«Репродукція» (2018) / Replicas

Містика / фантастика

Режисер: Джеффрі Начманофф

У ролях: Еліс Ів, Кіану Рівз, Емілі Ейлін Лінд

Вчений-біолог Уїлл Фостер працює над перенесенням людської свідомості в штучне тіло – і поки що з вельми сумнівним результатом. Але коли в автокатастрофі гине його сім’я, Вілл ризикує всім у спробі воскресити рідних. За підтримки колеги він вирощує клонів своєї дружини і дітей. І поки клони ростуть у контейнерах, він повинен зрозуміти, як перенести в них свідомість, а заодно поцікавитися, що ж, власне, робить людину людиною.

Здається, даремно ми почали радіти поверненню Кіану Рівза на великий екран. Так, в 2013-му він голосно вистрілив з «Джоном Уіком», але за межами франшизи Стахельскі і Літч цей камбек так нічим і не відзначився, а вміння актора вибирати проекти з кожним роком викликає все більше скепсису. Крім непоганої інді-драми «До кісток», у фільмографії оновленого Рівза майже безперервно творчі провали: жахливий детектив «Дитя бога», зовсім не видатний exploitation «Хто там» Елая Рота, жах під назвою «Професіонал» – закрадається думка, що Кіану ділить агента з якимось Брюсом Віллісом. Ось тільки Рівз, на відміну від того ж Вілліса, всі ці провали ще й продюсує. Може, звичайно, від доброти душевної – мало хто зараз не чув про те, який Кіану хороший як людина, ну, а може, у нього банально біда зі смаком.

«Репродукцію» від всіх творчих катастроф Рівза відрізняє те, що тут хоча б теоретично можна зрозуміти, чому акторові так сподобався сценарій – нехай і не факт, що ця здогадка має щось спільне з реальністю. Трагедія людини, яка втратила сім’ю і намагається впоратися із жахливою втратою, для Кіану, як це не сумно, близька. У кращому разі фільм міг би стати віддзеркаленням усіх переживань, які сформували його особисте життя і згодом його творчий шлях. І у фільму дійсно є цей розмах на грандіозну історію про життя і смерть.

За перші п’ятнадцять хвилин «Репродукція» ставить стільки питань, що якщо їх зібрати разом, вийде непогана основа для книги – щось на кшталт «Екзистенціалізм для чайників». Фільм виступає як таке розумово відстале дитя Філіпа Діка з його симулякрами і проблемами кіберсвідомості і Мері Шеллі з «синдромом бога» новоявленого доктора Франкенштейна. Але незабаром, після сцени смерті сім’ї головного героя – поставленої, до слова, абсолютно сміховинно – з’ясовується, що «Репродукція» не може впоратися навіть з настільки одноклітинним підходом до питань життя, всесвіту і всього іншого. Вона намагається бути розумною sci-fi драмою, де майже немає активної дії і вся історія тримається то на переживаннях персонажа Рівза, то на глобальному конфлікті між антропогенним і природним.

Але далі за голосіння «У мене загинула сім’я, і ​​я хочу її відродити» драма в «Репродукції» не йде, і більшу частину хронометражу фільм відверто тупцює на місці. А щоб хоч якось заповнити сценарний вакуум, жонглює псевдонауковими термінами (адже все звучить розумніше з приставкою «нейро-») і незграбними спробами Томаса Міддлтіча розрядити сумну атмосферу парою жартів. Іноді у фільмі навіть прокидається свідомість, і кілька разів він підкидає героям вельми дотепні проблеми: як приховати від інших пропажу людей, як пояснити клонам, чому вони не пам’ятають останні пару днів. Але ці спалахи дотепності нікуди не ведуть і в своїй структурі більше нагадують епізоди ситуаційної комедії, ніж частини цілісної історії.

Всі моральні «гачки», які повинні перерости у щось значуще, просто забуваються, всі бар’єри героя – і внутрішні, і зовнішні – долаються за допомогою раптових «осяянь». Виникає відчуття, що в авторів була якась ідея, пул питань, які вони ставили собі на початку роботи над сценарієм. Але в процесі «розкрутки» ідеї вони зрозуміли, що сказати їм нічого, оперативно спалили всі вузли сюжету, що ведуть в нікуди. Причому, здається, робили це прямо у ході зйомок – інакше сумбур місцевого фіналу пояснити складно.

З камерної драми фільм стає мало не бойовиком з найбезглуздішими «голландськими кутами» з часів «Поле битви: Земля» і CGI-андроїдом, виконаним гірше, ніж графіка в аматорських короткометражках за півкопійки. І, звичайно, хепі-енд: слізливий, пафосний, що остаточно нівелює і без того неглибоку проблематику «Репродукції».

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!