Франківці, які мають ровер, не завжди мають сміливість їздити ним по місту. Одна біда –  автівки, інша — забагато пішоходів, велодоріжок ще немає, а шанси, що ваш ровер вкрадуть, майже стовідсоткові. Що ж залишається? Поїхати кататись за кордон! Андрієві Майгутяку та його дружині Олі вдалося поєднати відпустку, улюблені мандри та безпечне катання на ровері у Норвегії. Оскільки обоє — професійні фотографи, то про красу цієї далекої країни найкраще розкажуть їхні світлини, а про враження від подорожі Оля та Андрій розповідають разом.

 

Подружжя Майгутяків — досвідчені мандрівники. За плечима у них Азія та дуже багато різних гір, у Андрія ще й тижнева подорож ровером по Польщі, бо катається він також професійно. А от для Олі поїздка ровером за кордоном стала першим серйозним випробуванням. По Франківську дівчина кататись не любить, бо боїться машин, а щодо подорожі у безпечну Норвегію сумнівів не було. “Андрій любить ровер, а я люблю Андрія”, – сміється Оля, додаючи, що вони обоє обожнюють мандрувати разом. Прокатавшись на двох колесах по Норвегії майже цілий липень, Оля та Андрій стверджують: Норвегія – ідеальна країна для мандрівок ровером, де для зручності та безпеки продумано усе до деталей.

Перш ніж вирушати до Норвегії, подружжя поспілкувалося з друзями, які вже були там два роки тому і розвідали маршрут: спершу на легендарні Лофотенські острови за полярним колом, а потім континентальною частиною країни. Відстань і тривалість подорожі були відомі заздалегідь. Приблизний графік подорожі треба було подати в посольство на отримання візи. Вже у Норвегії виявилось, що графік склали з помилками, і коли мав бути відпочинковий день, замість 30 кілометрів деколи доводилось проїжджати 90. В середньому проїжджали 70-80 кілометрів на день. Їхали з наметами і ночували, де хотіли. Усю їжу везли з собою, але, кажуть, не варто було. У Норвегії у супермаркетах дуже великий вибір продуктів – від дешевих до супердорогих.

Краса за межею холоду

У Норвегії влітку завжди холодно та дощі, але франківчанам пощастило насолодитися унікальними пейзажами за доброї погоди. Під час їхньої подорожі було дуже тепло, сонячно та без дощу, тож мандрівники неочікувано для себе засмагли і так і не встигли поносити теплі светри.

“Природа просто шалена. Певні місця подібні на зелені Гімалаї, деякі – на Мальдіви, – розповідає Оля. – Вода блакитна, але неймовірно холодна. Тільки заходиш у воду – кістки ломить. Але норвезькі діти купаються ще й як. Вони гордяться тим, що вони холодолюбні. Є такий жарт, що коли британці вмикають опалення у хатах, норвежці вдягають футболки з довгим рукавом”.

Будиночки у Норвегії наче з якоїсь казки. Такі, як діти малюють: квадратик, гострий дах і маленьке віконечко. “У них 99,9% будинків у сільській місцевості – каркасні дерев’яні. Наші люди на таке кажуть, що то не дім, та й холодно буде. А норвежці купують порізані дошки, попередньо оброблені спеціальною рідиною, і з них майстри за кресленням збирають будинки, обшивають всередині утепленням. У Норвегії такий холодний клімат, що інші будинки просто розсиплються від постійної вологи і зміни температур. А дерев’яні дихають, живуть. Кам’яні будинки ми бачили лише в містах, – каже Андрій. – Дуже цікаво їхати і дивитися на гаражі – там завжди ідеальний порядок, всі інструменти розвішані, як у каталозі. Складається враження, що кожен норвежець – майстер, який вміє своїми руками робити абсолютно все”.

 

Безпека — понад усе

Норвегія настільки безпечна країна, що там можна подорожувати самому. Якщо з мандрівником щось трапляється, обов’язково хтось зупиниться. Норвежці, як і всюди у Європі, не будуть робити вигляд, що вони нічого не бачать. Оля та Андрій кажуть, що постійно зустрічали людей, які мандрували наодинці. 

На Лофотенах немає так багато транспорту, як на півдні країни, роверистам на дорогах там особливо спокійно. “Дороги дуже вузькі, можуть розминутися лише дві машини. Але якщо ти їдеш на велосипеді, машина зупиниться і об’їде тебе по зустрічній смузі. Якщо там буде ще одна машина, то ця пригальмує і буде за тобою їхати з твоєю швидкістю”, – пригадує Андрій. На Лофотенах дуже багато велосипедистів. Це унікальне місце, куди їдуть з цілого світу заради неймовірної краси пейзажів. Така собі мекка для роверистів та мотоциклістів, де можна без страху їхати навіть через тунелі.

