Літопис Галицький

«Народний депутат України Віктор Шевченко відреагував на звернення мешканців вулиці Василя Стуса у Рогатині. Уже за кілька днів проблемну ділянку дороги відремонтували…

«Я радий, що в такий короткий термін ми з командою УКРОПу змогли допомогти людям. Тепер на дорозі немає таких глибоких вибоїн, тому фури не руйнуватимуть будинок людям. Наступного року я намагатимусь відремонтувати всю об’їзну дорогу в Рогатині. Переконаний, що дороги в Україні та на Прикарпатті як державного, так і місцевого значення можна робити значно швидшими темпами. Було б бажання чиновників», – наголосив Віктор Шевченко».

(firtka.if.ua, 3 листопада 2017 року)

У рік 7 525 [2017]. Валилася та розсипалася [того року] у городі рогатинському дорога об’їзна, возами вантажними вельми замучена та розбита, аки паралітик [той] на роздорожжу, та вкрита ямищами гострими та вибоїнами глибокими, аки людським [презирством] та струпом разом взятими, і була вона така роздовбана та горбата, аки гори [буковельські], аж фурам із піском та щебнем, важко було їхати із кар’єрів [келестенових], а цукрові буряки до заводів їхніх не доїжджали, бо по дорозі з кузова вискакували і [стрибали], аки депутати цукроголові та кар’єрокопні із [партії в партію].

І терпіли від того вельми смерди рогатинські, бо вже через руїну дороги [тої] об’їзної почали халупи їхні валитися, бо збудовані вони були не на скелі праведності, а на піску [кар’єрному], та призивали вони ж тоді на поміч собі бояр та князів своїх рогатинських, але ті відрекли їм, по кишенях пошаривши, що [нічим] не можуть зарадити, бо бажання не мають і не можуть [його знайти].

А лежав тоді на печі в горах буковельських [тридцять і три] роки богатир Вітюня Коломийовець, і підійшов до нього брат [його] воєвода коломойсько-буковельський Александер Яш на прозвисько Великий Будун Доріг, і сказав йому, в чому сила [його] братська, і став тоді Вітюня не Коломийовець, а Коломойовець, і піднявся [при цьому] вельми, аки кріп буйноголовий, та й пішов із печі буковельської походом [виборчим] дорогами калуськими, рогатинськими і трохи галицькими та розмазав ворогів своїх [припорошених], аки брат його Ляшка по кулуарах.

Коли ж почув богатир Вітюня на прозвисько Брат Два волання смердів [своїх] із города рогатинського, то відреагував одразу на їхнє [звернення], підійшов з праскою гарячою до Фонду [соціально-економічного] і виділенню коштів посприяв вельми, питаючи: «Чи єсть в тебе, Фонде, кошти?», а коли ж Фонд відповідав йому [заперечно], то ближче підходив і перепитував: «А якщо знайду?».

І бригада його [укроплена] тоді вельми пустошила, а сам Вітюня шуфлю взяв, аки меч дворучний, та позагортав мілкіші ямки [порохом], а глибші позасипав піском, цукром, та цукром-піском солодким, аки обіцянки [виборчі], а коли звершив подвиг свій трудовий, то далі пішов і почав [намагатися] всю дорогу відремонтувати, сімсот кусків при цьому перераховуючи, аки бажання [чиновницькі].

НОРВАКС