Руслан МАРЦІНКІВ: «Я навчився за цей час говорити «ні» будь-кому, і це дуже важливо»

20 листопада 37-річний Руслан Марцінків буде відзначати рік на посаді міського голови Івано-Франківська і звітуватиме про зроблене. «Галицький кореспондент» поговорив з ним про успіхи, гру на публіку та партійний вплив.

– Руслане Романовичу, звідки така любов до себе в камері? Чи не здається вам, що ви переграєте з піаром?

Тільки 30% людей читають газети та інтернет і дивляться телебачення. Може, тому тим, хто працює у цій сфері, здається, що я там мегаактивний. Насправді люди живуть іншим життям. Я ходжу по вулиці, мене впізнає тільки третина містян. Люди знають, що є мер Марцінків, але не завжди знають, як він виглядає.

Тож, щоб не відриватися у цьому кабінеті від людей, я йду в двори, у колективи і працюю через медіа. Бо це найлегше: є прямий ефір, людина зателефонувала, запитала – і я знаю, що є проблема. Можете розглядати це як піар, але мусите погодитися з тим, що, з іншого боку, це зворотний зв’язок з мешканцями.

img_1813

– Для чого його так багато?

Я маю щоп’ятниці ефір на «РАІ», щочетверга – на «Вежі», раз на два тижні – на ОТБ «Галичина». Також я спілкуюся на обласному радіо. Все це прямі ефіри. Бо не факт, що людина, яка дивиться «РАІ», дивиться ще й «Галичину», і навпаки. А я намагаюся комунікувати з усіма.

– Одного разу ви зізналися, що оскільки ви партійна людина, то змушені слухати голову партії Олега Тягнибока, який просив вас голосувати за один із літників у місті. Часто отримуєте такі вказівки від партійних лідерів?

Прямих наказів не існує, але треба розуміти, що Олег Ярославович є головою партії, і він скеровує роботу однопартійців у межах ідеології й партійної  дисципліни. Дуже важливо працювати злагоджено, як один механізм, адже наші рішення позначаються на всій структурі в цілому та голові партії зокрема.

– Справді? Але ж недавно був скандал в обласній організації, коли «свободівці» писали листи журналістам, стверджуючи, що Тягнибок змушує їх голосувати за людину, яку вони не хочуть бачити очільником партії.

Свободівська політична сила суттєво відрізняться від інших, наприклад, голову обласної організації ми обираємо шляхом голосування на партійних зборах за поданням голови партії. Рішення щодо конкретної кандидатури приймається Олегом Ярославовичем не одноосібно, а в рамках демократичних процедур. Якщо хтось не згоден з такою політикою, тоді виникає питання, чи правильну політичну силу обрали ці партійці.

– А може, вам телефонує не Тягнибок, а, наприклад, Кривецький?

Ігор Ігорович є заступником голови з економічних питань (зрештою, яка структура існує без бізнесового середовища?). До речі, коли було небезпечно на Майдані, то я Кривецького бачив там і 18-го, і 19-го, і 20 лютого. А чи бачили ми там таких людей з інших партій? Не факт. А в своїх рішеннях я керуюся не чиїмись словами, а інтересами іванофранківців.

Всередині міської організації є внутрішні конфлікти. Є один центр впливу – Марцінків, біля якого Бурко, Харук, Вагилевич, і другий – Онуфріїв, біля якого Вітенко, Савчук, Войтик. Час від часу це вилазить – згадаймо, наприклад, суперечку з Войтиком та чебуречною. Важко з цим давати раду?

Плідна робота, як правило, народжується у процесі дискусій, ми живі люди, кожен має свої погляди на життя, свій світогляд. Але одна з найважливіших рис, що нас об’єднує, – це вміння ставити особисте на другий план.

Треба бути достатньо сильним і самодостатнім, щоб приймати рішення незалежно від середовища. Я поважаю позицію команди і кожного, хто в ній є, наша команда та люди мені довірили посаду міського голови, і, звісно, саме я відповідаю за місто.

Посада міського голови навчила мене за цей час говорити «ні» будь-кому, і це дуже важливо.

Я є незалежний, ухвалюю рішення згідно з програмою, з якою йшов до виборців, – це сім розділів і п’ять завдань. Якщо ідея з будь-якого середовища відповідає програмі, то я буду її підтримувати. А якщо ні, то не буду.

Посада передбачає меншу емоційність і більшу прагматичність на користь громади. І саме таким чином я приймаю рішення.

– А пасують міському голові різні «шоу» на кшталт того, як ви їдете машиною, щоб відвезти сина до школи, а потім виходите з машини і пересідаєте на ровер, щоб їхати на роботу?

Посада міського голови – це апріорі публічність. Такий керівник зобов’язаний охоплювати різні галузі міського життя і бувати там, де зовсім не хочеться бути. Я взяв на себе зобов’язання і мушу їх виконувати.

Так, я не їжджу щодня на велосипеді, але він у мене є, і я катаюся час від часу. Якщо я біжу півмарафон, то я реально бігаю, бо без підготовки не пробіжиш. Хоч моя фізична підготовка вже не така, як була в 20 років, коли я грав футбол. Хочу, щоб наше місто було велосипедною столицею. Воно молоде, комфортне і динамічне, тому для цього маємо потенціал. Сюди з’їжджається молодь з усієї області і не тільки, тому це може бути нашим ноу-хау.

Зрештою, я не вожу сина щодня машиною, він сам їздить. Тоді ми просто проспали, і я його швиденько відвіз у гімназію, забувши, що маю їхати на ровері на роботу. Коли він був менший, то я його дійсно возив, але це був певний елемент батьківського виховання. Тому що мене ніколи нема вдома, а тут везу його, і вже є кілька хвилин поспілкуватися.

– Недавно ви готували їсти в пабі, і ваша дружина зізналася, що вдома ви ніколи не готуєте. Як можна приготувати м’ясо, ніколи не готуючи їжу вдома?

Я пластун, я вмію готувати. Але не готую. Не тому, що не хочу, а тому, що в мене субота і неділя – теж робочі дні. Може, би й готував, якби був вільний час. Так, я кремпувався, йти чи не йти, але погодився. Бо там є можливість поспілкуватися з людьми, які не прийдуть на прийом чи зустріч з виборцями.

– Мені здається, що ви дуже багато обіцяєте, тому не все встигаєте виконати. Торік казали, що з цього сезону на Пасічній буде працювати енергозберігаюча котельня. Не дотримали слова…

На жаль, система не звикла швидко бігти, як я. Моя робота – це моє життя. Працюю навіть у вихідні, причому починати працювати можу з шостої ранку. Але неможливо одразу поміняти ту систему, яка привчилася працювати по-іншому. За те, що не вдалося за рік зробити, вибачте. Але ми це зробимо. Я теж вчуся. Тому багато речей, які я робив рік тому, зараз вже робив би інакше.

– Наприклад?

Я б кошторисну документацію починав готувати в кінці поточного року (що ми вже зараз і робимо). Тому що поки зробимо проект, експертизу і тендер, то півроку пройде.

– А вистачить коштів на всі обіцянки? Наприклад, про те, що транспорт має бути комунальним.

Ми вже купили вісім тролейбусів, наступного року хочемо придбати ще 30. Плануємо це зробити за кошти Європейського банку реконструкції і розвитку. Та головне – побудувати підстанції.

Ми замінили керівника КП «Електроавтотранс», поставили Віталія Голутяка. Він молодий, більш активний і готовий залучати кошти. Втім, на все потрібен час.

– А новий міст буде будуватися за кошти міського бюджету?

Так, але я буду просити громаду долучитися до фінансування. Кожен зможе купити шматок своєї бруківки і розповідати дітям, що «ця бруківка – моя». Буду продавати щось на зразок «ваучерів».

Міст для мене – питання номер один. Хочу ставити завдання зробити це за два роки. Хоча міст – це не тільки міст, це й під’їзна дорога, і розв’язка, а тому ця споруда потребує багато сил.

– Раніше йшла мова, що перевиконання бюджету піде на будівництво моста. Не склалося?

Затягнулися проектні роботи, тому міст цього року не будемо починати будувати. Зрештою, і перевиконання бюджету майже немає. Це міф! Є на 60 млн. грн., і з них 60% піде на зарплату вчителям і лікарям. Тому що держава свідомо не додає субвенцію на останні два місяці.

Достатньо тяжкий бюджет буде наступного року. Зі страхом думаю про те, що нам ще «навішають» фінансувати. Наприклад, хочуть, щоб ми фінансували Центр репродукції людини. Нема послідовності, та навіть попри це, міст буде. Тому в бюджеті на наступний рік закладемо 50 млн. грн. на будівництво моста.

– Днями перекрили півміста через бігунів, люди скаржаться. Чому б не зробити бігові доріжки десь на озері? І, до речі, де бігає міський голова?

Намотувати навколо озера круги є не найкращим варіантом. У всіх містах частково перекривають дороги через марафони, це нормально. Інша річ, що треба краще інформувати населення про це. І друге: наступного року ми плануємо велику увагу зосередити навколо озера. Ми думали вже, як наповнити його водою, як потічок, який смердить, врізати у каналізацію, щоб не було неприємного запаху, і т.д. І про велосипедну доріжку та доріжку для бігунів теж думаємо. Буде!

А сам я бігаю на стадіоні ЗОШ №13, бо він біля дому.

– Франківці часто зустрічають міського голову на вулицях. Ходите пішки на роботу?

Так, а скільки мені тут пройтися? Єдине, коли маю об’їзд о 6-й год. ранку і мені треба на Позитрон, то беру машину.

– Не боїтеся, що хтось перестріне?

Ніхто не застрахований. Не було такої провокації за цей рік жодного разу. Хоча в думках іноді є, що може статися щось. Деякі мої опоненти ходять з сімома охоронцями, а я переконаний: якщо щось має статися, то охоронці не врятують.

– Навколо міського голови є два скандали: історія з атовцями і будівництво на вул. Макогона. Я би на вашому місці боялася ходити пішки.

З атовцями вже все владналося. А щодо Макогона, то це штучний скандал. Тому що таких об’єктів по місту є набагато більше. А що там має бути? Це забудовується парк чи сквер? Чи дитяча зона?

– То зробіть там парк чи сквер.

Буде там і шматок зеленої зони. Там була промзона в центрі міста, а я вважаю, що їй там не місце. Можливо, треба сперечатися щодо поверховості.

– А можливо, і щодо кількості будинків посперечаємося? Для чого 33 будинки, може, побудувати 13?

Можливо. Це до дискусії. Думаю, це теж міф щодо 33 будинків. Насправді там буде менше будинків, дорога, садочок. Але це не сьогоднішнє питання.

– Половину землі куплено на аукціоні, а іншу половину відвели забудовнику рішенням сесії безкоштовно. Тому я вважаю, що землю вкрадено, а ви говорите, що це штучний конфлікт?

0,78 гектара куплено за крупні гроші. Переважна більшість наших забудовників взагалі бере землю «на халяву». А друга частина ще не відведена, і ніхто не дасть її відвести безкоштовно. На тому аукціоні була жорстка боротьба за землю, яку вели забудовники. Якщо перевести на долари, то там сотка коштує 5 тис. доларів. Хто із забудовників ще купує за такі гроші землю?

– А взагалі, забудовники для Івано-Франківська – це зло чи добро?

Не можна сказати однозначно. Забудовники – це відображення нашого суспільства. Більшість з них – це люди 90-х. Тобто ті, які стояли «на валюті», вони такі, як їх виховали 90-ті роки. Якби вони були не забудовники, а будівничі, то була б інша концепція. На жаль, будівничих мало. Більшість наших забудовників треба стримувати. І я стримую, коли це стосується зелених зон. Пригадайте ситуацію, коли я не дав забудувати «Первоцвіт». В цьому я буду йти до кінця.

– Чому ніхто не зробить дослідження і не порахує, скільки тих квартир потрібно в Івано-Франківську? Чому будують доти, поки продається?

Я вважаю, що має бути прийнятий генеральний план, і він повинен дотримуватися. Той генплан, який готували попередники, на мою думку, не відповідає тому, що би мало бути. Думаю, наступного року ми ухвалимо генплан і покажемо, де можна будувати, а де ні.

Сесія ухвалила рішення про мораторій на будівництво у центрі міста. То чому місту не розвиватися у бік Калуського шосе? Наше місто динамічне, ми повинні показати зони, де не можна будувати, і показати напрямок, куди можна.

– Чим пишаєтеся зі зробленого за цей рік?

Пишаюсь тим, що виконую програму. Якщо я обіцяв, що буду відкривати дитсадки, то я це роблю. Відкрив «Вишиваночку», садочок у Хриплині і відкриємо скоро ще один – в Угорниках. Ми обіцяли, що будемо ремонтувати 50 дворів щороку, і цього року відремонтували 54.

Ми виконуємо програму на 80%. Можна дискутувати про роботу, але основне, що місто йде вперед.

– А було цього року щось таке, за що вам соромно?

Що цих об’єктів не в два рази більше. Насправді мені дуже болить, коли розрита вулиця Княгинин і не дороблена. Я розумію, що це не тому, що я не хочу, а є певні об’єктивні причини. Соромно, бо хочеться швидше і якісніше.

Будь-яка посада тимчасова, і я це знаю. Ніхто не народився народним депутатом чи мером, але важливо, коли ти стараєшся, а місто рухається вперед.

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК