Рятівники світу

Нещодавно бійці калуської спілки учасників АТО разом із лісівниками висадили понад тисячу дерев. У рамках цього заходу атовці також показали проблему з відходами у сусідньому селі Грабівка. Місцеві жителі викидають сміття біля річки або ж вивозять у ліс. Ситуація критична, оскільки це триває вже не один рік.

Ти помреш, а дерева залишаться

Минулого тижня калуські атовці вже вдруге цієї весни долучилися до лісівників і висаджували дерева. «У такий спосіб рятуємо світ», – усміхаються бійці.

«По-перше, це чудова розрядка для хлопців, – каже голова калуської спілки учасників АТО Олександр Соколовський. – Бо природа, бо добра справа… Хоча нині трохи малувато людей прийшло – не більше двадцяти. Коли домовлялися в Фейсбуці, всі були значно активніші. Може, в суботу вранці вирішили все ж відіспатися. Але я впевнений – якби планувалась якась гостра акція, прийшло б утричі більше бійців. А так оголошення було безневинне: хто хоче реабілітацію в лісі?»

Цього разу світ рятували у селі Мислів разом із працівниками лісгоспу «Чорний ліс». Висаджували модрину, дуб, ялицю на ділянці площею 1,8 га.

«Головне – аби коріння не опинилося вгорі», – усміхаючись, проводили інструктаж лісничі. Чоловіки викопували ямки, а жінки розміщали там саджанці. Робота кипіла злагоджено і весело. А в якийсь момент у небі просто над самою ділянкою закружляла зграя журавлів. Їх були десятки. Птахи красувалися хвилин п’ять – достатньо часу, аби кожен встиг пофотографувати. «Хіба це не благословення?» – радісно гукнув хтось.

«Садити дерева – це неймовірний відпочинок, – каже боєць Василь Музичко. – Найперше, на душі стає спокійно».

«Садити дерева дуже легко, – додає ветеран Олег Бутусін. – Відчуваєш, що ти робиш щось хороше, благодатне. І не для себе, а для когось. Бо ж поки ті дерева виростуть, ти вже постарієш і, певно, помреш. А дерева залишаться. Якщо, звісно, якісь злодюги не спиляють».

Вояк переконаний, до таких акцій треба долучати і місцевих селян. Так вони більше піклуватимуться про довкілля, у них совість активніше прокидатиметься. «І коли вкотре їхатиме вантажівка з кругляком, людям не буде байдуже, вони вже битимуть на сполох», – упевнений боєць.

Вода прийде і все забере

У рамках цього заходу атовці також показали проблему зі сміттям у селі Грабівка, яке за 15 км від ділянки, де відбувалася посадка дерев. Олег Бутусін уже два з половиною роки живе в Грабівці, працює там лісничим. Каже, як тільки сім’я переїхала, була шокована: береги річки завалені сміттям, у лісі – те саме. Декотрі місцеві йдуть у ліс по гриби, а заодно тягнуть з собою і мішок зі сміттям. Бо так звикли. «Звісно, йдеться не про всіх жителів села, – пояснює ветеран. – Але багато з них роблять так уже роками. Правда, коли приїжджають, скажімо, у Польщу, то чомусь поводяться зовсім інакше».

Їдемо у Грабівку. Село велике. Крізь нього тече притока річки Луква. Майже одразу в око впадають береги, захаращені сміттям. Чого тут тільки нема: пластик, скло, мішки, різний непотріб. «Ось, будь ласка, полюбуйтеся! – показує атовець. – Таким чином наші селяни укріплюють береги. Можу передати привіт жителям Галицького району. Коли прибуде вода, це все потече до них».

А в одній із локацій знаходимо навіть викинутий пошарпаний диван! Ветеран каже, що знає, хто саме з місцевих це зробив, і навіть цікавився у нього, навіщо. Отримав геніальну відповідь: «Вода прийде і все забере».

«Але селяни мають розуміти, що нижче за течією живуть такі самі люди», – дратується атовець.

До нас підходить чоловік, його звати Василь. Його хата майже біля самої річки. Каже, що теж обурений таким масштабним засміченням. «А ви куди викидаєте своє сміття?» – запитуємо в пана Василя. «А в мене яке сміття є?..» – «..?» – «У мішок і до лісу», – приголомшує своєю відповіддю чоловік. «А до лісу хіба можна?» – «…Ні, ну в ліс я несу десь-колись… А взагалі я на своєму подвір’ї викопав яму і туди скидаю, і воно там перегниває».

