До Івано-Франківська нарешті докотився ковзанярський бум. Одна за одною у місті відкрилися кілька ковзанок, ще кілька — на черзі. Усі на ковзани, і ми туди ж! “Галицький кореспондент” купував ковзани, випробовував лід і опановував ази катання разом із професіоналами, долаючи страх і виправляючи типові помилки новачків. Принагідно ми поринули у ностальгію і згадали, як каталися на ковзанах у Франківську півстоліття тому.

 

Ковзани — це спорт родом із дитинства. Кого не спитай, усі катались на ковзанах, коли були малими. За радянських часів у кожній родині, де були діти, обов’язково були санчата, ровер і ковзани. Дівчатка мріяли стати видатними фігуристками, а хлопці хокеїстами. Тепер дітям купують комп’ютер замість санчат, ровера та ковзанів, разом узятих. “На жаль, дітей сьогодні практично неможливо відірвати від комп’ютера, але це обов’язково треба робити”, – констатує заступник мера з гуманітарних питань Михайло Верес. Нарешті франківські чиновники не лише окреслили проблему, але й взялися за її вирішення. Під егідою міськвиконкому у Франківську цього року вперше відкриваються безкоштовні ковзанки.

 

Ковзанка у подарунок

 

Минулого четверга на стадіоні по вулиці Миру запрацювала перша міська ковзанка. Працівники “Теплокомуненерго” зробили непоганий льодовий майданчик розміром 26х57 метрів із дерев’яною огорожею. Він відкритий для усіх, однак, в першу чергу, для дітей-хокеїстів. “Сподіваємося, що з часом на базі цього майданчика зробимо дитячу хокейну команду, щоб наші дітки могли безкоштовно займатися зимовим спортом”, – каже директор “Теплокомуненерго” Руслан Гайда. – Першими ковзанку випробували молоді хокеїсти з команди “Цунамі”, яка досі займалася на “Льодовій арені”. “Лід добрий, можна тренуватися”, – зауважили молоді спортсмени. Схоже, центр дитячого хокею тепер переміститься сюди.

Вхід на ковзанку безкоштовний, але треба мати свої ковзани. Поруч з майданчиком працюють теплі роздягалки. “Ми перевзуваємося на лавицях безпосередньо біля ковзанки, щоб не топати у ковзанах кількадесят метрів. Взуття залишаємо під лавицями — поруч капці цілої хокейної команди, тож за свої ми спокійні”, – розповідає юний хокеїст. Великий плюс — наявність туалету неподалік. З динаміків звучить російська попса — це мінус. Лід кращий, ніж на ковзанці, що на міському озері, але кататися на одному майданчику із хокеїстами «чайникам» не під силу. Зрештою, це недолік усіх ковзанок. Доки хлопці ганяють шайбу, “фігуристи” покірно чекають.  

Ковзанка на Миру працюватиме щодня з 10 ранку до 10 вечора, доки буде мороз. У сонячні дні ковзанку в обідню пору закриватимуть, щоб гострі леза ковзанів не пошкодили лід. Незабаром безкоштовні ковзанки від “Теплокомуненерго” відкриються також на стадіоні ЗОШ №18 у мікрорайоні Пасічна та на вул. Симоненка, 13. А поки на міській пасічнянській ковзанці тривають завершальні роботи, мешканці новобудов, що неподалік “німецького озера”, залили для своїх дітей ковзанку власноруч. Тепер на їхньому подвір’ї катаються дітлахи з цілого району. Така собі суто дитяча ковзанка, батьки тим часом спілкуються і наглядають за малими. Лід, звісно, не ідеальний, місця небагато, але варто бачити радість на обличчях дітей!

 

Просто неба

 

Погожого вихідного дня вирушаємо на найстарішу міську ковзанку — міське озеро. Атмосфера тут найприємніша. Жваво, світло, просторо. Ліхтарі світять цілу ніч, тож відчайдухи можуть кататися цілодобово (прокат ковзанів — до 23.00). Хто впевнено чується на ковзанах, вирушає до острова кохання і назад, по притрушеній снігом природній кризі. Покататися на майданчиках, розчищених працівниками Пункту прокату ковзанів, можна за 5 гривень за годину для дорослого. Оскільки жодного оголошення про платне катання ми не знайшли, вирішили не платити. Грошей з нас так і не взяли, але так пощастило далеко не всім.

