«Полтергейст» 2015

Режисер: Гіл Кенан

У ролях: Сем Рокуелл, Розмарі Девітт, Джаред Харріс, Ніколас Браун, Саксон Шарбіні

Можливо, й на краще, що Сем Раїмі вкрай зіпсував свою репутацію «Людиною-павуком 4», конфліктом на «Варкрафт» і жахливим «Озом». Бажаючи заробити хоч десь, він взявся продюсувати римейки класичних хорорів, і жанру раптово полегшало. Тому що до нього римейками в основному займалася продюсерська компанія Майкла Бея, і вдавалось це їй слабо: якщо «Жах на вулиці В’язів» був непогано знятим, але нудним, то «П’ятниця 13» погана вже за всіма параметрами.

Зі спадщиною Спілберга обійшлися акуратно, але жорстко. Як і в останніх «Зловісних мерцях», від оригіналу залишилася тільки концепція і деякі ключові сюжетні моменти. Все решта дуже різниться, це цілком цілісне і самостійне кіно, де рідкісні однакові кадри, схожі сцени і уривки зі старих діалогів – не тупе копіювання від бездарності, а делікатні відсилання.

Втім така кровожерливість цілком виправдана. Все-таки «Полтергейст» – сильний фільм свого часу. Сьогодні вже такого нема, щоб ти не міг подивитися футбол, тому що на вас з сусідом одна мережа. Та й телевізор вже майже ніхто не дивиться. З чорного ящика остаточно зникла магія, електроніка тепер всюди, вона вже нікого не дивує – і це точно помічає новий фільм, де за сюжетом головні герої заселяються в будинок, попередній господар якого був схиблений на техніці і в кожну стіну запхав хмару проводів з акустикою – «щоб навіть в туалеті можна було слухати музику». Тут же знайшлися і нові жарти. І герої, які заселяються в новий будинок, чого минулого разу не було. Мабуть, нинішній Голлівуд не може просто взяти щасливу сім’ю, у всіх обов’язково повинні бути проблеми.

Оригінальному «Полтергейсту» загалом було начхати на бекграунд персонажів: типажі хороші, харизма є, і більше нічого не треба. Такий в індустрії був час. Тепер же тата звільнили з роботи, гроші на рахунках закінчуються, мати-письменниця нічого не пише, старша донька – примхливий підліток, єдиний син – теж проблемний. Мисливців за паранормальним взагалі вигадали по-новому, поставивши на місце кумедних фріків приємних, канонічних авантюристів, а дивну бабусю замінили на чарівного екзорциста-шоумена у виконанні Харріса. Якби взяти всю цю групу і зробити про них окремий фільм або серіал, вийшло б, напевно, непогано. Тим більше, іронічний хорор – жанр рідкісний, конкуренції майже ніякої.

Спочатку, звичайно, «Полтергейст» ніби хоче їхати з серйозним обличчям. Всі ці розмови «ні грошей, ні роботи», замучені батьки, незадоволені діти, всі втомлені, сумні, хоч і намагаються багато посміхатися. Плюс ніякої ​​прелюдії – часи вступів на 40 хвилин минули. Автори з порога заявляють, що у нас, мовляв, хорор, хапають в міцні лещата і починають нагнітати і нагнітати, а коли лякають – то довше, пристрасніше. Коли полтергейст припиняє гратися з лампочками і переходить до активних дій, сюжет перебуває лише на самому початку свого розвитку, а будинок вже громлять, клоуни стрибають, гроза гримить, дерева бунтують, портали відкриваються і так далі – загалом, розгортається страшний, але на диво видовищний атракціон , який, здається, триватиме вічно. Але врешті-решт іронія пробивається крізь лякалки і незручні сльози Роквелла, перетворюючи типові жахи на барвистий, зовсім не нудний і забавний, прекрасний розважальний хорор.

На жаль, римейки є римейки: майже завжди їх сприймають адекватно лише в тому разі, якщо ними займаються ті ж самі люди. «Зловісних мерців» сприйняли добре, тому що і там, і там був Раїмі. Тут же творіння Спілберга, а отже, руки геть від класики, якою б неактуальною вона не була, і ласкаво просимо в країну фанатських плювків.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!