Вітаємо Анну Гакман з перемогою! Вона отримала 1131 голос у фотоконкурсі на тему «Моє море» (відпочинок на морі).
Пропонуємо ще раз переглянути роботи автора:
“Моє море” від Анни Гакман.
Це монетки, які ми кидаємо на прощання в море, щоб повернутися.
Після шторму можна назбирати на пляжі собі на морозиво 😉
Дуже люблю море на заході сонця
Мушу сказати правду – мушлю ми купили, але краб живий 😉Здавалося б, нічого особливого, але цей “камінчик”, як і багато інших подібних на цьому пляжі, виникає після грози внаслідок удару блискавки. Мокрий пісок, пропускаючи через себе мільйони вольт електрики, сплавляється разом з ракушками і, можливо, живими організмами. А через тисячу років хтось знайде цей камінчик, розколить його і знову відкриє давно вимерший вид тварини.Світанок. Ще хвилину тому, на піску були мої сліди. Щодня, невтомно і безупинно море змиває “сліди” нашого перебування…
Пристань. Буджацький лиман, Одеська обл., Сергіївка (недалеко від Затоки)
Пропонуємо ознайомитися з роботами інших учасників:
Я люблю радіодиктанти національної єдності. Люблю спостерігати, як вони змінювалися з часом: формат, зміст. Люблю нашу університетську підготовку до них. Люблю, коли за наші парти сідають студенти, викладачі, відомі люди. Люблю, коли ми всі ось так разом пишемо. Цікаво потім спостерігати і за баталіями щодо (не)такого тексту і щодо (не)такого читання. Різні роки – різні
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи