Новий рік по-особливому

Відомі іванофранківці розповіли, яке святкування Нового року запам’яталося їм найбільше.

Для когось найцікавіший Новий рік асоціюється з дитинством, декому «пощастило» у цей святковий час боронити країну на полі бою, хтось звик колядувати й часом навіть приборкував грізних псів, а іншим узагалі траплялося проспати бій курантів, причому дехто зробив це навмисно.

 

Ігор Цепенда, ректор ПНУ ім. В. Стефаника:

– Для мене дійсно цікавим стало відзначення 1996 року, адже я вперше в житті святкував Новий рік за кордоном. Мене тоді направили в дипломатичне відрядження до Польщі. Я вже працював там кілька місяців і розумів місцеву специфіку свята. Перше, що впало у вічі – те, на що ми довгий час не звертали уваги. Йдеться про те, що поляки як римо-католики спершу відзначають Різдво. Це було незвично, і я розумів, що так правильно. Адже виходить, що українці в час посту два дні «бавляться», а потім знову ревно постять. Так само я тоді з подивом побачив, що Новий рік для Польщі і для Європейського Союзу загалом не є настільки важливою подією, як народження Ісуса Христа. І навіть подарунки під ялинку вони кладуть саме на Різдво. Все це мотивує до того, аби нам замислитися над правильністю відзначення Різдва за старим календарем.

tsependa

Віктор Анушкевичус, екс-мер Івано-Франківська:

– Найбільше запам’яталося святкування Нового року, коли я ще вчився у 10-му класі. Батьки тоді вперше дозволили мені відзначати його окремо, в колі однокласників. Я грав на гітарі, також із товаришами ми бавилися в інтелектуальну гру «Слова»: хто за 10 секунд не міг згадати якесь слово, що починається з останньої літери попереднього слова, тому гуртом кричали: «Ганьба!» Хоча то був єдиний раз, коли я зустрічав Новий рік поза межами дому, адже традиційно це свято у нас завжди вважалося сімейним.

Окрім цього, пригадую зустріч 1972-го, мені було 10 років. Тоді була люта зима. Ми з батьками якраз 31 грудня придбали телевізор і на санчатах везли його додому. Стільки радості було! Ми того разу вперше зустрічали новорічну ніч із телевізором.

anushkevychus

LAMA, співачка:

– Кілька років тому напередодні Нового року в нас було близько 20 концертів. Ми навіть жартома назвали той період новорічним туром LAMA. І так трапилося, що нас, втомлених переїздами, свято застало зненацька в дорозі. Ми встигли заскочити в найближчу забігайлівку і відзначити подію якимись булками і бутербродами просто на вулиці. І знову на концерт!

lama

Андрій Долик, голова ГО «Обласна спілка учасників»:

– З 2014-го на 2015-ий ми з побратимами були на вогневих позиціях у зоні АТО, в районі Волновахи. Було холодно. Таке враження, наче то був найхолодніший день за останній місяць. Температура повітря сягала десь 25 градусів нижче нуля. В бліндажі – десь -12ºС. Буржуйки особливо не палили, бо така позиція була: посадка ріденька, тому запалена буржуйка могла стати маяком для ворога. Був і «святковий стіл» – салат з буряка і цибулі, салат з буряка з горіхами, салат з буряка із грибами та борщ. У нас просто виявився стратегічний запас дрібного буряка – ми спершу чомусь подумали, що то картопля, і взяли аж цілий мішок. Потім додивилися, але вже ж не викидати… Замість шампанського – мінеральна вода. Замість ялинки Петрович поклав РПК (ручний кулемет), який прикрасив «дощиком» – стрічками з патронів.

Рівно о 24.00 з ворожого боку почалися бойові «феєрверки» з важкої артилерії. Так вони нас «привітали», а ми – їх у відповідь.

dolyk

Мирон Матейко, начальник департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА:

– Кілька років тому я зустрічав Новий рік у компанії друзів із Бурштинської ТЕС. Десь після 3-ої ночі вийшли надвір колядувати. Вирішили завітати до заступника директора організації. Стали біля його дому та й співаємо новорічно-різдвяних пісень. Враз до брами підбігають його дві грізні вівчарки, яких дресирували кінологи. Раптом один із наших друзів відчиняє хвіртку і сміливо прямує до собак. Неймовірно, але чотирилапі охоронці навіть не гавкнули. До того ж, він їх ще й обійняв, як рідних. Річ у тому, що той чоловік завжди мав якийсь особливий підхід до всіх собак, вони його наче бояться.

Господар, коли вийшов, був настільки шокований побаченим, що не міг вимовити ані слова. А потім як вигукнув до псів: «Застрелю!» Тоді всі дружно пореготали й пішли далі колядувати. Це був дійсно неймовірний епізод. У Новий рік таки трапляються дива.

matejko

Ольга Комановська, виконавиця головної ролі в українській стрічці «Жива», актриса Івано-Франківського облмуздрамтеатру:

– Зазвичай святкую цю подію удома в колі сім’ї, тому особливо комічних ситуацій не траплялося. Але я пригадую святкування новорічного корпоративу, коли ми з колегами підготували для співробітників театру комедійне шоу. Тоді не вистачало Дідів Морозів, оскільки у грудневий період майже всі актори-чоловіки на замовлення виконують роль цього персонажа на різноманітних заходах. Але ми не розгубилися: я переодягнулася в Діда Мороза, причому доповнивши свій образ ще взуттям на високих підборах, а мій трохи товстенький колега – в Снігуроньку, костюм якої на ньому тріщав. Хлопці з балету надягнули на себе муляж коня, а я на нього ще й всілася верхи. І ось така шалена братія зайшла до зали вітати співробітників з Новим роком. Як вони реготали!

komanovska

Тарас Прохасько, письменник, журналіст:

– У моїй сім’ї головним святом було Різдво, а не Новий рік, хоча в дитинстві ми з братом його теж очікували з нетерпінням. У вечір перед Новим роком ми лягали спати, а за годину до півночі батьки нас будили. Ми неодмінно пили домашній яблучний сік, який тонізував і не давав заснути. Власне «новорічне» дитинство у мене пов’язане, в першу чергу, з боротьбою із самим собою, аби не проспати бій курантів.

А ось коли відбувався перехід тисячоліть, мені вже на той час був 31 рік, і я постановив уперше в житті не дочекатися півночі. Мало того – узагалі ігнорувати святкування й просто проспати його. Чому так вирішив? Мене напружував увесь той ажіотаж знаків та інших символічних речей, пов’язаних зі зламом тисячоліть. Я подумав, що стан сну, коли працює підсвідоме, а не свідоме, є найбільш природним, тому виключає можливість здійснення будь-яких неправильних учинків чи помилок. Тож момент межі віків я провів уві сні – заснув о 22.00, а прокинувся о 8-ій ранку. І був дуже тим задоволений.

prohasko

Назар Павлів, стронгмен, богатир-рекордсмен, фіналіст телешоу «Україна має талант»:

– Пам’ятаю, ще в дитячому садку на новорічні ранки мені завжди давали роль ведмедика. І ось у випускній групі на черговому святкуванні мені вкотре сказали бути ведмедем. Я тоді страшенно засмутився, адже всі діти щоразу змінювали карнавальний костюм, а мені одне й те ж. Несправедливо якось! Прийшов додому і не зміг стримати сліз від образи. Мама поговорила з вихователем, і мені дісталася чи не найголовніша роль на святі – я був самим Новим роком.

Також пригадую, як у дитинстві, будучи дуже допитливим і сміливим хлопчиком, якось, милуючись оздобленою новорічною ялинкою, подумав, що то не скляна іграшка висить на гілці, а справжнє яблуко, й, звісно, захотів надкусити. Надкусив – повний рот скла. Коли мама побачила, мало не зомліла. На щастя, якимось дивним чином обійшлося без жодної подряпини.

 nazar-pavliv

Ірма Вітовська, акторка театру і кіно, ведуча розважальних шоу:

– Новий рік, який найбільше запам’ятався? Гм… Швидше той, який не запам’ятався. У 14 років 31 грудня о 22.00 я прилягла на півгодинки подрімати, а прокинулася вранці 1 січня.

А останніми роками святкую Новий рік однаково – або вдома перед телевізором, або у гостях, де є діти, аби син мав з ким бавитися.

 irma-vitovska

Михайло Смушак, директор департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою:

– Мабуть, найбільш незвичним було вперше зустрічати Новий рік на площі за кордоном – у Будапешті. Вразила величезна кількість людей у різних кумедних головних уборах та з дудками, усі щось кричали, співали, танцювали. Дуже незвично було бачити старшого чоловіка, який із ріжками на голові витанцьовував з якоюсь пані. А під бій курантів усі навколо почали запускати феєрверки, стріляти хлопавками, пітардами. Причому кидали їх просто під ноги. Єдине бажання в той момент було, щоб нічого в голову не поцілило. До речі, навколо було повно поліції. Також вразило, що після години таких гучних забав, як повертались додому, на площі залишилася тільки купа сміття, кілька поліцейських і безхатьків. А наступного дня почали розбирати святкове містечко і ялинку. Отака вона, Європа і європейці.

myhajlo-smushak

Дмитро Міхалець, начальник Управління патрульної поліції Івано-Франківська:

– На той Новий рік змінилось моє життя. В середині грудня 2015 року керівництво Департаменту патрульної поліції запропонувало мені перейти працювати у рідний для мене Хмельницький. Та я відмовився, бо хотів у інше місто, щоб не було конфлікту інтересів.
26 грудня разом із керівником департаменту Євгеном Жуковим ми поїхали відкривати патрульну поліцію у Хмельницький. Все пройшло дуже гарно, і вже коли поверталися назад, Жуков сказав, що я очолю патрульну в одному з міст України, але вже після новорічних свят. У якому місті, не сказав, але чомусь я прагнув поїхати в котрусь із західних областей. І так минув мій Новий рік – у роздумах і чеканні.
2 січня вранці отримав чудову звістку, яка кардинально змінила моє життя.  Зізнаюсь, не знав, що мене очікує, але зрадів, що буду в Івано-Франківську. Випив кави, подивився на дружину – не знав, як їй сказати. Обійняв і тоді розповів. На щастя, дружина сприйняла цю новину з усмішкою. І вже 20 січня я приїхав до Івано-Франківська. Ходив пішки – місто дуже сподобалось, здалось навіть кращим за Хмельницький. Побачив проблеми, познайомився з людьми. І зараз, через рік, я щасливий, що живу і працюю в Івано-Франківську!

mihalets

 

Наталя МОСТОВА