Цьогорічний фестиваль “АртПоле” міг би не відбутися через війну на сході України, але відбувся. Його організатори, учасники та глядачі – це якраз ті, хто щоденно стояв на Майданах. Публіці, вихованій “АртПолем” і загартованій революцією, вже не можна було пропонувати звичайну розважальну програму з піснями й танцями, тож фестиваль переріс у творчу лабораторію, найважливішою метою якої була єдність і взаємодія.

Майстер-класи просто неба від Франківського “Баобабу”. Фото з Фейсбук-сторінки майстерні

Від звичайного формату цьогорічне “АртПоле”, яке відбулося 8-12 липня в Унежі Городенківського району, відрізнялося тим, що не було щоденних концертів на великій сцені та шалених танців під різну музику світу. Частина публіки знудилася і поїхала додому, хтось вирішив не їхати на фестиваль взагалі, бо “що там робити без концертів” (музика насправді була, але не танцювальна), а  ті, хто залишився, повернулися додому іншими людьми. Таких було понад 700, хоча у мирний час фестиваль у його звичному форматі збирав 2000 і більше учасників з цілої України та закордону.

Камера-обскура дозволяє бачити відображення людини на будь-якій відстані. Зроблена з картонної коробки, лупи та дзеркалець

Від ранку до ночі впродовж п’яти днів фестиваль і справді нагадував велетенську лабораторію, що розкинулася на пагорбах Дністровського каньйону. “Ми шукаємо нові форми та якось більше заглиблюємося в наші проекти і теми. З іншого боку, є чуттєве рішення пов’язати все це із ніччю на Грушевського, коли ми прийшли колядувати 19-го і опинилися на барикадах. Тоді було дуже багато запитань до себе, дуже багато відповідей, – пояснює концепцію нового формату фестивалю його арт-директор Ольга Михайлюк. – Коли повернулася додому, зрозуміла, що фестивалю як фестивалю не буде і цього року наші кроки будуть більш жорсткими. Нам потрібно зрозуміти, хто ми є, дослідити питання нашої ідентичності, адже така різна за архітектурою, традицією і музикою наша країна. “АртПоле” завжди це досліджувало, і ми це будемо продовжувати”.

Для ціанотипії здавна використовували живі квіти

Тому вперше на “АртПолі” цього року зникли танці і з’явилися дискусії. На одній з них обговорювали вже відомі творчі ініціативи і планували цікаві мистецькі проекти, які б можна було втілити в Криму, на Донбасі та Західній Україні задля об’єднання регіонів. “Мова не про те, що робити з біженцями, а про дуже сильні культурні проекти, які ми можемо робити разом. Ця війна дуже активізувала нас, і в результаті ми стали ближчими в культурних зв’язках і відкриваємо зараз надзвичайні речі. Війна спровокувала мистецьке зближення”, – зазначила арт-директор фестивалю. Під час іншої дискусії активісти з Криму говорили про те, як можна сьогодні зберегти кримську культуру. Гостею дискусії стала британська журналістка Лілі Хайд, яка написала книгу про переселення кримських татар “Омріяна країна”.

Кримські майстри навчають мистецтву кераміки публіку з цілої України

Поки дорослі дискутували, ліпили із глини разом із кримськими гончарями, освоювали пантоміму, вчилися створювати пісенні містки між предками та нащадками з Уляною Горбачевською, випробовували себе в ціанотипії (старий спосіб монохромного фотографічного друку – авт.), малювали портрети друзів за допомогою камери-обскури, дивилися документальне кіно, заглиблювалися в музичні експерименти із тишею та шумом, дітлахи робили дуже цікаву річ – створювали акустичну казку. В проекті “Велике вухо”, яким опікується Оля Михайлюк, за допомогою різних предметів, наприклад, води, круп, камінців, мушель, сухого листя, посуду тощо діти озвучували казки Дзвінки Матіяш. Скажімо, фразу “Велике вухо прокидається від того, що надворі мелодійно дзвенять дзвіночки” діти озвучували, стукаючи по мисках, які були у них на голові, – так цей звук побачили малюки. Вони пробували дослідити і відтворити, як звучать вуса кота, як копають щось під землею підземні істотки, як звучить дощ та вітер. Ці діти будуть знати щось таке, чого не знали їхні батьки.

Жанна Кадирова: “Цього року на “Артполі” я й сама — арт-об’єкт!”

Певним переломним моментом учасники фестивалю називають ніч, коли відбувся показ документального фільму про Майдан “Вавилон-13”. Фільм об’єктивний і без прикрас. Хтось плакав, хтось депресував. “Було відчуття, ніби наша спільна рана вже трохи загоїлась, а тут тебе знову ріжуть по-живому. Люди після цього фільму не спали до самого ранку, мусили якось заново осмислити все, заспокоїтись”, – згадує Наталя Стецик, учасниця фестивалю.

Відчуття порушення власного простору, яке в українців особливо загострилося через Крим та війну на сході, не могло не вилитися в мистецьких проектах. Найвідчутніше це проявилося в ленд-арті. Митці, які створювали об’єкти у просторі й переважно робили це з камінців та гілочок, цьогоріч викопали чимало ям. Проект франківських художників Миколи Джички та Сергія Григоряна викликав фурор. Хлопці викопали на галявині щось на зразок могильної ями, над якою, наче кришка від гробу, нависала ще одна земляна яма – вертикальна. “Композиція “Поділ землі” виникла з фрази Сковороди про те, що якщо ти впав у яму, треба піднятися з неї. Нас всіх зараз кинули в яму, нам треба мобілізуватися і зібратися з духом. Нам йшлося про вміння шукати позитив навіть у найкритичніших ситуаціях. Зараз це потрібно як кожному з нас, так і цілій нації”, – пояснив Джичка.

Пантоміма — заняття не з легких, як виявилось, треба мати добрі м’язи

Цього року “АртПоле” планує у вересні провести “Кримські зустрічі”, щоправда, в Одесі, зважаючи на недоступність Криму. Наступного року фестивалю в Унежі більше не буде. Чи буде літнє “АртПоле-2015” взагалі – покаже час, кажуть організатори. Як би там не було, цього липня в Унежі народилося чимало цікавих і важливих проектів, кожен з яких може стати мистецьким Майданом, може пробудити, змінити, дати відповідь, надихнути чи просто запевнити, що рухаємось у правильному напрямку.

Композиція “Поділ землі ” від франківчан Джички і Григоряна викликала фурор

 

Наталка ГОЛОМІДОВА