Олег Зелез

Від безхатька до бізнесмена. Саме такий неймовірний шлях пройшов іванофранківець Олег Зелез. Нині йому 36 років, а за плечима, як він сам каже, життя, що нагадує «кардіограму» – крайнощі та нестримні віражі: не раз зазнавав провалів у бізнесі, банкрутував, жив на вокзалі, починав з нуля, знову падав і знову підіймався, заробляв сотні тисяч, працював прибиральником, побудував 21 будинок, навчився ставити цілі і нести відповідальність за їх недосягнення, а ще він щасливий батько.

«Не бійтеся робити те, що хочете, – каже Олег. – Не переживайте, якщо при цьому у вас ніхто не вірить. Це важко, але не смертельно. У мене не вірив ніхто, але я все одно йшов назустріч своєму страху».

Більше, ніж десять років тому чоловік дуже горів ідеєю власного бізнесу, пробував займатися меблевою фурнітурою. Але підтримки не мав ніде, навіть удома. Мама кожного дня товкла, аби кинув ті дурниці і нарешті знайшов собі нормальну роботу. Тодішні друзі годилися лиш для того, аби перехилити чарку десь у барі.

У бізнесі почалися проблеми, з боку батьків – щоденний тиск, самі тільки сварки. І одного зимового дня Олег вийшов із дому і не повернувся. Не писав і не телефонував. «Як змінити оточення, котре в тебе не вірить і не підтримує? Ось так!» – сміється він.

Спочатку чоловік жив у різних друзів, пиячив, все було байдуже – день минув та й вже добре. Коли друзі послали його під три чорти, жив на вокзалі, там трохи міліція ганяла, іноді спав у підвалах багатоповерхівок, на трубах, тоді надворі було мінус 20. Їв батон, пив кефір, пиво…

Якось Олегу геть не було куди подітися, цілу ніч ходив навколо міського озера, а вранці зустрів знайомого, з яким колись працювали. Той запропонував роботу вантажником на пилорамі.

Але на цій посаді Олег довго не затримався: «Коли чекали на машину з деревиною, я ходив по цеху, дивився, що роблять, питався, вчився. Через три місяці став помічником майстра, вже вчився працювати на станках, мені почали довіряти важливу роботу. Став майстром. Я був єдиним, хто погоджувався працювати у три зміни, працював сам у цеху вночі, були і такі дні, що по 24 години, і в суботу, і в неділю. Десь через два роки став начальником цеху, вже і зарплату нараховував, і деревину приймав, і відпускав машини, знав постачальників, клієнтів. Все було добре, але я завжди хотів рости, а тут – межа. Я продовжував мріяти про власний бізнес, але ті люди, які тоді оточували, теж сміялись із моєї мрії. І от взимку, коли роботи було мало, я пішов із фірми».

Колишня дружина Олега взяла у кредит тисячу гривень, на ці гроші чоловік зареєструвався як підприємець, купив печатку, папку (щоб було з чим до замовників ходити), пачку паперу і на три місяці наперед оплатив рекламу в газеті. Вночі розклеював оголошення на стовпах: монтаж вагонки, підлоги, робимо альтанки, пофарбування шиферу… Вночі, бо вдень було соромно.

Тоді якраз був 2008 рік. Вдарила криза. Колишні колеги кепкували: «Куди ти лізеш? В людей роботи немає, а ти хочеш у бізнесмени гратися?»

«Криза, як і будь-яка незрозуміла ситуація, – це великі можливості, – запевняє Олег. – Криза відсіює випадкових людей. Це квантовий стрибок у бізнесі. Криза вмикає мозок для розвитку і масштабування. Вона змушує шукати нові шляхи для розвитку. Всі найгірші ситуації, які ставались у моєму житті, були кроками на сходинку вгору. А дорога вгору не може бути легкою».

Потім були ще провали у бізнесі і серйозні підстави з боку партнерів, постачальників, суди, борги, банкрутство, але він жодного разу навіть не подумав, що й справді треба з усім цим зав’язувати, бо йому бізнес не по зубах.

Тепер іванофранківець успішно керує компанією з будівництва дерев’яних будинків, відкрив інтернет-магазин, веде мотиваційні блоги у соцмережі, проводить консультації з бізнес-масштабування, регулярно відвідує тренінги із саморозвитку, планує завершити корисний мобільний додаток для підприємців, мріє опанувати мистецтво публічного виступу.

Олег дуже багато уваги приділяє постановці цілей. Каже, що це основа успіху. А ще за виконання кожної поставленої цілі треба брати на себе відповідальність. Випробував це на власному досвіді.

Під час одного із тренінгів чоловік написав для себе п’ять цілей і вирішив – якщо не виконає хоча б один пункт, то на цілий місяць піде працювати прибиральником. І справді пішов. Так Олег протягом місяця на офіційних умовах прибирав територію довкола міського озера. І аніскілечки не шкодує про це. Місяць махаючи мітлою, мав час глибше переосмислити здобуті на тренінгах знання, і тепер готовий до ще більших звершень. Тим паче на цей рік Олег запланував собі аж 106 цілей!

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!