Попри те, що дороги вузенькі, біля багатьох населених пунктів зроблені велосипедні доріжки, які суміщені з пішохідними. “Нас вразило, що коли велосипедна доріжка іде і їй треба перейти на інший бік дороги, то інколи роблять маленький тунельчик під дорогою, куди ти з’їжджаєш і переїжджаєш на інший бік, нікому не заважаючи. Зроблено все настільки зручно, що ми почували себе більш, ніж безпечно, – розповідає Оля. – Одна норвежка нам сказала: “У нас в країні все дуже дорого, але зате комфортно і безпечно”. І це справді так”.

Велосипедний замок у Норвегії мандрівникам так і не згодився. Люди там спокійно залишають ровери без догляду біля супермаркетів чи ще десь. Норвежці можуть піти спати, не просто не замикаючи двері на ключ, а навіть не закриваючи їх до кінця. Парканів у цій країні взагалі немає, кажуть франківці, хіба декоративні – до колін.

 

Куди поділися норвежці?

 

Коли Оля та Андрій приїхали на континент, у них почалися проблеми з водою. Оля пригадує: “Ми подумали, що от зараз когось зустрінемо і попросимо води набрати. А ми їдемо вулицею і не бачимо жодної людини! Коли заїжджаєш у місто чи село, складається дуже дивне враження: ось машина щойно приїхала, стоїть, велосипед хтось залишив, розкидані іграшки на газоні – але жодної людини немає. Так, ніби щойно впала бомба і нікого не стало. Людей на вулиці там взагалі майже немає”.

“Їх насправді мало, – додає Андрій. – Всього 5 мільйонів, і більшість населення живе на півдні. Всі хати віддалені одна від одної, ніби розкидані по території. Якщо ми й бачили людей, то вони всі сиділи і приймали сонячні ванни на своїх ідеально підстрижених газонах. Норвежці, коли відпочивають, то завжди сидять на сонці, а не в тіні. В них сонця дуже мало. Коли стає ближче до зими, сонце ховається за горизонт і на півночі його взагалі не бачать. А ми попали в такий час, коли сонце взагалі не сідало, воно, фактично, оберталось по колу. Ні заходу сонця, ні сходу не було. Білі ночі”.

Андрій зауважує, що всі норвежці виглядають дуже розслаблено. “Навіть робочий, який ремонтує дорогу, розслаблений і з усмішкою на обличчі. Видно, що він любить свою роботу. Зовсім не помітно ніякого напруження чи бажання сказати кілька матів, бо щось не вдається”. Самі норвежці дуже багато подорожують своєю країною, може, тому їх і не видно на вулицях. Мандрують у трейлерах цілими родинами, всі з собаками – з одного трейлера можуть виглядати дві-три морди.

 

Про гроші і сенс життя

 

Оля та Андрій Майгутяки намагаються постійно кудись мандрувати. Гроші на омріяну подорож збирають цілий рік, уважно продумуючи всі витрати. “Мандрівка передбачає, що ти їздиш і рахуєш гроші, а не те, що аби вирушити у мандрівку, ти маєш бути багатим, – пояснює Андрій. – Дехто думає, що можна взяти бюджетну путівку і все дешево вийде, а може вийти навпаки. Треба їздити, треба дивитися, бо життя таке непередбачуване, що врешті-решт у тебе можуть лишитися тільки спогади. Сьогодні ти маєш ровер і цікавих людей довкола себе, а завтра можеш мати тільки спогади”. Тому не можна сидіти на місці, вважає він. Коли сидиш на місці, все життя минає як один день. “Ми з практики знаємо, що коли ти у мандрівці, особливо у велосипедній, у тебе один день минає як тиждень. Дуже багато вражень! Коли згадуєш, що було вчора, важко це зробити, так ніби минув не один день, а цілий тиждень”, – ділиться враженнями Оля.

 

Подружжя переконане, що чим більше молодь буде їхати за кордон і дивитися, як там люди живуть, тим більше буде спроб потім змінити щось тут, в Україні, у Франківську. Тим часом мандрівники Майгутяки мріють створити блог, де описуватимуть пройдені маршрути і викладатимуть фото з подорожей та різні поради. А поки блогу немає, а в Норвегію вже дуже хочеться — з Андрієм Майгутяком можна поспілкуватися у Фейсбуці.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА

Фото: Андрій Майгутяк