На прикладі виборчої кампанії в осередку опозиційності

 

Жовтень 2012 року. Івано-Франківщина. На виборах до Верховної Ради опозиційні сили набрали 94% голосів. У мажоритарному виборчому окрузі №87 з центром у місті Надвірна єдиного кандидата від опозиції, свободівця, з перевагою у три тисячі голосів перемагає самовисуванець Юрій Дерев’янко.

Січень 2013. Довибори до Івано-Франківської обласної ради по 25-му окрузі з центром у тій же Надвірній. Єдиний узгоджений кандидат від опозиції, висуванець від «Фронту Змін»,  програє майже 50% голосів незалежному демократичному кандидату Володимиру Грабовецькому. Грабовецький отримує 64,9% голосів виборців, тоді як єдиний кандидат від опозиційних сил – 17,4%.

 Чому так сталося? Про що свідчить цей сигнал з самого осередку опозиційності для наших демократичних сил? 

 

 

Виборці дали належну оцінку політичній зраді

 

На довиборах надвірнянці не проголосували за висуванця від “Фронту Змін”, оскільки представники цієї політичної сили Табалови стали першими “тушками” у новій Верховній Раді. Така жорстка оцінка моїми земляками ганебного демаршу Табалових має стати для всієї України прикладом демонстрації громадянської позиції, коли виборці, незважаючи на шалену підтримку опозиційних сил на минулих виборах, заявили: політики повинні нести відповідальність за невиконання своїх обіцянок.

Проігнорувавши кандидата від партії, заплямованої зрадниками, виборці зробили щеплення від хвороби безвідповідальності, якою на сьогодні інфікований український політикум. Тепер потрібно, аби опозиція прийняла це щеплення від громади, не даючи хворобі вразити ввесь її організм.

Цей прецедент має стати останнім попередженням для демократичних сил та продемонструвати їм, що вони не матимуть майбутнього, якщо не зупинять появу перебіжчиків чи не відстоюватимуть ті позиції, з якими йшли в політику. З ними станеться те ж, що з партіями Ющенка, Мороза чи Литвина, – прямий шлях на політичний смітник.

Йдучи до парламенту, лідери опозиційних партій публічно взяли відповідальність за всіх списковиків та мажоритарників, висунутих під їхніми брендами. Лідери гарантували, що зрадників не буде, але не знайшли важелів впливу, щоби виконати обіцянку. Тому Табалови сьогодні в парламенті, і з юридичної точки зору їх неможливо позбавити депутатства. Завдавши першого політичного удару та деморалізувавши опозицію Табаловими, партія влади таким чином продемонструвала, що нічого страшного в тому, щоб переметнутися до протилежного табору, нема, що можна продаватися цілком безкарно.

Табалови стали тим прикладом, який переговірники з Банкової використовуватимуть, аби “переконати” близько 30 депутатів з опозиційного табору і сформувати конституційну більшість у 300 мандатів. Ця більшість дозволить їм де-юре внести зміни в Конституцію, щоб обирати президента в парламенті. Де-факто це означає президентське правління Януковича ще на 7 чи 14 років. Шалений тиск влади не може бути виправданням зради. Опозиція не має права остаточно втратити довіру людей. І наше основне завдання – бути в єдності, стояти міцно, не відколюватися та не допустити реалізації так званого Плану-300 Януковича.

Прикро, але поки що опозиція висновків не робить. 31 січня, під час затвердження плану першочергових дій для опозиції, на засіданні опозиційних фракцій і позафракційних опозиційних депутатів у парламенті до переліку дій не було включене питання про термінове прийняття Закону України “Про відкликання народних депутатів”. Якщо в опозиції є твердий намір не допустити майбутніх тушок, то саме цей закон має стати такою гарантією.

 

Виборці обирають не ставлеників партійних брендів, а самодостатніх незалежних політиків

На проміжних виборах до Івано-Франківської облради політичні партії розділили між собою три округи в Івано-Франківській області, обмежуючи громаду у праві обрати гідну людину, змушуючи проголосувати за того, на кого вони вкажуть. Так, ВО «Свобода» висувала свого кандидата по округу в Івано-Франківську, ВО “Батьківщина” – у Снятині, партія «Фронт Змін» – у Надвірній.

