Рознесені світом

Рожнятівський район – це гірська місцевість з населенням понад 73 тисячі осіб. Тут мешкають працьовиті люди, багато з яких змушені їздити світами у пошуках добре оплачуваної роботи. Одні – щоб хоч якось прогодувати свої сім’ї, інші ­– щоб неабияк забезпечити родину, облаштувати будинок новинками з побутового ринку, придбати  позашляховик та мегакруті ґаджети для кожного члена сім’ї. Зайнятість на Рожнятівщині – велика проблема, тому люди раді навіть важкій та небезпечній роботі.

У людей селище Перегінське асоціюється з багатством, заможністю. І недарма. Десятиліттями перегінські чоловіки виїжджали на заробітки в Росію, де отримували непогані гроші. Більшість із них нині працюють на нафтогазових родовищах Тюменської області та Ханти-Мансійського округу.

Оскільки Рожнятівщина багата на ліс, то місцеві чоловіки – ще й хороші фахівці у деревообробній та лісовій галузях. Але робота в лісах – небезпечна. Саме тут найчастіше трапляються смертельні випадки.

«Минулого року мій знайомий поїхав працювати на лісоповал на Житомирщину. Все було добре: гідна зарплата, знайома робота. Одного дня в лісі на хлопця впало два дерева. Травми, несумісні з життям. В одну мить життя знайомого обірвалося», – розповідає Соломія Пілецька.

Багато перегінських сімей зазнали втрати близької людини на роботі в лісі. На важкій небезпечній роботі гинуть чоловіки, сини, батьки. Жінки стають вдовицями, діти – сиротами, а матері залишаються з розірваним серцем.

«Ми жили бідно. Батько поїхав у Сибір, коли мені було 12 років. Я залишалася з бабусею, оскільки мама чотири роки тому загинула в автокатастрофі. Пам’ятаю, як сумно ми з бабцею святкували Різдво. 10 січня прокинулася дуже рано, якось було неспокійно на душі. В обід нам повідомили, що тата більше немає, – пригадує Ірина Люклян. – Пізніше друзі батька розповіли, що у той день через сильний холод і сніг чоловікам важко працювалося. Незважаючи на погодні умови, бригада рубала дерева. Чоловіків було шестеро. У певний момент щось пішло не так… Дерево почало різко падати, чоловіки не відразу зрозуміли, що трапилося, і не змогли вчасно зреагувати. З необережності батько загинув».

Жителі сіл Небилів та Петранка також виїжджають на роботу в Росію. Працюють на бурових та лісоповалі. Мусять якось утримувати свої сім’ї, хоч трапляється, що зароблені гроші людям не виплачують.

Останнім часом у Росію почали їздити й жінки. Працюють у торгівлі, закладах харчування.

Мешканці села Красне здебільшого зайняті на будівництві в Росії, Польщі, Чехії. В Італію їдуть на сезонний збір овочів та фруктів, а також прибирати вілли і доглядати за літніми італійцями.

У сусідній же Вербівці на різні види роботи селяни найчастіше їздять до Києва.

Проблема заробітчанства є глобальною для Рожнятівщини, як і області чи навіть України в цілому. Без батьків ростуть діти, яких нема кому навчити, зрозуміти, підтримати… Які б хороші не були дідусі з бабусями, але дітям потрібні батьки, ніжна материнська любов та надійне татове плече. Бо ніякі матеріальні цінності цього не зможуть замінити.

Роксолана КУЗЬ, Вікторія ЗВАРУН