Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків невдовзі відзначатиме чотири роки перебування на посаді. За цей час йому вдалося багато зробити, а ще більше – запланувати. Скільки термінів йому знадобиться, щоб виконати усі обіцянки, а також про проблеми з грошима і про людей, які навколо нього – у інтерв’ю для «Галицького кореспондента».

– Пане Руслане, за чотири роки ви багато всього наобіцяли. Чи вистачить вам часу до кінця каденції, щоб виконати обіцянки?

Проблема в тому, що в нас оперативні наради відбуваються дуже часто. Кожного тижня даються якісь доручення, тому й багато обіцянок. І є ще юнацький максималізм, коли прийшов і хочеться зробити все і відразу – в усіх мікрорайонах вирішити проблеми. А коли стикаєшся з реальністю, то починаються проблеми і з бюрократією, і з коштами. Втім вважаю, що достатньо зроблено і ще багато попереду.

Цього року ми вирішили інакше звітувати про свою роботу: поспілкуватися наживо і відчути, що люди говорять. Для цього проводяться вісім звітів у сферах медицини, освіти, бізнесу тощо. Після цього збереться робоча група, в якій всі охочі зможуть напрацювати план на найближчу перспективу.

Минулого тижня, коли я звітував щодо освіти, зрозумів, як ми багато зробили. Звісно, є багато проблем, але якщо порівняти з тим, що було 10 років тому, то є великий прорив в освітній сфері. Це будівництво шести дитячих садочків, школи у Хриплині, ще три дитячі садочки – в роботі. У задумах – як мінімум, ще три школи. Це багато. Ми утеплили сім дитсадків і ще чотири утеплюємо, в чотирьох школах замінена система опалення, всі вікна замінюються.

Це велика робота. А найголовніше те, що ми змогли втримати освітян і не зменшували їм виплати. Сьогодні фактично мільярд гривень йде на освіту, з яких 700 мільйонів – це гроші громади міста. Так, чогось не вистачає, на все не може вистачити, але основне – втримати вчителів і їх бажання розвиватися.

– Якби було менше коштів, то вони би гірше вчили дітей?

Візьмемо, для прикладу, Тисменицький район. Я буваю у тих селах і бачу, яка відмінність в рівні освіти в місті і всього за 10 км від Франківська. Це разюча різниця. Ми багато утримуємо, батьки допомагають, і ми можемо дати значно більше.

Звісно, люди хочуть вирішити одразу всі проблеми. От як із сьомою школою. 30 років не робили укріплення стін, фундаменту, водовідведення, а тепер проблему, яка накопичувалася 30 років, вирішити хочуть за місяць. Але взялися, тож сподіваюся, що цьогоріч доведемо її до логічного завершення.

– Чи пов’язане оце звітування з наступними виборами?

Так можна договоритися до того, що всі звіти за чотири роки пов’язані з виборами. Йдеш звітуватись – значить хочеш ще раз переобратися. Насправді ми захотіли поміняти формат. Бо звіт у філармонії, з повним залом – це гарно, але не було відчуття заглиблення в теми і бракувало часу для відповідей на всі питання.

Звітуватися окремо в кожній галузі – достатньо цікаво. Я бачив такі звіти в європейських містах, і мені сподобався формат. Відверто кажучи, я це скопіював. Але звіт у філармонії все одно відбудеться, правда, він буде більш святковим.

– Скільки вам потрібно термінів, щоб виконати всі свої обіцянки?

Я не знаю. Насправді в кожної людини є вигорання. Але мені потрібен ще один термін, щоб реалізувати великі амбітні плани. В мене є обіцянка побудувати міст. Хочеться його здати, а для цього мені потрібен час і ресурс. Є амбітні плани весь громадський транспорт замінити новими автобусами і тролейбусами. Для цього теж потрібен час. Треба 160-180 нових автобусів, щоб всі маршрутки забрати. Місто не може собі дозволити зробити це одномоментно.

Треба об’єднати Північний і Південний бульвари. Ми до цього наблизилися, але основна проблема – це відсутність достатньої кількості коштів. Бачимо, що чинна центральна влада буде утискати місцеве самоврядування, щоб замінити його на людей, лояльних до себе. Тому будуть лізти в кишені місцевих бюджетів, блокувати казначейські рахунки, недофінансовувати програми і виплати. Ми це розуміємо. І в цих складних умовах треба виконати обіцянки.