 

За 20 гривень можна взяти ковзани на прокат, але на необхідний розмір, ймовірно, доведеться чекати. 36-го немає зовсім, зате непоганий вибір чоловічих і дитячих ковзанів. Тут же їх можна нагострити. Пункт прокату ковзанів більше нагадує кімнату у гуртожитку: доки одні підпирають шафку, чекаючи на свій розмір, інші перевзуваються, сидячи на ліжку, поруч стіл із маленьким телевізором, на батареї сушаться ковзани. Працівники прокату люб’язно допомагають дівчатам шнурувати тугі ковзанярські черевики. Попутно дають рекомендації тим, хто вперше ступає на лід. “Головне не боятися і навчитися падати”, – зауважує Назар.

 

Безстрашні уроки

 

Ми зі своїми ковзанами. Перевзулися на лавицях надворі, черевики залишаємо поруч, як роблять усі. Добре казати “не бійся”, а що робити зі страхом, коли ти вже посеред майданчика й ледве тримаєшся на ногах, а довкола тебе шугають усі, ну як один, майстри спорту? Кількадесят хвилин намагання скопіювати рухи тих, хто добре їздить, не допомагають. Дарма, що в дитинстві на білосніжних ковзанах бігалося по заледенілих міських дорогах. Усе забулось. Страх упасти сковує тіло, кожен рух дається з натугою. А поки хтось стоїть і боїться, інші грають на ковзанах у лови. Найпрудкіший хлопчина при цьому ще й виробляє майстерні піруети, катаючись то задом, то на одній нозі — ну просто зірка ковзанки! Він точно знає, як правильно навчитись кататись.

 

Зірка ковзанки, 26-річний Олександр Калюга, із радістю виконує роль учителя. Найперше, що він зробив, – легенько вдарив долонею під коліна — коліна зігнулися. “Правило номер один — коліна мають бути зігнуті. Корпус трохи похилений. Тоді ковзани їдуть самі”, – повчає тренер. І справді, скутість минає сама собою, бо у такому положенні робити зусилля попросту не потрібно, ковзани таки їдуть. Олександр підтримує за плечі і пропонує покататися з підтримкою і без страху. Потім відпускає. Те, що видавалося важкою наукою, раптом стало легким і зрозумілим. Ура, ми поїхали! Олександр також наголошує на умінні падати: найкраще на бік і найважливіше ховати пальці — від гострих лез чужих ковзанів.

 

“Кататися я навчився сам, – розповідає Олександр. Друзі подарували мені на день народження ковзани, коли я був ще у 9-му класі. Відтоді я кожного дня, коли був мороз, ходив на озеро і вчився. Навушники у вуха і дві годинки я їжджу. Спочатку не вмів нічого. Падав, вставав і знову пробував. З кожним днем виходило все краще. Коли не було морозу, ходив на “Льодову арену”. Там багато людей катаються професійно, просив їх навчити мене якихось складних фігур”. Олександр і сьогодні ходить на ковзанку майже щодня. Навчив кататися свою дівчину і з десяток друзів. Тепер вчить маму. “Я ще не все вмію, але мені страшенно подобається”, – каже жінка.

 

Наші уроки з Олександром зацікавили й інших. Ми зустріли на ковзанці героїв давньої публікації “ГК” Григорія Панасенка і Наталю Петрейко, які наважилися народити двох донечок вдома у ванні. Сьогодні 7-річна Майя і 3-річна Тая на ковзанах разом з батьками. “Подивіться, як діти катаються. Вони просто бігають на ковзанах. Це не зовсім правильно, бо треба ковзати, але у них немає страху, тому вони швидко навчаться”, – каже Олександр. Майя навчилася кататися сама, каже, що просто робить ті ж самі рухи, що й під час катання на роликах. Маленьку Таю вчить кататися тато. Обидвом дівчаткам найбільше подобається їздити з батьками “паровозиком”. “Ми дуже любимо кататися на озері, на природі. Тут можна чудесно провести цілий день. Ковзанка у приміщенні — це зовсім не те”, – каже мама Наталя. Родина вирушає на ковзанку, як на пікнік — із канапками та запашним трав’яним чаєм у термосі.

 

На “снігурках” – за фірою

 

У ковзанярів на озері чимала група підтримки. Хтось наглядає за речами, хтось не любить ковзанів, а хтось уже “відкатався”. Пан Володимир дивиться на молодь з ностальгією. Чоловік міг би кататися й сам, але після кількох десятиліть перерви вже не наважується. Згадує молодість: “У 50-их, коли я був малим хлопцем, таких ковзанів, як тепер, ще не було. У дітей були “снігурки” із закрученими доверху носиками. Їх продавали без черевиків, і ми їх прикріплювали до взуття спеціальними ремінцями або просто прив’язували шнурками. Каталися просто на дорогах. Особливо любили чіплятися спеціальним гаком за машини або за фіри. Тоді ще в Івано-Франківську їздило багато людей на підводах із кіньми.

 

У дорослих були ковзани “дутиші”, або бігові “ножі”. У них було лезо, вдвічі довше, ніж черевик. Для зовсім маленьких діток продавалися ковзани з подвійним лезом, вони були дуже стійкими і на них можна було дуже легко навчитися кататися”. Пан Володимир пригадує, як франківці ковзалися на стадіоні “Спартак”, де заливали кригою бігові доріжки. В 60-их ковзанку облаштували на міському озері, довгі роки вона працювала там, де розміщені вишки для стрибків.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА

 

Купуємо ковзани

Якщо ви охочі час від часу ставати на лід, найкраще мати своє спорядження. Не варто купувати ковзани, орієнтуючись лише на розмір. Їх обов’язково треба приміряти. Вони мають бути зручними, тому, одягнувши їх та міцно зашнурувавши чи защепивши, варто трохи походити. Ковзани мають щільно прилягати до ніг. Зверніть увагу на їх ширину — щоб не були завузькі. Якщо спереду залишається трохи вільного місця, це не шкодить — найважливіше, щоб взуття не тиснуло в пальці.

Хокейні ковзани із пластику, тому їх тверда основа краще тримає ногу, ніж шкіра фігурних ковзанів. Якщо ви новачок, то це якраз те, що потрібно. Пластикові ковзани ще й, зазвичай, тепліші — усередині вони мають утеплення, якого часто не мають шкіряні ковзани.

При виборі ковзанів варто звернути увагу на краї черевика — чи не натиратимуть ногу, на утеплення, шви та надійність кріплення. Останні пункти більше стосуються секондхендівських ковзанів, якість яких може бути сумнівна, однак дуже часто такі ковзани практично нові й у кілька разів дешевші від магазинних. Їх ціна від 30 до 250 гривень, залежно від рівня зношеності. Вибір ковзанів на ринку секонд-хенду вражає. Тут є і найменші дитячі розміри, і найбільші чоловічі. Перевагою купування ковзанів на “секонді” є ще й сервіс: продавцям можна залишити завдаток, можна прийти і обміняти ковзани на якісь інші.

Ковзани у магазинах спортивного спорядження коштують від 350 до 1000 гривень — практично усі вони вироблені в Китаї, як запевняють продавці. Їх якість приблизно однакова, незалежно від бренду. Нові ковзани виробництва Фінляндії чи Німеччини, вартість яких узагалі кілька тисяч гривень, у Франківську знайти дуже важко.

 

Не в останню чергу варто підібрати ковзани, які будуть подобатися візуально — це колір, дизайн тощо. Від цих елементів також залежить вартість, але тут кожен мусить вирішувати сам. Що ж до дитячих ковзанів, то знайти їх трохи важче. З огляду на те, що дітям щороку потрібні нові ковзани, дитяче спорядження найчастіше купують на секонд-хенді.

 

Маркіян ПРОХАСЬКО