Олена ХАРНІ: «В ірландців та українців – багато спільного»

Олена народилася в Івано-Франківську, в 1998 р. закінчила Прикарпатський університет і наступного року поїхала до Ірландії вступати до магістратури. Однак у Дубліні відкрила для себе чарівний світ ірландських пабів, зустріла майбутнього чоловіка у клубі Fibber Magees і забула про академічні амбіції. Отримавши підтвердження диплома, почала працювати за фахом – викладати англійську мову в середній школі.

У 2005-2006 роках вирушила з чоловіком у навколосвітню подорож по Азії, Австралії, Новій Зеландії та Південній Америці, де почала вивчати іспанську мову. У Сіднеї тимчасово працювала в рекламному відділі Тhe Sydney Morning Herald, де сортувала і вичитувала оголошення. Повернувшись до Дубліна, рік працювала в реабілітаційному центрі для осіб, що одужують після мозкової травми, а потім вернулася до школи. Коли почалася криза, поїхала з чоловіком на рік до Іспанії, де викладала англійську як іноземну, а відтак знову продовжила працювати у школі в Дубліні.

 

– Вже 18 років як ти живеш в Ірландії. Наскільки тяжким було привикання до чужої культури?

Насправді звикання було порівняно легким. Можливо, через мій юний на той час вік і притаманну йому цікавість до всього нового вкупі з енергією й амбіціями.

– Зараз ти вже ірландка? Що в тобі помінялось, а що залишилося непереборно українським?

Я гадаю, що радше відбулося, якщо можна так сказати, злиття двох світоглядів. Хочеться думати, що це дало нову цікаву перспективу. Мій чоловік жартує: «You became more Irish than the Irish themselves». Я помічаю, що деколи мені щось легше сформулювати і висловити українською, а деколи англійською… Те ж саме зі снами.

– Твій чоловік корінний ірландець. Які вони супроти українських чоловіків, які мінуси і плюси в загальному, ти могла б порівняти?

Цікаве запитання, але я не люблю узагальнювати і вдаватися до кліше та стереотипів  на кшталт «французи – чудові коханці, а італійці – мамині синочки». Скажу лише, що і ті, і інші мають свої переваги та недоліки.

– Розкажи свій приблизний розклад, розклад ірландської жінки.

Як більшість жінок в Ірландії, я працюю з понеділка до п’ятниці (в моєму випадку – в середній школі). Зранку іду на роботу, закінчую після обіду. Потім додому, за продуктами, в спортзал або на йоґу, готуємо вечерю або йдемо кудись вечеряти. До речі, біля нас є справжнісінький Чайна-таун. На вихідних ми з чоловіком, якщо дозволяє погода, любимо ходити на прогулянки суворим ірландським узбережжям або горбами, в кіно, театр і, звичайно ж, у паб.

Чи може людина, яка вже довго живе в іншій культурі, влитись у неї повністю, чи все-таки є аборигени і чужаки і це назавжди, принаймні в першому поколінні?

Дуже важко відповісти на це запитання. Бо деколи ти відчуваєш повну асиміляцію, а деколи є певні теми, як-от фільми і телепрограми, які всі ірландці дивилися в дитинстві, а в мене вони не викликають жодних асоціацій. І тому посилання на них в товаристві можуть змусити почуватися не зовсім на одній хвилі.

Проте в ірландців та українців багато спільного, що обумовлено історичними паралелями: сусід – велика імперія, яка хоче домінувати і стерти національну культуру й традиції, насадження іншої мови і політичних структур тощо. Мабуть, тому люди подібні за світоглядом.

Ірландці і алкоголь, ірландці і «Ґіннесс», ірландці і віскі… Розкажи детальніше про це. Як ти бачиш це зсередини, що їх відрізняє від нас, а що є спільного з нами?

О, ірландці мають надзвичайно бурхливі і неоднозначні стосунки з алкоголем, то правда. Любов і ненависть, вечір і ранок, ейфорія і депресія – це дві сторони медалі.

Можливо, завдяки специфічній ірландський погоді паб став епіцентром громадського життя. Кожен має свій local, тобто місцевий паб, який він навідує найчастіше, і кілька інших під різний настрій чи привід. «Ґіннесс» рулить, і його якість у пабах палко обговорюється і вважається індикатором якості закладу. Справжні поціновувачі знаходять свою ідеальну пінту і не п’ють «Ґіннесс» в інших закладах, а тим паче за межами країни, бо правильно зберігати «Ґіннесс» і наливати довершену пінту є справжнім мистецтвом.