Ще потрібно й двори доремонтувати. Люди приходять і кажуть: сусідський двір зробили, а мій – ні. Я стараюся лобіювати ті округи, де немає своїх депутатів, щоб була справедливість і все місто розвивалося. З розумінням ставлюся, коли опозиційні депутати лобіюють свої округи. Ремонтувати двори – це важливо, бо  там ходять усі франківці.

Дороги – це теж велика проблема, але є нестача ресурсів. Наприклад, на такі вулиці, як Івасюка, Коновальця, потрібні великі кошти, щоб їх зробити якісно. На Івасюка сьогодні розроблений проєкт на 120 млн гривень, з доріжками, тротуарами, якісним покриттям. Треба думати, звідки залучити кошти. Будемо битися за кожну копійку з державного бюджету.

– Ще хочу запитати про вибори, але до господарки скоро повернемось – чи бачите ви опонентів, які зможуть змагатися з вами наступного року за посаду міського голови?

Ніколи не кажи «ніколи». Опоненти завжди були, є і будуть. Тому я до цього нормально ставлюся. Основне, щоб ці опоненти не переходили на особисті речі, а щоб ми дискутували про розвиток Івано-Франківська. Сьогодні настільки динамічний світ…

– Будуть нові, думаєте, чи старі політики, які засвітились?

Думаю, що нові політики з’являться.

– То не буде запізно?

Нічого неможливого немає. Мої перші вибори цьому підтвердження. Хто на початку вірив, що міським головою стане Марцінків? Навіть у моїй команді сумнівалися. Допомагали, дякую за те, але не дуже вірили. Це залежить від людини, від того, як ти працюєш, від команди. Тому нічого не буває неможливого. Скажімо, хто би сказав ще два роки тому, що Зеленський переможе на президентських виборах? До виборів треба ставитись по-філософськи і прагматично.

– Борги міста перед комунальними підприємствами, перед підрядниками тягнуться ще з весни. Чи часом не виникли вони через безгосподарність, і як ви будете це вирішувати?

320 мільйонів гривень не дійшло до Франківська з субвенції державного бюджету. Це освіта, охорона здоров’я… Відповідно, їх треба чимось перекрити. Чим? Коштами бюджету розвитку. Зрозуміло, коли люди не отримують зарплату, в першу чергу виплачуєш її, а після того – все решта. Але ми розуміємо, що місто не може стати тільки касою для виплати зарплати, не вирішуючи основні проблеми. А це – дороги, двори, благоустрій.

Та найбільш проблемним питанням є «Теплокомуненерго» і виплата заробітної плати. Постановою Кабінету Міністрів 90% коштів забирається автоматично як виплата за газ. Фактично на підприємстві лишається 8%. Якби не було допомоги з міського бюджету, то підприємство давно би вже вмерло. Цього року ми витратили 60 млн грн наших податків на утримання «Теплокомуненерго». Питання: для чого нам це? Це валіза без ручки – важко нести, але ще важче відпустити.

Наразі оплачуємо борги попередників. Тобто виплачуємо реструктуризацію, кожного місяця по 1,5 млн грн. Крім того, ми кожного місяця 5-6 млн грн даємо «Теплокомуненерго» на виплату зарплати і сподіваємося, що з опалювальним сезоном хоча б частково вони будуть платити самі.

– То яке вирішення? Дати людям автономку теж не вихід?

По-перше, сьогодні для цього немає законодавчих актів. По-друге, от дали ми дозвіл на відключення всього будинку. Для людей не проблема котел поставити, але є ще питання поміняти газопровід. Сьогодні мешканці з вулиці Хмельницького приходять і просять на це 350 тисяч.

Ми рахували: щоб відключити район СТЕКу від опалення і замінити мережі, треба близько 6 млн євро. І друге, ви повинні усвідомити, що весь центр буде перекопаним. Треба йти поетапно, тож там, де можемо, слід ставити невеликі котельні.

– А чому найбільше проблем з опалюванням саме у районі СТЕКу?

