Охоронці нації, або Як шамани колись лікували вояків від ПТСР

Воїн більше ніколи не буде звичайною людиною. Бо на фронті він став значно кращим. Після повернення з війни бійці мають вибір: або закопати себе, або стати охоронцями нації. Як досягнути останнього, пояснювали під час триденного семінару «Попередження посттравматичного стресового розладу (ПТСР)», який днями в Івано-Франківську організував БФ «Франківський опір» за участю всесвітньо відомого американського реабілітолога, ветерана війни у В’єтнамі, 72-літнього Френка П’юселіка.

«Військові повернули моє тіло додому за кілька днів після демобілізації. Проте я витратив 12 років, щоб повернути додому свою голову».

Френк П’юселік – психолог і консультант Корпусу миру, один із розробників НЛП, автор розробок у царині психотерапії, реабілітації після лікування від алкогольної та наркотичної залежності серед молоді. Працював із ветеранами восьми воєн, українська – дев’ята. За цей час напрацював власну ефективну технологію роботи з демобілізованими військовими.

Пропонуємо уривки прямої мови з семінару Френка П’юселіка.

Френк

Коли я повернувся з війни додому, мене зустріла зовсім інша країна. Я вийшов з літака, ліг на землю і поцілував її. Разом зі мною прилетіли ще 80 солдатів у військовій формі. 26 годин до цього ми ще були у ворожих джунглях. Нарешті ми вдома! Я почувався щасливим, бо не сподівався вижити. Я не знав, що тепер робити і як думати, але це було не важливо. Головне – я вдома!

Якийсь сержант провів лекцію про те, як ми тепер будемо жити, повернувшись у мирний світ. Він казав приблизно таке: «Щодня чистьте зуби, протягом трьох місяців не займайтеся коханням із жінками, найближчих півроку постарайтеся нікому не скрутити шию. А тепер забирайтеся геть!»

Шлагбаум піднявся, ми їхали в таксі. Перше, що я побачив, – 40 цивільних із табличками в руках: «Повертайтеся в джунглі, дітовбивці! Ви нам не потрібні!» Озлоблені люди кидали в нас гнилими яблуками. Ми з вояками попросили водія зупинитися, аби поговорити з тими людьми. Але водій виявився розумним і відповів: «Хлопці, якщо ви слухатимете тих ідіотів, то вже незабаром сидітимете у в’язниці, а вони лишатимуться на волі. Не звертайте уваги! Ці бовдури не усвідомлюють, що насправді коїться».

Наступні 10 років ветерани розривали Америку на шматки. Під час війни у В’єтнамі загинуло 57 тисяч американських вояків, біля двох мільйонів отримали складні травми. Після війни 90% ветеранів розлучилися з дружинами, 60% потрапили до в’язниці, а третина покінчили життя самогубством. Ніхто в державі не розумів, що з цим вдіяти. Лише потім уряд вирішив почати бодай щось робити. Вони стали будувати систему реабілітації.

Згодом більшість ветеранів війни у В’єтнамі, коли бачили, що вояків, які повертаються з війни в Іраку, зустрічають удома оплесками, а не гнилими яблуками, не могли стримати сліз. Ветерани з В’єтнаму усвідомлювали, що саме вони заплатили за те, аби країна нарешті прокинулася. І недаремно, бо вона таки прокинулася. Хоча це й тривало 20 років. Така ж ситуація була у Великобританії, Німеччині, Франції і багатьох інших країнах.

Я втомився дивитися на психологічно виснажених ветеранів, на їхніх дітей, яким бракує батька, на їхніх заплаканих дружин, які сушать голову, де ж знайти гроші, щоб оплатити рахунки, адже чоловік надто зайнятий тим, що знову десь пиячить. Я втомився боротися з наслідками війни. Хлопці, чому так стається? Що відбувається з солдатами, які повертаються?

В Україні багато розумних психологів, але вони не володіють технологією роботи з посттравматичними військовими станами. Жоден український лікар, психолог чи консультант не готовий ні теоретично, ні практично до того, щоб зупинити катастрофу, яка насувається на Україну. Я не зустрічав тут навіть одного чи двох фахівців, які дійсно знають, як допомогти солдатові.