Опозиційні партії залучили весь свій політичний капітал. Кандидата від «Фронту Змін» по надвірнянському виборчому округу публічно підтримав сам Арсеній Яценюк, 10 народних депутатів, обраних від Івано-Франківської області, та 48 депутатів Надвірнянської районної і міської ради від опозиційних сил.

Зважаючи на таку колосальну підтримку, Анатолій Гриценко поразку опозиційних сил на 25-му виборчому окрузі вважає нищівною. Серед причин поразки у своєму блозі на “Українській правді” він називає кулуарне призначення кандидата без обговорення його кандидатури та без відбору справді найкращих партійних кадрів, погану організацію агітаційної кампанії та надмірну віру у силу партійних брендів.

Я дуже часто спілкуюся зі своїми виборцями і переконався: людям не потрібні бренди, людям потрібні політики, яким вони довіряють. Такі політики, які відчувають і допомагають вирішувати наболілі проблеми, прислухаються до думки громади та захищають її інтереси. Виборцям не потрібні просто “партійні штики”, які слухняно сидітимуть в сесійному залі та тиснутимуть на кнопку, забувши про свій округ та своїх виборців вже наступного дня після оголошення результатів голосування.

А таких навіть серед депутатів міської, районної чи обласної рад в нас, на жаль, більшість. І це все депутати, в тому числі, від опозиції. На майбутніх виборах перемагатиме той, хто зможе знайти найдостойніших людей, а не той, хто вішатиме свої логотипи біля портретів слухняних висуванців на біл-бордах.

Окрім того, що опозиція втрачає підтримку на місцях через висування випадкових людей, таким чином вона ще й створює передумови для появи чергових зрадників. З повною відповідальністю заявляю, що появу “тушок” у лавах опозиції можна було спрогнозувати ще під час формування партійних списків та узгодження єдиних кандидатів від опозиції влітку 2012. 

Ще 2010 року на місцевих виборах переважну кількість депутатів «Фронт Змін» отримав виключно завдяки партійному бренду та особистому рейтингу Арсенія Яценюка – ці люди йшли на вибори за партійним списком. Натомість мажоритарники здебільшого програвали боротьбу. Тому було зроблено відповідні висновки та прийнято рішення, що висуватись на мажоритарні округи на виборах до Верховної Ради будуть виключно ті партійці, які мають найбільший рівень підтримки серед виборців, віддані принципам партії і здатні вигравати.

Але ці принципи під час висування кандидатів до парламенту в 2012 році були порушені. Чомусь пропонувались люди, які або жодного дня не були в партії, зате були “лояльними” до певних груп впливу в партійному середовищі, або були чиїмись “протеже” . 

Я відкрито виступив проти такого підходу, нагадавши керівництву партії, що це суперечить принципам, які ми всі публічно погодили. Результатом стало те, що опозиція не висунула мене єдиним кандидатом на 87-му окрузі.

“Лемки, бойки та гуцули не хочуть, щоб їх надули” та “Не допустимо тушок до влади” – з такими гаслами 27 липня 2012 року приїхали мешканці Прикарпаття до столиці для того, аби висловити волю людей щодо кандидата від опозиційних сил. Мені випала честь бути тим кандидатом, якого громада обрала серед місцевих опозиційних політиків. За один тиждень люди зібрали 53 456 підписів під проханням до лідерів Об’єднаної опозиції висунути Юрія Дерев’янка кандидатом в народні депутати.

Таким чином виборці фактично провели свій власний праймеріз в межах нашого округу. Але їх не почули. Думка людей була проігнорована. Чому так трапилось? На це питання мало б відповісти партійне керівництво, в першу чергу саме собі, а після того пояснити це десяткам тисяч мешканців Надвірнянського району.