Тому що вони не провели нормально гідравліку. Якщо «Теплокомуненерго» усе літо працює, то СТЕК, як правило, – тільки в опалювальний період.

– А в них є для цього люди?

У них реально людей дуже мало. Тому найкращий варіант у цій ситуації, щоб  не витрачати величезні гроші, – взяти котельню на Індустріальній в оренду у СТЕКу. Це би дозволило зрівняти тариф для споживачів і дало б можливість певний час протягнути. За той час треба робити проєкти, будувати невеликі котельні, пробувати відключати частину будинків, давати індивідуальне опалення. Грубо кажучи, котельня, яка обслуговує 21-у школу, теоретично може обслуговувати ще навколишніх 6-7 будинків. Але треба знайти кошти.

Зрештою, є ще один важливий момент – переключати треба комплексно, а не шматками. Бо коли ми відрізаємо шматок будинків від СТЕКу, то підприємство ще більше боргів отримує. Тому що зменшиться теплове навантаження, а з боргами їм ліміти на газ не дадуть. Якби була достатня кількість коштів, це можна би було зробити одномоментно. Але поки що такої можливості немає.

– Міст. Ви сподівалися завершити будівництво до кінця першої каденції, але не виходить… Плюс постійно зростає його вартість.

Потрібні кошти… Давайте розіб’ємо міст на три частини.

– А нащо? Чому ви міст із розв’язкою і дорогою не планували одразу?

Це різні об’єкти і зовсім інші підходи. Отже, є 320 метрів моста, розв’язка – це ще двісті з гаком метрів, і під’їзна дорога з вулиці Хіміків. Це три частини. Міст – найскладніший. Згодом виявилися низку проблем, які ми не врахували при проєктуванні. Адже місто ніколи не будувало таких об’єктів, досвіду у будівництві мостів міська рада не має, і УКБ також. Тому ми на початковому етапі робили помилки.

Проєктанти не врахували ґрунти, сейсмічну зону і те, що там неможливо забити палі – вони почали ломитися посередині, коли ми почали їх втискати. Змушені були перейти на інший спосіб будівництва самих опор. Йдеться про те, що опори, а це майже 8 метрів вниз і 8 догори, ми не змогли втиснути через глину. Треба було перепроєктувати міст. Перепроєктували і замінили бетон на метал. Зрештою, це добре. Бо ми бачимо, що на Пасічній робиться з мостом через 50 років експлуатації. Кожного року ми ходимо по лезу. Бо ті, хто будував, не думали про нащадків, не прогнозували, що ми робитимемо з ним через 50 років. Тому ми вирішили, що нехай трошки потерпимо, але побудуємо залізний. Є приклад Нижнівського моста, який стоїть вже більше ста років і функціонує. Поганий, кривий, але служить 100 років і ще 100 буде.

Вартість моста була 202 млн грн за проєктно-кошторисною документацією три-чотири роки тому. На тендері ТОВ «Містобудівельний загін № 112» боролося з ПБС і спустило вартість до 120 млн грн. Це їхні справи, вони боролися між собою і виграли. Потім більш як вдвічі зросла вартість металу, а це – основна маса конструкції. Відповідно до проєктно-кошторисної документації, у 2016-му спецсталь стартувала з ціною 34 тис. грн/тонна, сьогодні її купують за 82 тис. грн/тонна для цього об’єкта. Хоча ринкова ціна металу взагалі зросла майже в 4 рази і ціна становить до 120-135 тис. грн/тонна.

Ми збільшили кошторис до 50%, і мали на це право. Майже кожного місяця були перевірки – НАБУ, ГПУ, поліція, ніхто не зафіксував порушення. Якби зафіксували, то вже би давно були кримінальні справи і казали би, що крадуть, маючи такий політичних об’єкт. Але все коректно до копійки. Бо це не той об’єкт, на якому заробляють гроші.

Друге питання – розв’язка. Порахували, що вона коштуватиме 300 млн грн. Але не знаємо, до якої ціни опустять при тендері. Може, буде 250, а може, ще менше. Може, хтось запропонує іншу конструкцію, і вдасться зекономити. Бо можна йти по прямій, але треба викупити дві земельні ділянки у підприємців Семеніва і Тимківа. З ними треба домовлятися, а це майже нереально робити за бюджетні кошти.

