«Німий»

Режисер: Дункан Джонс

Берлін майбутнього. Найбільша європейська столиця стала притулком для непотребу всіх мастей з різних куточків планети – підпільний бізнес тут можуть ділити британські поліцейські, дезертири з американської армії і російська мафія. В цьому бедламі нічим не примітним життям живе бармен Лео, який у дитинстві в результаті нещасного випадку втратив здатність говорити. Від самотності чоловіка рятує офіціантка Надіра, якій навіть подобається те, що її коханий мовчить, проте минуле жінки огорнене безліччю таємниць, одна з яких змушує її зникнути без сліду. Вирушивши на пошуки Надіри, Лео стикається з моторошними пороками суспільства, зібраними в берлінському підпіллі, але ближче до розгадки таємниці не підбирається.

На противагу відомому вислову про перший млинець, настільки ж поширеним є і зворотне явище – іноді тільки те, що вийшло на самому початку, і заслуговує на увагу, решта ж є або поганою копією оригіналу, або сумною спробою повторити успіх дебюту. Режисер Дункан Джонс заслужив щирих оплесків своєю першою повнометражною стрічкою «Місяць 2112», в якій Сем Рокуелл у кадрі і Кевін Спейсі за кадром міркували про питання самоідентифікації і природу індивідуальності у світі клонів. Чудовий трамплін у майбутнє, але це світле майбутнє все ніяк не наставало – після «Місяця» був «Вихідний код», істотно дорожчий, але менш продуманий, потім пішла невдача з «Варкрафтом», екранізація якого була свідомо поганою ідеєю. Але все це були студійні проекти, а ось особистою історією для Джонса і водночас його дебютом повинна була стати фантастична драма «Німий».

Важко сказати, що задумував автор, якою він уявляв собі майбутню стрічку, але результат складно назвати фільмом хоча б трохи захопливим, осмисленим і логічним, у ньому просто зібрані мелодраматичні кліше, простенький сценарій, картонні герої і штамповані ярлики, і все це щедро приправлене візуальними рішеннями, почерпнутими з «Того, що біжить по лезу» Рідлі Скотта. На жаль, це не задовольнило ні шанувальників фантастики, ні фанатів режисера і зайнятих у проекті акторів, ні навіть глядачів, які розраховували на хоч би якесь хвилююче видовище. «Німий» – нудна тяганина, яка не вміє сформулювати навіть власні претензії. За великим рахунком, він швидше нагадує простенький бойовик на зразок тих, у яких в останні роки знімаються Антоніо Бандерас або Брюс Вілліс, – герой у них втрачає сім’ю або дорогу людину, шукає винного і карає його.

Ось так нехитро все відбувається і в майбутньому з тією лише різницею, що герой Олександра Скарсгарда – стрілець і боєць так собі, він всього лише напористий і нахабний здоровань, якому час від часу щастить на балакучих бандитів, що вибовкують першому-ліпшому плани своїх босів і конкурентів. В іншому все банально: шукаємо, знаходимо, мстимося. Звичайно, не можна не відзначити те, що Джонс намагається розширити вузький струмочок сюжету, без упину множачи число персонажів, але це лише роздмухує хронометраж і відверто стомлює. До того ж, стежити за пошуками головного героя нецікаво з вельми прозаїчної причини: ні Скарсгард, ні зниклий персонаж Сейнеб Салех не привертають до себе глядача, другорядні учасники історії тут якщо не цікавіші, то набагато яскравіші. Так, Пол Радд, Джастін Теру та інші просто не можуть залишитись поза увагою, здається, замість сценарію творці «Німого» змагалися один з одним у тому, хто найбільш безглуздо представить глядачеві відомого актора. Так, Домінік Монаган, наприклад, став японською гейшею, Радд відпустив вусища канадського лісоруба, Роберт Шіен відростив груди, а Теру сховався під копицею солом’яного волосся і за величезними окулярами – такими ми їх точно ще не бачили, але, на жаль, зовнішній вигляд – це все, що фільм може глядачеві запропонувати.

Найсумніше, що, судячи з фіналу, саме такою безглуздою і банальною Джонс собі історію німого бармена і уявляв. Картина закінчується безпорадним твістом у дусі Ш’ямалана, у якого герої «Знаків» все життя, самі того не відаючи, готувалися хлюпнути в прибульця водою зі склянки. В «Німому» Лео теж п’є воду великими ковтками, щоб у фіналі врятуватися від загибелі. Сумно і боляче на це дивитися, більше розчарування важко собі навіть уявити – Джонс виявився не новатором з купою сміливих концепцій, а вискочкою з однією-єдиною розумною думкою. Вона була сказана дев’ять років тому, далі Дункану краще було залишатися німим.

ФЕЛІНСЬКИЙ

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!