“Помста від кутюр”

Режисер: Джослін Мурхаус

Фільм знятий за досить відомим однойменним романом австралійської письменниці Розалі Хем. Роману я не читав, а коли почав дивитися цей фільм (в першу чергу, через Кейт Вінслет, яку вважаю дуже сильною і різнопланової актрисою), то спочатку подумав, що це буде щось на зразок “Візиту дами”. Там теж у місто повертається жінка, яку воно колись абсолютно несправедливо засудило і вигнало. Вона у вигнанні стала дуже багатою і повернулася, щоб помститися.

Тіллі приїхала в місто зовсім не для помсти. Власне, мотивація її приїзду в картині змальована більш ніж невиразно, але за деякими ознаками можна припустити, що вона просто хоче відновити справжню картину подій. Чого вона домагається, створюючи мешканкам міста вишукане вбрання, не дуже зрозуміло: вони віддають належне її майстерності, однак продовжують її ненавидіти.

Чисто візуально починався фільм дуже яскраво й ефектно: соковиті кадри зубожілого містечка, найяскравіша світла пляма у вигляді Тіллі в неймовірній червоній сукні, напівбожевільна матуся Тіллі, яка виглядала колоритно і кумедно, – ну і за жанром це все було швидше трагікомедією, ніж драмою. І тривало це до моменту якоїсь випадкової і настільки безглуздої смерті одного з головних персонажів, що це виглядало або відвертим анекдотом, або знущанням над глядачами. А з моменту цієї смерті трагікомедія різко перетворилася на драму і стала розвиватися все більш і більш невиразно, до фіналу докотившись до відвертого фарсу з цим конкурсом і довгоочікуваною помстою Тіллі всім цим підлим людям: ах, їм пошили погані костюми, а їх суперникам пошили гарні! Яка трагедія, боже мій! Ну, і, звичайно, режисер Джослін Мурхаус не міг втриматися від того, щоб не роздягнути красеня Ліама Хемсуорта до трусів – ну, як же без цього, дівчата?

Кейт Уінслет тут зіграла дуже добре – втім, як і завжди. Виглядала більш ніж ефектно, старанно витягувала трагікомедію і на всі сто розкрилася у драмі, незважаючи на невиразність сценарію. Загалом, мені вона дуже сподобалася. Ще більше сподобалася Джуді Девіс, яка просто розкішно зіграла бабусю-маму: спочатку ніби трохи божевільну, а потім – розумну, проникливу, вольову і конкретно хуліганську. Як вона постійно крала фляжку з віскі у Тедді – це треба бачити! Ліам Хемсуорт був дуже хороший для Тедді, але зовсім не солодкавенький, а навпаки – хлопчина вийшов цілком мужній, добрий і дуже природний. Ну, і Хьюго Вівінг виступив в дещо незвичній ролі поліцейського, який обожнює вбиратися в химерний жіночий одяг – він у цій ролі добряче відірвався, просто шик!

У результаті кіно вийшло, на мій погляд, дуже нерівне. Серйозні проблеми зі сценарієм, певні проблеми з постановкою (різку зміну жанру в середині фільму добре можуть зробити тільки дуже серйозні майстри, і ця зміна повинна бути дуже чітко виправдана сюжетом), але при цьому відмінні акторські роботи, досконала робота костюмерів, оператора і художників, класна музика і великий жаль від того, що з таким матеріалом могли зробити просто шедевр, а в результаті багато де не дотягнули. Проте кіно гарне, я нітрохи не пошкодував, що його подивився, і цілком можу його рекомендувати для перегляду. Тому що там дійсно є на що подивитися. А що не дотягнули – ну, буває… До речі, в Австралії картина викликала фурор: 13 престижних місцевих нагород і 24 номінації. Плюс ще одна номінація британських критиків – для Кейт Вінслет, зрозуміло!

ФЕЛІНСЬКИЙ