Ритуал споживання алкоголю абсолютно інакший, ніж в Україні. Закуска і тости майже відсутні, перевага надається пиву або сидру, якщо ти в пабі, а не в клубі, де в хід іде важка артилерія: коктейлі, шоти і так далі. А на ранок всі страждають і співчувають одне одному, дружно вирішують «невер еґен». Віскі – скоріше напій, який смакують і не зловживають, бо старі люди кажуть, що воно здатне розкрити справжню суть людини, яка ним нап’ється. Горілку не п’ють саму, тільки в міксованих напоях та коктейлях, і саме вона чомусь асоціюється у них з алкоголізмом, типу все інше – о’кей.

Приблизно раз-два на рік ти приїжджаєш додому. Як тобі бачиться Україна тепер, з відстані?

Коли я в Дубліні, я кажу, що їду додому, коли вирушаю в Україну, і те саме говорю у Франківську, коли повертаюся до Ірландії, – ось така собі дуальність… Франик взагалі для мене – магічне місто, вир ідей та подій, такий собі центр всесвіту.

Бувають випадки, коли мучать напади туги за Батьківщиною? Коли саме і як з цим справляєшся?

Звичайно. А справляюся просто – приїжджаю частіше і надовше завдяки шкільним канікулам! А якщо серйозно, то готую українські страви, слухаю музику, читаю книжки, розмовляю з друзями і родиною.

– Як твоєму чоловікові в Україні? Що йому подобається в українцях, а чого він не може зрозуміти чи сприйняти? Чи були такі випадки?

Чоловік дуже любить Франик, Львів і Карпати, а от Київ не дуже, бо він дуже великий за ірландськими мірками. Дублін, наприклад, приблизно такого розміру, як Львів, і подібний атмосферою, як на мене. Він не сприймає поганого сервісу і зневажливого ставлення до клієнтів, але, можливо, це тому, що в Ірландії справжнє дружнє відношення до людей є на першому місці. Недарма Ірландію називають «The land of a thousand welcomes». Ще він каже, що українські бармени не вижили б і годину вечірньої зміни п’ятниці в ірландському пабі, бо справжній бармен розвиває неймовірну швидкість (ми підозрюємо, що вони входять в якийсь транс), паралельно наливаючи декілька різних напоїв і жартуючи з людьми в черзі.

– Як тебе сприйняла його сім’я і як твоя родина реагує на нього?

Нам, мабуть, дуже пощастило – і його, і моя сім’ї радо сприйняли наші стосунки, і ніколи не виникало жодних проблем.

Ти працюєш у школі. Розкажи детальніше про плюси освіти там, а що краще у нас?

Я вважаю, що українська система освіти ґрунтовніша і має багато переваг, як-от детальніше вивчення граматики і літератури. Принаймні, в мене не виникло проблем з визнанням диплома з Прикарпатського університету. Умови праці для вчителів кращі в Ірландії, сподіваюсь, вони скоро покращаться і в Україні.

Також зараз в Ірландії лише запроваджують поточне оцінювання, а в нас це завжди було. Шкода, що в Україні система освіти прямує у зворотному напрямку, роблячи акцент на тестах.

– Ви багато подорожуєте світом. Що тебе в цих подорожах вразило: звичаї, країни, кухня, ще щось?

Так, ми справді любимо подорожувати, побували на всіх континентах, крім Антарктики, але туди і не збираємося. Мені найбільше сподобалась Азія, зокрема Таїланд. Але не туристичний, а прихований: з маленькими рибальськими селищами, дикими джунґлями, таємничими храмами і покинутими давніми містами. Чоловік був у захваті від Південної Америки, зокрема Параґваю, де всі ходять і п’ють мате та солодкий терере й виглядають, як інопланетяни, що потай смокчуть життєдайну рідину з термосів на пасках через плече.
– Знаю, твій чоловік професійний кухар, вдома він теж готує? Поділись своїм улюбленим рецептом від нього.

Вдома люблю готувати я, для мене це якоюсь мірою активна медитація. Кевін готує, коли я маю прийти голодна з тренування чи коли мають прийти гості.

Насправді, нема єдиної улюбленої страви, їх декілька назбиралося під час наших подорожей. «Рабо де Торо», або бичачий хвіст – іспанська страва, яка зазвичай готується, коли серед гостей не передбачається веґетаріанців.

– Насамкінець. За що ти полюбила Ірландію?

Я завжди цікавилася Ірландією, її природою, історією і культурою. Полюбила її, перш за все, за відкритість і дружнє ставлення. Єдине, що мені не подобається, – це погода (сміється).

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!