«У зриві роботи міської ради та депутатського корпусу під час сесії міський голова Тисмениці Богдан Дарчин звинувачує “проплачених найманців, найнятих окремими екстремістськими мешканцями міста”. Про це очільник райцентру заявив сьогодні на прес-конференції в Івано-Франківську.

За словами Богдана Дарчина, ані публічний виступ на сесії обласної ради зі скаргою та передача у президію відеозаписів з наведеними фактами, ані заява до правоохоронців досі не дали ефекту. Водночас, міський голова каже, що його відставки активісти домагалися ще в лютому, під час подій на Майдані. Приходили навіть до нього додому, однак, стверджує  Дарчин, підтримка місцевої інтелігенції підняла його дух і дала можливість далі боротися за свою посаду. Мер наводить багато цифр, які свідчать про його успішну роботу на посаді очільника міста. Каже, що КРУ не знайшло ніяких порушень. На підтвердження своїх слів представляє людей, які прийшли його підтримати». 

(http://pravda.if.ua, 11 липня 2014 року)

У рік 7 522 [2014]. Вельми [не злюбили] того року проплачені найманці та екстремістські мешканці каштеляна города свого тисменицького Данчика Степанковича, кушніра [тикаферлюксусового]. Згадали ж йому і стародавнє [відро] партійно-вишиванське, для ригів сарматських підставлене, і землі розпродані, і дороги роздовбані, і копанку [в дупі], та й майданути його всі разом порішили. А був же Данчик Степанкович чоловік тихий, [модний], безобидний та миролюбний, жодного кроля [угорського] своїми руками за життя не забив, тож від згадок таких про себе на радах і вічах народних млосно, зле та недобре йому робилося, щось стріляло в лівому боці та штрикало в [правому секторі].

Тоді замкнувся каштелян города тисменицького у [палатах білих], знахарями й знахарками довкола обклався та сто днів лічив свої [сто п’ятдесят] діагнозів, гукаючи зрідка: «Я живий, лиш розболівся вельми!». І від вигуків тих пахан Яник в Ростові [з боку на бік] перевертався, а в Данчика Степанковича ще [цілих три місяці] кололо щось в лівому боці і відлунювало в правому секторі, аж поки не втишилось все.

І прийшли тоді до Данчика Степанковича не опришки та збуї, а луччі люди [у хутра убрані], істеблішмент та інтелігенція місцева, та поставали, нагнувшись, довкола каштеляна города тисменицького та [дух] його, як могли, піднімали, бо несила вже була саму тільки лапу [смоктати]. І відступили від нього півтора сотні болячок, гризот та інших [діагнозів]. І повернувся він на престол тисменицький та знову став каштелянити потроху.

Того ж року почав Данчик Степанкович заяви міліцейські, виступи публічні, відеозаписи викривальні та скарги різні із себе вивергати та [цифрами] правильними за звичаєм давнім жонглювати. Але не було від [боротьби за посаду] такого ефекту прямого, а тільки побічний. Почали ввижатися Данчикові Степанковичу екстремісти, найманці та [інші терористи]. Тоді прийшли до нього санітари [з Млинарської], зрозумівши, що сто п’ятдесят діагнозів минуло, а сто п’ятдесят перший таки недолікували. Добре, хоч в лівому боці більше не штрикало і [правий сектор] не турбував.

НОРВАКС