Третій проєкт найлегший – це вулиця Хіміків. Сподіваюся, що кредитні кошти надійдуть і ми активізуємо роботи. Бо якщо буде нормальне фінансування, ми би вийшли на листопад-грудень наступного року і могли би говорити теоретично про здачу моста.

– До речі, що там із тим кредитом у пів мільярда? Чому так довго все затягується?

Це паперова тяганина. Для цього треба погодження Міністерства фінансів. Не можу сказати, що я був дуже вхожий до попередньої влади, і до теперішньої теж. Це не просто отримати погодження. Орієнтовно 16 грудня кошти ми повинні отримати. І це буде дуже добре, якщо нам дадуть цей кредит.

– А відсотки вас не лякають? Як плануєте віддавати?

Йдеться про 17%. Бо наші банки не дають такі відсотки, як європейські – 3-6%. На жаль, беремо під те, що можемо. От Львів теж зараз взяв 1 млрд 100 млн. грн. Протягом п’яти років маємо його віддати. Сподіваємося, що економіка буде розвиватися і якось зміниться ситуація, особливо після місцевих виборів.

– Субвенцію вам цього року не дали. Наступного все буде нормально?

Проблема є, і вона політична. Треба обмежити місцеве самоврядування. Всі знають, що міський голова не від «Слуги народу», тому будуть обмежувати максимально місцеве самоврядування, яке не підконтрольне.

– А може, просто немає грошей?

Думаю, все ж політичне питання. Але те, що немає грошей, також. Вони зараз будуть централізувати кошти.

– Ви написали у Фейсбуці про те, що Львів підсунув свиню. Розкажіть, що це було?

СБУ відкрила цікаву справу щодо «львівського сміття». Я там проходжу як свідок.

– Справа проти Садового?

Я не знаю. Може, і проти Порошенка. Мені виглядає, що там і Садовий пов’язаний, і Порошенко. Мене питали, чому ми не брали сміття зі Львова.

– А чому ви не брали?

Бо в нас свого достатньо, полігон не новий. Якби він був новий, ми би могли піти назустріч. А в нас полігон достатньо заповнений, ми приймаємо сміття з половини області.

– А що означає «підсунув свиню»?

Бо це все-таки допити, а я – свідок, хоч і не розумію, чому.

– Поясніть, будь ласка, простому франківцю, чим йому вигідне приєднання навколишніх сіл? Бо в Фейсбуці багато сварок: мовляв, у села питають, люди голосують, а нас ніхто не питає, чи хочемо ми приєднання і виділяти кошти з бюджету на розвиток сіл.

У грудні минулого року питали всіх. Ми провели загальноміські громадські слухання, на яких усі присутні, за винятком кількох осіб, проголосували за те, щоб доручити міському голові створення ОТГ. Ми тоді порадилися і вирішили 26 селам надіслати запрошення. Навіть Тисмениці надіслали.

Слід розуміти, місто сьогодні затиснуте. От у Чукалівці наше кладовище, і ми щороку викуповуємо землю, щоб збільшити цвинтар. У Чернієві наш водозабір. Ми сьогодні платимо податок Чернієву за землю. А якщо це буде наша земля, то вже не треба буде платити. Третє – на ці села йде інфраструктурна субвенція. На два села ми будемо мати 7 млн грн інфраструктурної субвенції. Ми не будемо витрачати свої кошти. Крім того, якщо ми доєднаємо села, то реверс зменшується. Бо, нагадаю, у держбюджет з міста сьогодні забирають гроші у розмірі 75 мільйонів у вигляді реверсної дотації, бо заробляємо більше, ніж треба. А завдяки приєднанню двох сіл з нас заберуть 68 млн., а не 75.

А ще є можливості отримувати грантові кошти для створення інвестиційних зон. Ми ж затиснуті. У сторону Підлужжя може бути одна інвестиційна зона, в сторону Чернієва – інша. Натомість зараз ми не маємо ресурсу для розвитку, насамперед, земельного.

І варто пам’ятати, що скоро таке об’єднання буде вже не на добровільній основі. На наступних виборах це буде примусово, до нас все одно доєднають ці села. Тому краще ми перші підемо, вивчимо проблеми, почнемо їх приміряти і отримаємо кошти.

