Серце Гуцульщини, повстанська столиця Космач дала за голову обласної організації Партії регіонів Василя Чуднова 75% голосів. До речі, вже не вперше – на місцевих виборах 2010 року Чуднова підтримали 72% космачан. Чому нащадки повстанців голосують за «регіонала»?

Космач розлігся у великій долині. На недалекому обрії смуга високих гір, до яких воно поступово підвищується. По верхах — присілки, всього їх 32. Центр доволі компактний — все поруч. Похід же на околиці для чужих – наче глибоко в гори. Дивлюся на мапу — Космач величезний, як на просте село. У тім-то й справа, що село це не просте. 

Суботню тишу розірвав гуркіт: із повороту вискочив навантажений лісовоз. Я навів об’єктив. Молодий міцний хлопець за кермом дивиться в очі і заперечно хитає мені головою. Поруч мене вуйко з ровером насуплено каже, що якби він отак серед білого дня ліс возив, то його б зразу зупинили, перевірили, наручники одягли – і все. Питаю, хто ліс возить. “Якісь тутешні співпрацюють з коломийськими, косівськими, міліціонерам руку мастять, і ті їх не рухають”.

Примикаю до того чоловіка з ровером. Він з таких, що люблять говорити з усіма без розбору. Бідкається, що ніхто дороги людської не зробить. Показує рукою: “Встид!” Каже щось про закордон, про Польщу і Чехію розповідає. “Яка найбільша біда наших людей?” – питаю. — “Люди забули про Бога, кожен думає про свої інтереси, хоче багатством хизуватись”. — “А за кого будуть голосувати?” — “Люди розгуртовані, один за того, другий за іншого. Якби вся держава проголосувала єдино, то означало би, що ми сильні. Мій знайомий на базарі питався, під ким я хочу, щоб Україна краще була? Під поляками, румунами, росіянами? А я йому: та що, у нас людей розумних нема, щоб керувати? Я не хочу на когось працювати!” Питаюся, чи буде краще після виборів, а він: “Люди роз’єднані. Нема ладу в сім’ї — люди в Бога не вірять, б’ються, сваряться, розходяться. Звідки порозуміння у цілого народу візьметься? Кожен дбає про себе одного”.

 Базарний день у Космачі

У неділю вранці на дільницю №260430 у присілку Ставник нас кілька членів комісії з собою із центру на мікроавтобусі підвезли. Молодші музику грайливу слухають, про презервативи у бардачку жартують. Чоловіки мовчать, а жінки — про погоду, хто де побрався, про качок, що вчора вночі відлітали — за місяць сніг буде. На самій дільниці офіціоз. Молоді спостерігачі ходять у сусідній клас на перекуски.

Перед початком голосування нас і деяких спостерігачів чомусь попросили вийти із першого засідання ДВК. У приміщенні для голосування ніде стати, щоб іншим учасникам виборів не заважати. А самих виборців майже не було. Ми сюди не пасуємо, заважаємо. Члени комісії сидять при нас, як діти у школі — чемно, випростано, ніяково. Інколи відчувається погляд. Інколи западає тиша. Неначебто нудно. Нічого видимого не відбувається, треба б піти до церкви, де, казали нам, отець із самим Чудновим товаришує, переконує. По лицях і атмосфері бачимо, що щось за ширмою. Вистава почнеться, як ми підемо.

Вирішили податися у центр села із деякими членами комісії, які їхали у свою дільницю голосувати. Вони нас люб’язно взяли з собою. На прощання вловили погляди полегшення тих, хто лишився. Біля входу розминувся з бабцями. Одна другій каже, дивлячись на інформацію про Чуднова: “Наш гуцул прекрасний”. На стіні висить інформація про партії та про трьох фаворитів-мажоритарників: Микола Палійчук і Василь Гладій поруч, а Василь Чуднов — при дверях, біля плакату “Як правильно голосувати”. Чуднов – самовисуванець, хоча при цьому голова обласної організації Партії регіонів і до того ж чинний нардеп – у Космачі безперечний авторитет. Свій, місцевий… Інформація про решту кандидатів просто розкидана на столах.

По дорозі з присілка питаюся у члена ДВК щось там про дорогу. Трохи трясло спочатку, а потім добрий асфальт пішов. Розказує, що це Чуднов добився. “То, звісно, держава дала, але він ті гроші вибив”, — каже жінка. — “Скажіть, Чуднов — самовисуванець чи у якійсь партії?” — “Ее… Ні, ні, самовисуванець”. — “А сільський голова що?” — запитую. — “Ні, він нічого не робить”.

Чуднова визнають у Космачі за такого, що ліпшого ще не було і не знати коли буде. Надіються, що хоч дорогу доробить. “Закон про мову — то великий мінус”, — визнає якась жінка. – За Партію регіонів тут ніхто не голосує, хіба сім’я кандидата, члени комісії”. Питаю, чого продаються люди. “Тиск”, — чую у відповідь. Коли спитався в іншої людини, чому люди фальсифікують на користь влади, то відповідь була “підкуп і тиск”. Тутешній знавець історії казав, що колись гуцули у Космачі мали все своє: від взуття до капелюха, і їсти все своє мали, хіба цукру трохи купити могли. “Як чоловік мав дві сорочки — одну до роботи, а другу до церкви, то йому вистачало і більше не треба було”. Згадує, що колись село було більш дружнє, а зараз є недовіра одне до одного, усе іде з розрахунків (сміється). На прощання читає свого вірша про Космач. Згадується у ньому і річку, і ялівець, і гуцулок, і те, що село у Бога на долоні, й те, що воно — повстанська столиця…

Говорю пізніше з ґаздинею. Випитую. Каже, що нема зараз лідера, за якого би люди пішли, як раніше. Люди розчаровані. Але все одно голосують здебільшого за “Батьківщину”, “Свободу”, за “Партію регіонів” не голосують. “А Чуднов? — питаю, — він у регіонах…” “Розумієте, — відповідає, — ще ніхто з депутатів більше, ніж він, для села не зробив”. — “А вірите, що щось поміняється після цих виборів?” — “Після цих не поміняється. Можемо хіба на Бога надіятися”.

Приходимо до селищної ради. Головою є пан Дмитро Пожоджук. Кабінет заставлений квітами. У куті прапор України і прапор УПА. Біля вікна плакат, де написаний гімн України. Над столом великий портрет Шевченка. Тут портрети блаженного Омеляна Ковча, художника Григорія Смольського — учня Олекси Новаківського. Стіна обвішана фотографіями. На них різні люди у Космачі — від якоїсь старенької бабці до президента Віктора Ющенка. За спиною у голови портрет президента Віктора Януковича. По нижніх кутах портрету в рамку вставлені іконки. Спершу напівсерйозна розмова. Трохи про фотографії, про історію села. Показує нам свою книжку про Космач. Запитую, чому портрет Януковича висить у кабінеті — не виглядає органічно. Голова сміється: “Не питайте, то ціла історія”.

Питаюся у голови про дорогу. У розмовах із космачанами серед проблем це питання постало на першому місці. Ще хтось казав про закриття лікарні. Голова кличе когось із сусідніх кабінетів. Нам показують рішення Космацької сільської ради про виділення понад 154 тисяч гривень на ремонт дороги із Космача в Завоєли. “А з лікарнею що?” — запитуємося. “У нас була дільнична лікарня, а зараз її зробили просто денним стаціонаром. Пологове відділення закрили, дітей теж треба возити у Яблунів, Косів, Коломию”. — “А чому закрили?” Голова знову просить якесь рішення. У ньому вказано, що реорганізацію запропонував депутат Верховної Ради пан Чуднов. — “Він хотів робити там реабілітаційний центр, але наразі маємо те, що маємо”. Реклама ж пана Чуднова зазначає, що “народний депутат Чуднов врятував від закриття … Космацьку дільничну лікарню…”

Рушили знову до дільниці у Ставнику – пішки. З дільниці виходять жінки. Одна каже: “Та пішли вони всі… На цій дільниці як дурили вибори, так і далі дурять! Сидять шмаркачі малі. Мама дала їм посвідчення — і вже спостерігач. Та хіба таке мале щось розуміє?!” Запитую у жінки, чому вона це говорить. Та відповідає, що там родичі сидять у комісії. Згодом отримую списки членів комісії. Справді, є родичі. А якщо зважити ще на спостерігачів — то ще більше.

Коли настав час підрахунку голосів, усі пожвавішали. Розпакували урну. Почався хаос, але стежити не було за чим. Щодо партій, то кожен спостерігач пильнував своє. Що ж до мажоритарника, то тут наче ніхто й не сумнівався у перемозі Чуднова. Виявилося згодом, що він переміг на всіх дільницях Космача. Найдовше у Ставнику тривало заповнення протоколів. Тут їх зробили 51, а у центральній — у 4 рази більшій — зробили 54.

Пані член ДВК ділиться враженнями: найбільша несподіванка для неї — це те, що із 311 голосів у дільниці 44 за Партію регіонів. Побоюється, що Космач можуть не зрозуміти. Його вже не розуміють. Кандидат Чуднов просто витягає рейтинг партії своїм авторитетом. За закон про мови, запевняє він, насправді не голосував. А перебування в Партії регіонів виправдовує тим, що інакше він нічого для людей би не добився. Співрозмовниця десь в глибині душі надіється, що якщо пан Чуднов пройде у парламент по мажоритарці, то вийде з «регіонів».

Бар’єри офіціозу й недовіри впали. Підходжу до іншого, строгого на вигляд члена комісії. Каже, що Чуднова люди підтримали, бо він не чекав до виборів, а всі ті три чи чотири роки щось людям допомагав. Жінка поруч трохи іронізує: трохи зробив, трохи не зробив, а ще трохи збрехав…

Поїхали до Коломиї. Хлопці в автобусі, років 17-19, балакали. Один каже, що голосував за Кличка і за Чуднова. Питаю: чому? — “Бо Кличко на виборах робив усе головою, а не брехнею. А Чуднов свій — зробив дорогу”. — “А сільський голова?” — “Та він фестиваль нормально зробити не може. Лише один день…” Зате голова попросив нас сфотографувати тлум людей біля єдиного на неділю бусика. Каже, що рейсові автобуси зробили собі вихідний на цей день, тому люди мусять їздити, наче оселедці. Коли нам показував цю ситуацію зі свого вікна, то дивився, чи вмістився його син.

Василь Чуднов вибори цього разу таки програв. Але за нього проголосували майже 13 тисяч виборців.

 

Маркіян ПРОХАСЬКО,

Для “Галицького кореспондента”,

написано в межах Школи політичного репортажу Українського католицького університету за фінансової підтримки «Українського медійного проекту» («У-Медіа») міжнародної неурядової організації Інтерньюз.