Очевидно, що партійні вожді не зуміли переступити через власні амбіції та дослухатися до тих, хто їх наймав на роботу, – до свого народу. Вони були занадто впевнені в непереможності партійних брендів, тому округ віддали представнику партії “Свобода”.

Мені довелось робити вибір між відносно комфортним перебуванням в ролі депутата обласної ради під популярним партійним брендом та непрогнозованою політичною боротьбою в ролі незалежного кандидата. Але по суті вибору не було. Проігнорувати довіру десятків тисяч земляків означало зрадити їх, і я написав заяву про вихід із політичної партії “Фронт Змін”. На вибори пішов самовисуванцем.

В результаті 87-ий округ виявився єдиним мажоритарним округом у Західній Україні, де представник від ВО “Свобода” програв кандидату-самовисуванцю.

 

Виборці не пробачають обману

Виборча кампанія до Верховної Ради на нашому 87-му окрузі з центром у місті Надвірна була надзвичайно брудною, зі всіма класичними прийомами “чорного піару” та нечесної політичної боротьби. Були і неправдиві звинувачення, і брехливі листівки, які сотнями тисяч розповсюджувалися по всьому округу, і погрози мені та моїй родині, через які в останні два тижні кампанії довелося покинути Україну. Я зрозумів, що насправді незалежний кандидат – гірший ворог влади, ніж опозиційний.

Мої колеги, на той час політичні опоненти, обрали в тих виборчих перегонах технологію маніпуляцій та відвертої брехні. Масово розповсюджувались фальшивки щодо моєї причетності до чинної влади. Національні та обласні лідери опозиційних політичних партій в останні дні виборчої кампанії на «чорне» говорили «біле», а на «біле» – «чорне». Я маю на увазі введення в оману мешканців Прикарпаття, нібито я, будучи кандидатом у депутати до Верховної Ради України, не підписував Угоду про приєднання до Коаліції демократичних сил у новому парламенті.

Результатом таких брудних технологій стало лише те, що по нашому 87-му окрузі явка на виборах була найнижчою в області. Люди були зневірені, розгублені та дезорієнтовані. А це означає, що демократичні сили, за які проголосували 94% наших земляків, недоотримали велику кількість голосів. І це лише зіграло на руку Партії регіонів. А політичної відповідальності за такі безглузді та оманливі заяви ніхто не поніс. І навіть до цього часу не вибачився перед виборцями.

Таким чином, нищівна поразка на довиборах в обласну раду кандидата, підтриманого всіма опозиційними партіями, на окрузі, де ці партії ще кілька місяців тому мали абсолютну підтримку виборців, свідчить про якісні зміни у свідомості людей і про те, що й політикам настав час змінювати свою свідомість. Розкручені та розпіарені партійні бренди вже не врятують тих, хто продовжуватиме вести політику, яка базується на популізмі, брехні та маніпулюванні свідомістю виборця.

Я пишаюся тим, що саме мої земляки це продемонстрували всій Україні!

Опозиція буде сильною лише тоді, коли говоритиме людям правду, почне діяти за тими принципами, які декларує публічно, коли припиниться кулуарне вирішення питань, коли інтереси партії ставитимуться вище особистих амбіцій, кумівства та кланових інтересів. 

Саме від опозиції зараз залежить, в якій країні ми будемо жити наступні 10-15 років: в Україні незалежній, демократичній, з європейськими цінностями чи в тоталітарній державі у складі Євразійського Союзу, де панує режим Януковича. Саме від кожного опозиційного депутата і від кожної опозиційної партії залежить, чи зможемо ми бути єдиними і встояти від того, щоб не продати інтереси України, очікування десятків мільйонів наших людей, не допустити більше “тушок”. Тому першочергове питання, на якому всі опозиційні депутати повинні наполягати, – це прийняття Закону “Про відкликання народного депутата України”, щоб наші опозиційні політичні партії і виборці могли відкликати всіх, хто їх зрадив, і безпосередньо впливати на те, щоб кожен політик дотримувався взятих на себе зобов’язань.

 

Юрій ДЕРЕВ’ЯНКО,

народний депутат України