– Нещодавно ви взяли у радники Мирослава Кошика – чоловіка, який до вас ставився досить критично. Скільки у вас радників і які їхні функції?

По-різному. В мене є радники, які працюють в патронатній службі, а ще є радники на громадських засадах.

Мирослав Кошик – це представник громадських активістів. Суть його роботи – співпраця з громадськими активістами, ЗМІ. Він комунікабельний. Я відчув, що в напрямку комунікації є проблема і десь недопрацьовано, тому Мирослава залучили. Наразі старається, а там життя покаже.

– Ще у вас є рада старійшин. Вона уже не працює? Бо я про неї давно не чула.

Вона працює, ми час від часу збираємося, хоч зараз рідше. До речі, в мене є радник на громадських засадах Зіновій Береговський (освітянин, перший заступник голови облради 5 скликання – ред.). Він теж входить в раду старійшин. Це в основному ті сфери, де хочеться почути думку зі сторони. Наприклад, щодо освіти. Що правильно робимо, а що неправильно. В раді є старші люди, які мають величезний досвід в управлінні. Ці люди можуть порадити з точки зору прожитого життя і досвіду у різних сферах. І я цим користуюся. Навіть якщо ми не збираємося, то я їх запрошую порадитись.

– Я прочитала у Фейсбуці, що ви шукаєте на керівника пологового жінку. Це означає, що ваш однопартієць Сергій Стефанко не впорався? Чи має це стосунок до останньої резонансної смерті в пологовому?

Це означає, що я не задоволений тим, як відбуваються зміни в пологовому будинку. Так, вікна поміняли, тумбочки купили. Одне і друге приймальні відділення відремонтували. Але мені хочеться, щоб швидший був процес. Пологовий будинок – це не проста структура, а місце, де народжуються наші діти.

– По Стефанкові ж було видно, що він флегматик і навряд чи швидко зробить серйозні зміни.

Так, але брати зі сторони керівника достатньо важко. А він все ж працював там заступником. Попередній керівник як фахівець хороший, але людина була вже роками і не хотіла нічого змінювати.

Треба знайти людину, яку би сприйняв непростий колектив. Ця смерть – це також наслідок самовпевненості. Я можу це оцінити, тому що моя дружина теж недавно була в пологовому. Там хороші лікарі, але є самовпевненість, всі все знають. А тут треба перестрахуватись, дотриматись усіх протоколів. Бо насправді біда може прийти в будь-який момент, навіть якщо нема видимих ознак.

Ми повинні розуміти, що наступного року кардинально зміниться медицина. Як тільки вони почнуть працювати з НСЗУ. Єдине питання – чи на рівні держави це збережеться.

Втім, якщо реформа продовжиться, то виживуть найсильніші. Половина керівників, радше всього, прийдуть до мене і скажуть, що не готові працювати в таких умовах. Тому що всі керівники звикли, що місто дофінансовує. Сьогодні десь 50% – це субвенція, а ще 50% ми фінансуємо з міських коштів. А з наступного року чи будуть вони готові заробляти ці кошти, щоб їм вистачило на зарплату?

– Та вони ж заробити можуть, але це йде по кишенях, не доходить до каси.

А зламати цю психологію? Я передбачаю, що в медицині буде дуже напружений час.

– Команда Марцінківа у Верховній Раді: яке головне завдання єдиної свободівки Оксани Савчук у парламенті? Чого чекати від неї вам, партії, Франківську?

Публічності. Вона все виконує, ходить на ефіри, представляє Франківськ і усю партію. Звісно, ми сподівалися, що в нас буде група депутатів, якщо не фракція, то хоча би 4-5 депутатів. Оксані дуже важко.

Але вона працює, перебуває на посаді голови підкомітету з питань безпеки руху. До її думки прислухаються. Сподіваюся, що це допоможе нам потягнути певний ресурс на міст, на дорогу. Я не кажу, що це буде легко, але вона в цьому напрямку активно працює, відстоює інтереси Франківська.

– Як часто ви тепер із нею спілкуєтесь?