Чому народи, які воюють, зрештою виявляються найбільш витривалими, міцними і… миролюбними? Тому що вони здавна розуміли, що таке війна. Вони знали, що таке культура, де поважають воїна, і як її створити. Що це означає? Якщо я живу в племені й необхідно, аби мої люди пішли воювати, щоб захистити рідне поселення, тоді я йду до цих людей і кажу: «Потрібно, щоб ви урятували нас і нашу територію». Як правило, найсильніші та найвідважніші одразу погоджуються: «Так, я стану воїном». Це автоматично означає, що доброволець назавжди пожертвував свою звичну людську природу. Він більше ніколи не буде звичайною людиною. Воїнів навчали битися, вбивати, не відчувати фізичний біль і емоції, спати в грязюці серед жуків та змій, годинами вичікувати противника, аби знищити. Вони мали навчитися жити, як тварини. Звичайна людина не здатна на таке.

Якщо воїн виживав на війні, він не повертався одразу в рідне поселення до свого племені. Адже він і досі перебував у стані тварини. А тварини не спроможні жити в соціумі.

Коли я повернувся з війни, то довгий час не міг второпати: що ж не так із цим світом і людьми навколо? Як вони можуть жити настільки примітивними цінностями? Я не хочу бути таким самим. Поверніть мене назад на війну! Там принаймні усе чітко і ясно. Війна – по-своєму чиста. Війна – чорно-біла. Психологічні правила війни прості: честь і гідність. Якщо одного разу ти по-справжньому довірив комусь своє життя, більше ніколи не пізнаєш міцнішої дружби. В цьому є щось унікальне.

Коли солдат повертається, він почувається щасливим кілька днів, а потім прозріває: бачить людей без совісті, честі, цілей, чесності, тих, які хвилюються через безглузді дрібниці, людей, які не мають ані найменшого уявлення про те, що ж сталося насправді. Солдат місяцями не вилізав із окопів, чи не щодня збирав по мішках розірвані частини своїх полеглих побратимів, а у тебе бач матрац на ліжку надто жорсткий, тому тепер твоє життя стало нестерпним. Ні! Солдат не хоче бути таким! Він просто не зможе.

У войовничих культурах вояків, які поверталися живими, спершу відправляли у спеціальні безлюдні поселення. Там їх зустрічали такі ж воїни і…шаман, який виконував функції сучасного психолога, ось тільки був значно мудрішим. Адже шаман знав – солдат є людиною, яка пізнала істину: всі нав’язані соціумом стандарти – нісенітниця; усе в світі відносно, адже добра і зла не існує.

Ціль шамана – допомогти воїну усвідомити свій новий дар, навчитися управляти ним, трансформувати пережите пекло у вищу мудрість. Шаман, наприклад, пояснював, що емоції – нереальні, адже людина – не робот, а тому здатна вибирати, як зреагувати на ту чи іншу ситуацію, не зациклюватися на негативних станах і вміти негайно виходити; оскільки світ пульсує за причинно-наслідковим зв’язком, лише сама людина цілковито відповідальна за своє життя, а не якась там доля чи несприятливі обставини.

Такі воїни ставали хоронителями нації. Після пройденої трансформації вони вміло несли істину в маси, ведучи націю в керунку еволюції.

Цей феномен можна відстежити на прикладі різних світових воєн. Як правило, після війни близько 30% солдатів створювали банди, певна частина губилася в асоціальному житті (алкоголізм, радикальні рухи, наркоманія тощо) і лише 15-20% утворювали «сіль нації», і саме ці люди здійснювали неймовірний прорив. Історія доводить, що дуже часто десь упродовж 6-8 років після завершення війни в країні відбувався потужний прогрес у науці, технологіях чи мистецтві.

Проблема – не в демобілізованих бійцях, а в цивільних людях, які їх оточують, зокрема фахівцях, які просто не знають, як допомогти воякам трансформувати їхній цінний досвід. Декотрі так звані фахівці навіть не спромоглися пояснити рідним бійця, як із ним правильно поводитися на перших порах.

Пам’ятаю одну історію: ветеран, який недавно повернувся з війни, заснув удома на дивані. До кімнати зайшов його маленький син із новою механічною забавкою, якою хотів похизуватися перед татком. Коли малюк увімкнув іграшку, звук був схожим на той, коли автомат знімають із запобіжника. Чоловік, не встигши розплющити очі, різко замахнувся рукою і зламав шию власному синові. Малий помер, а ветеран того ж дня здав себе поліції. Чому психологи не пояснили його сім’ї, що до вояка не можна підходити зненацька і тим паче коли він спить?

Вирушивши на війну, боєць назавжди відмовився від своєї природної людської сутності, щоб захистити вас. Тепер настала ваша черга.

Натомість що ми чуємо? Ветеранів називають особами з психологічними проблемами. Ні, шановне панство, це у вашій свідомості затори.

Наталя МОСТОВА