Йдемо далі. Неподалік річки бачимо яму, вщерть заповнену пластиковими пляшками. Їх там більше сотні. Фотографуємо, знімаємо відео. Раптом доноситься жіночий крик: «А що це ви там робите?» Підходимо до пані, яка прибирає біля власної огорожі. Вона відмовляється назвати своє ім’я. Каже, що порядок зі сміттям має наводити сільський голова, мовляв, для цього його і обирали. «Мій брат онде за лісом живе, – продовжує жінка. – У них по селі їздить сміттєвоз. Коло зупинки стоїть спеціальний ящик. І так би всюди мало бути. Наш сільський голова добре знає про ситуацію зі сміттям у Грабівці. Але що з того? Знаєте, його люди вибрали вже другий раз – аби він мав пенсію». «Чому ж ви всією громадою не звернетеся до війта?» – запитуємо панянку. «У селі є депутати. Нехай вони це і роблять…»

Отакі наші люди

«Я розумію, що людям просто ніде викидати сміття, – каже Олег Бутусін. – У селі немає спеціальних контейнерів, немає комунальників, які б забирали відходи… Особисто я везу своє сміття в Калуш, але так майже ніхто не робить і не робитиме. Цю проблему треба якось вирішувати гуртом. Маємо діяти як громада. Звісно, легше викинути в річку чи в ліс, але що з тим буде далі? У нашому селі живуть прекрасні люди, лиш треба в декотрих розбудити трохи більше совісті».

Дружина бійця Тетяна каже, що були часи, коли до лісу везли цілі фіри зі сміттям. Жінка розповідає, коли вони з сім’єю жили в Сибіру, там і близько такого не було: якби хтось вивіз сміття до річки, люди би його просто забили.

«Як варіант, сільрада могла б виділяти кошти на певну кількість солярки комусь із місцевих, хто має причеп на тракторі, – продовжує Олег Бутусін. – Він би раз на два тижні збирав у людей мішки зі сміттям, а далі, наприклад, можна було б викинути їх в ракетні шахти, які розташовані поруч, у закинутій військовій частині. Ті шахти настільки місткі, що туди можна викидати сміття ще років сто».

Атовець Григорій Кондратенко додає, що на сортуванні сміття село могло б і заробляти, тим самим покриваючи хоча б частину витрат на збір відходів.

Сільський голова Грабівки Василь Романів прокоментував, що вже незабаром планується вивіз усього сміття на сміттєзвалище. Контейнери не особливо ефективно встановлювати, бо село має протяжність аж 15 км. Штрафи теж не працюють, бо сумою в півсотні гривень навряд чи тепер когось налякаєш.

Голова каже, що своє сміття спалює в кухні, а попелом посипає город. Хоча відходів у нього й так обмаль. Скло, пластик і металолом сортує, а харчові відходи – для свиней і курей.

Також він запевнив, що раз на місяць, у четвер, приїжджає машина, яка забирає у людей побутові відходи: пластик, папір і скло. Відповідні оголошення навіть регулярно розвішують у селі.

А ось Олег Бутусін каже, що він уперше чує про такий збір. Війт дав номер телефону чоловіка, який приїжджає по відходи. Його звати Роман. Телефонуємо. Він відмовляється назвати своє прізвище, підтверджує, що дійсно приїжджає у Грабівку. Люди за ворота виносять посортоване сміття і за це отримують гроші. Хоча пан Роман зауважує, що селяни в Грабівці не дуже активно йдуть на співпрацю. Декотрі кажуть, що за тих кілька копійок не будуть збирати сміття, краще викинуть у річку, а вода й так усе забере.

«У багатьох наших людей свідомість ще не дозріла до цього, – продовжує пан Роман. – Я на власні очі бачив, як чоловік вивозив кудись повну фіру скла, клейонки, пластику. Я зупинився, запитав, куди він то везе. На смітник. Кажу йому, що за всю цю фіру можна отримати щонайменше 200-300 гривень. А чоловік мені розсміявся в лице: «Мені тих 200-300 гривень не настільки треба. Я викину, а ти хочеш – збирай». Отакі наші люди».

Василь Романів додає, що в планах укласти угоду з комунальним підприємством Новицької ОТГ, аби воно забирало відходи з села. У свою чергу, голова Новицької ОТГ Михайло Срібняк, який, до речі, живе у Грабівці, говорить, що це цілком можливо, але потребує відповідної оплати. До речі, так само є імовірність, що Грабівка приєднається до Новицької ОТГ, і тоді з вивозом відходів узагалі не буде проблем.

Михайло Срібняк каже, що зараз у Новицькій ОТГ пробують налагодити роботу таким чином, аби кожне село мало свій тиждень, коли комунальне підприємство збиратиме там відходи у людей.

Наприкінці Олег Бутусін додає, що в Грабівці катастрофічна ситуація не лише зі сміттям, але і з вирубкою дерев. За словами атовця, селяни кажуть, начебто їм дрова потрібні, а насправді – для продажу. Спилюють хаотично і все підряд, залишаючи після себе гори сміття.

…Коли журналістка «ГК» вже виїжджала з села, мимо промчала вантажівка, переповнена кругляком. А десь із глибини Грабівки доносився їдкий сморід паленого пластику.

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!