Якщо вона у Франківську, спілкуємося особисто. Якщо ні – телефонуємо одне одному, обговорюємо різні моменти. Я знаю, які законопроєкти слухають, якщо питання стосується нас, то я інформацію отримую перший.

– Член виконкому Вадим Войтик уже пів року не ходить на засідання і завзято критикує вас у Фейсбуці. Чи не час його виключити з членів виконкому?

Він є членом виконкому відповідно до рішення сесії. Не я його включав і не мені виключати.

– Але ви ж його пропонували у виконком?

Пропонував, але виконком – це завжди компроміс.

Вадим – специфічна людина, я до нього нормально ставлюся. Він завжди мав свою точку зору щодо всіх питань. Те, що він мене критикує, – це добре, до певної міри. Неправильно, що він не приходить на виконком і не голосує. Якщо вже тебе обрали, то приходь, бери участь і конструктивно критикуй.

– Що знаєте про рейдерство на Центральному ринку? Чи ходили до вас з одного та з другого боку за покровительством?

Не ходили. Але інформацію я дізнався не зі ЗМІ, а від підприємців, які мені написали про те, що там відбувається. Після того я почав цікавитись і знайшов в Інтернеті те, що всі вже читали.

Для мене це тривожний дзвінок, тому що йдеться про міську власність, про нашого орендаря. До речі, до великих своїх здобутків можу віднести те, що я перший мер, який змусив ринок платити оренду з землі.

– Багато вони платять?

На місяць десь 130 тисяч гривень за оренду землі і ще 575 тисяч гривень за оренду приміщень.

– Але ж заробляють у 10 разів більше, мабуть.

До цього вони платили нуль. А ще вони платять податок на нерухомість. Базар приносить великі кошти, незважаючи на те, що був скасований ринковий збір і низка податків, які йшли колись до міського бюджету. Тобто сьогодні ми отримуємо від ринку достатньо великі кошти.

А тривожний дзвіночок, бо ми зараз спостерігаємо, що можна переписати будь-що. Можемо прийти, щоб демонтувати МАФ, а в нього свідоцтво на право власності зареєстроване в с. Узин Тисменицького р-ну. Він собі зареєстрував. Без землі, без правово-установчих документів тощо… Ми таке мали не один раз. І це страшно, бо завтра будь-яку квартиру можуть переписати на будь-яку іншу особу. Це означає, що на рівні країни не працює правоохоронна система.

– ФК «Прикарпаття» – це теж один із ваших здобутків. Франківськ отримав професійний футбол. Але згодом з’явилася інформація про договірні матчі. Про це говорили, скажімо, після гри в Луцьку. Що думаєте про це?

Я не вірю, що це був договірний матч.

– Там було відключено трансляцію, і матч злитий в останні хвилини… Вигравали 0:2, а програли 3:2. За 4 хвилини вони пропустили три голи.

Так буває. Вони почали програвати із 60-ї хвилини, у другому таймі. Подивимося, яка буде наступна гра з «Волинню».

Я про факти договірних матчів не знаю. Я точно проти них. В будь-яких матчах я завжди їх налаштовую на максимальний результат. Інше питання, що команда повинна бути на пів голови вищою за грою. Тоді будуть перемоги. А коли команда не в усіх лініях має потужних гравців, то дуже важко. Тут тільки можна вигравати на великому бажанні. На жаль, цього не вистачає.

Я не вірю в такі моменти, але якщо будуть факти, то будемо звільняти і президента, і тренера команди.

– Якщо ви програєте вибори, що буде з «Прикарпаттям»? Має ж існувати клуб не тільки завдяки бюджетним коштам, треба шукати спонсорів?

Мені дуже важко дається утримувати команду. Крім бюджетних грошей, потрібні спонсорські – на премії. Крім того, є видатки, які не можна взяти з бюджету, наприклад, через травми у гравців.

Наразі знайшовся «Адамсон», який дав 300 тисяч. Так, це дрібні спонсори, але немає в нас місцевих олігархів, які хочуть утримувати футбол. Поки я буду мером, то буде футбол. А що буде далі, спрогнозувати не можу. Буде Марцінків – буде «Прикарпаття»! Хай буде такою мотивація для футбольних фанів (сміється).

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК