україні, хоча він стосується не тільки нашого спільного минулого, а й майбутнього. 27 січня Вільнюський окружний суд почав розгляд справи про штурм радянськими військовими підрозділами вільнюської телевежі на початку 1991 року, під час якого пролилася кров мирних громадян.

Нагадаємо, що це був останній рік існування Радянського Союзу, який вже тріщав по швах. Майже у всіх союзних республіках зростала національна самосвідомість, набирали сили національно-визвольні рухи, а особливо – у Прибалтиці, яка завжди стояла трохи окремо. На той час Литва, Латвія та Естонія вже проголосили незалежність. 11 січня 1991 р. перший і єдиний президент СРСР Міхаїл Горбачов зажадав від Литви відновити дію радянських законів і конституції, що були зупинені навесні 1990 року, коли Верховна Рада Литви проголосила незалежність. А вже у ніч на 13 січня у Вільнюс в’їхали танки, увійшли сумнозвісні псковські десантники та спецпідрозділ КДБ «Альфа», і тисячі мешканців вийшли на вулиці захищати місто. Наймасовіше зіткнення військових з протестуючими відбулося біля телевежі, де загинули 14 людей і майже півтори сотні були поранені. Але місто встояло, армія відступила.

25 років, чверть століття, тривало розслідування тих трагічних подій. Щоби краще проілюструвати, наскільки це далеко у часі і світосприйнятті від нашого сьогодення, зауважу, що якраз у дні вільнюського побоїща, будучи студентом, я здавав такий (вже архаїчний нині) держіспит, як «науковий комунізм». Предмета практично не знав, тому мені, можна сказати, пощастило, коли екзаменаторка не стала запитувати по білету, а поцікавилася, що я думаю про вільнюські події. І коли я з усім своїм юнацьким максималізмом став на бік волелюбних литовців, вона почала переконувати мене в протилежному: «Та там, у них, хліба не купиш, якщо заговориш в магазині по-російськи». А відтак, після нетривалої безрезультатної дискусії, льодяним тоном сказала: «Ну, добре, ставлю вам «четвірку», але майте на увазі, що ще кілька років тому ви отримали б «двійку».

Тобто навіть із цього дрібного й суто індивідуального випадку можна уявити собі, якою наелектризованою була тодішня політична атмосфера в країні і чого коштувало литовцям піти проти озброєної до зубів брехливої імперії…

Так ось, за 25 років розслідування у справі назбиралося 702 томи. Є більше тисячі свідків і півтисячі постраждалих. У військових злочинах та злочинах проти людяності обвинувачуються 65 осіб – це колишні секретарі ЦК Компартії Литви, офіцери КДБ і Радянської Армії та навіть останній міністр оборони СРСР Дмітрій Язов. Щоправда, майже всі звинувачені (а це громадяни Росії, Білорусі та України), окрім двох колишніх військових, поки що недосяжні для литовського слідства. Щодо всіх них, буцімто, вже виданий європейський ордер на арешт, але суть справи, за великим рахунком, навіть не в цьому.

Суд планує винести вирок ще цьогоріч. Номінально справа є юридичною, хоча фактично вона політична чи принаймні гібридна. Для маленької, але гордої Литви вона важлива, насамперед, тим, що мала б поставити жирний остаточний хрест на страшному радянському минулому. А з іншого боку, це і прозорий натяк та попередження правонаступниці СРСР – одурманеній неоімперським синдромом путінській Росії, що терміну давності такі злочини не мають. Недарма ж президент Литви Даля Грибаускайте з приводу початку цього історичного судового процесу сказала: «Кожний, хто провинився перед людяністю, кожний, хто вчинив військові злочини, – не важливо, де це відбулося: в Литві, чи Україні – повинен постати перед судом».

Здається, Україні теж не обійтися у майбутньому без подібного голосного процесу щодо дій російської воєнщини на сході країни і в Криму. Бо без такого свого роду «нюрнберга» повного розірвання російських колоніальних пут не буде. Але для початку слід бодай знайти і покарати винуватців розстрілів на Майдані. Українське суспільство вже два роки чекає…

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!