Сергій ГРИГОРЯН: «Не люблю зачіпати політичні теми, бо політика – від лукавого»

Івано-франківський художник Сергій Григорян – надзвичайно живий і провокативний митець. Гострота політнекоректних ідей, хороше відчуття трендів часу, а також добра професійна школа є основними ознаками творчості художника. «Галицький кореспондент» зустрівся з Сергієм.

 

– Ти в дитинстві плакав, коли в тебе інші діти щось відбирали? Питаю це до того, що ти зараз живеш у Львові і можеш оцінити ранимість художників Львова та Франківська. Якщо порівнювати, що варто підкреслити?

Коли я був маленьким, а інші діти (старші або хитріші) намагалися у мене щось забрати чи образити, звісно, я плакав. Але як тільки навчився читати і писати, то завів маленьку книжечку, на зразок «захалявної книжки» Тараса Шевченка. У ту книжечку я почав записувати, хто, коли і як мене образив чи косо подивився, чи щось забрав. Ім’я, прізвище, місце проживання, маршрут пересування кривдника по місту в темну пору доби, безлюдними вулицями, де ніхто не почує криків про допомогу. Цю книжечку я веду з 1991 року до сьогодні, ваше ім’я там також є, так що коли будете пізно вертатись додому, вважайте. Я, звісно, жартую!

Відносно образ, то вони завжди були і будуть, не тільки в художників. Більшість людей, яких я знаю чи з якими просто перетинаюся у спілкуванні, ображені на когось чи просто носять в собі глобальну образу на життя. Я так само борюся з цими невигідними почуттями. У своїх проблемах можна звинувачувати весь світ, починаючи від батьків, соціуму, країни, президента і закінчуючи Господом Богом. Тому що так легше. Легко бути ранимим і ображеним. У цьому є навіть певний кайф – списати на обставини своє погане життя і далі можна нічого не робити. Жаліти себе теж дуже класно, приміряти на себе образ кінематографічного мученика, невизнаного генія, якого не розуміють всі навколо.

Я теж інколи цим всім грішу. Але намагаюся брати себе в руки і воювати з обставинами, життєвими, фінансовими та іншими труднощами, придумувати собі проблеми, коли в мене все добре. Раз я долаю проблеми, інший раз проблеми долають мене… По-різному буває. Головне не здаватися і, може, колись все, про що мріється, стане реальністю.

Ранимість не має географії, люди, в принципі, всюди однакові – і у Львові, і у Франику, в інших містах і селах, мегаполісах, на інших континентах.

15841115_10154383561428337_1519289774_n

– Заздрість, злоба, зрадливість і підлість… Які ще слова можуть окреслити «богемний» світ і чому так є? А які позитивні слова назвеш для цього феномена?

Богема, чи то пак “богемність”, – то насправді якісь мудрі французькі слова. Коли їх чую, згадую, що мені розповідав один досвідчений майстер – будівельник Вася Мєлкий. А казав він таку річ, що немає у нас богемних інтелігентів, а є різні «мудаки».

Як то кажуть, робітничий клас має свою точку зору на соціальні прошарки. Десь він має рацію і може дати прості відповіді на всі запитання, які мучать носія диплома про вищу освіту (зокрема художню). Тут, можливо, і говорить злоба, заздрість, нерозуміння, насаджені простому трудящому народу радянською системою. Мовляв, ось вони, вороги світлого пролетарського майбутнього! Якщо в крані немає води – її випили інтелігенти разом із місцевою богемою. Вір у партію, вождя, «мир, труд, май» – і буде тобі щастя!

А загалом світ творчих людей (богеми) насправді прекрасний. Там тебе можуть зрозуміти, порадити, підтримати, звісно, якщо ти і твоя тема чогось варті. Все пізнається в порівнянні, ніхто нікому нічого не винен. Якщо хочеш щось робити справді добре, шукай однодумців за заняттями, захопленнями, інтересами. Богема – то люди, які говорять те, що думають. Красиві емоції, алкоголь, гарні непересічні жінки, випадкові знайомства, невипадкові пригоди, нагоди, іще раз спілкування… На різних тусовках, різними мовами, за межами, за кордонами, за гранню.

Творіння чогось, “образотворчість” – це для тебе щось необхідне для життя чи просто захоплення, аби бути на виду?

Мистецтво для мене, в першу чергу, самореалізація. Бо ідеї народжуються кожного дня, і коли заробляєш гроші малюванням чи проектуванням, то, здебільшого, доводиться виконувати захцянки клієнтів, злегка облагородивши, причесавши все ж їхнє уявлення про естетику. І продукт на виході, насамперед, звісно, має подобатися їм. Доводиться давити в собі переважну більшість ідей і способів їх реалізації.

В акторів є такий вислів: «Театрал – то є цвинтар незіграних ролей». Так от, у комерційних митців і дизайнерів буває щось подібне. Отже, ті ідеї треба десь показувати, втілювати в життя. На допомогу приходить так зване сучасне мистецтво, де можна витворяти, що хочеш, і нерви парафіян будуть цілі (отримають за гроші файну картинку), і амбіції митця не постраждають так сильно.

Ну, і, звісно, коли ти просто малюєш за гроші – ти файний майстер, а коли показуєш різний мистецький треш на міжнародних чи всеукраїнських виставках – перетворюєшся на митця. Одягаєш “обладунки” бунтаря, пророка, ще там когось. Виростаєш у своїх очах, з’являється впевненість у собі, розповідаєш різноманітні «умняки», говориш красиві слова і захоплюєшся образом, який створило твоє ж хворобливе его. Інколи заздриш на кілька секунд нормальним людям, у яких цінності обмежені наявністю хати, жінки, дітей, роботи, пива і футболу в тєлєку. Вони щасливі вже і зараз, не запарюються на якусь «високу» мету чи справу всього життя.

Уяви, що ти маєш зараз усі важелі, аби створити у Франківську будь-яку мистецьку локацію, незалежно від розмірів та наповнення. Що б ти створив і як би назвав, і чи хотів би та чи вмієш працювати в команді?

Наявність важелів – це ще далеко не все. Потрібно мати організаторські здібності, вміти гуртувати творчих людей, кожен з яких потерпає від власного его, любити організаторську справу і жертвувати десь-колись власними амбіціями. Для цієї справи чудово підходить Анатолій Звіжинський, який, не маючи ні фінансування, ні якихось приміщень чи державних грантів, примудряється якимось дивом тримати на плаву і відроджувати місцевий мистецький осередок.

Я не такий, більше люблю відстоювати власні інтереси, сам собі пан. І маючи всі важелі, боюся, що зробив би мистецьке об’єднання чи музей імені Мене, бо спосіб мислення, цінності у мене інакші. Розумію, що це не завжди добре у стосунку до друзів і колег, однодумців, проте такий вже я вродився. Неможливо ні вибити егоцентричність із людини, ні перевиховати саму людину. Якщо ти придумуєш центр власного всесвіту деінде, то всесвіт закручує тебе, а якщо вважаєш себе тим центром, то навпаки – все крутиться навколо тебе. У таких випадках згадуються слова Сковороди: “Світ (Всесвіт) ловив мене, та не впіймав…” Погодьтесь, скільки егоцентризму в цій фразі!

Коли мене запрошують до співпраці чи до роботи в команді, я радо погоджуюся, бо з цього зазвичай можна мати власну вигоду. Я все ж колективіст, люблю перебувати межи людьми. У колективі можна багато чого навчитися, більше, ніж самостійно.

– Чи є якийсь людський фактор, який може змусити тебе покинути те, чим ти займаєшся?

Звісно, факторів багато. Можна захворіти чи померти, опинитися за межею бідності чи втратити рідних людей. Існує мільйон різних проблем і факторів, які здатні завадити розвитку мистецьких пошуків. А ще – ядерна війна чи зомбі-апокаліпсис. Ці фактори теж треба врахувати.

Найстрашніший фактор – то щоденна рутина, яка затягує тебе по самі вуха, відбирає час, сили, думки. Соцмережі – теж велике зло, сильно заважають.

– Ти чув про проект «Глибока Гуцулія», де вже розвивається тематика дослідження невідомих гуцульських тварин. Своїм проектом про гуцулозавра ти вирішив підтримати течію експедиції?

Я весь час читаю в Інтернеті дослідження професора Буяка, і мені дуже подобаються його розповіді про екзотичних карпатських істот, місця їхнього проживання. Він, сам того не усвідомлюючи, закладає підвалини нового карпатського фольклору, що виходить за межі туристичних розповідей про Довбуша, замки з привидами та інші заїжджені теми. Історії про вівцекрабів чи форелів, які крали ліжники і продавали їх на базарах у Косові, – то взагалі космос.

Я зараз сам зайнявся вивченням чуток й опрацьовую для власних історій-містифікацій такі теми: 1) кабель підземного зв’язку, що сполучає Вінницю з Берліном; 2) німецький бронепоїзд, схований у Коломиї; 3) собачий король із закинутої Калуської промзони. Ну, і ще працюю над кількома вигаданими містифікаціями навколо львівських катакомб і секретних схронів ОУН-УПА з таємною документацією і золотом та іншими вигадками.

Взагалі, хотілось би дуже долучити вашу експедицію до власних проектів, поділитись інформацією про карпатських загибликів (мешкають у найвіддаленіших кутках Карпат) і ще про багато архівних матеріалів, пов’язаних з надприродними місцями Західної України.

Гуцулозавр – то частина нового проекту про міські легенди Станіславова. Проект «Глибока Гуцулія» дуже класний, з радістю підтримав би його або долучився до експедиції.

– Чи допустимі в мистецтві табу і які саме теми ти принципово зачіпати ніколи не будеш?

Не люблю зачіпати політичні теми, бо політика – від лукавого. Нам брешуть різні дурниці з тєлєка, причому кожна влада по-своєму, а деякі митці-маргінали ведуться на то, пишуть пісні, малюють «святих» депутатів, лідерів з народу – задурно! (То ще добре, коли за гроші). Я обходжу цю всю брехню і лицемірство десятою дорогою. Я – аполітичний.

У будь-якій країні рівень файного життя громадян вимірюється їхньою політичною поінформованістю. Так-от, мешканці ситої Європи чи Штатів взагалі подекуди не знають і не цікавляться, хто їхні керманичі. У Штатах, принаймні, не цікавились до цього часу.

Загалом, інших табу в мене немає, роблю, що хочу (сміється).

– Митець завжди йде на півкроку попереду суспільства, чи відчуваєш ти самотність у житті?

Існує думка, що різні поети, художники, письменники гостро сприймають глобальні проблеми в суспільстві на всіх рівнях, бо спілкуються з різними прошарками населення мовою візуальних образів, текстів, і мова ця зрозуміла всім і кожному. Чи це сусід-алкаш, чи міністр-колекціонер, якому просто нудно і треба поспілкуватися з якимось фріком-художником, бухнути з літератором, який в тєлєку мордою світить…

От і виходить, що богемний митець спілкується на всіх суспільних щаблях, які самі по собі не перетинаються. І ще таке різноманітне спілкування дає можливість заглядати в кожну шпарину людської психології, переносячи на папір чи полотно життя реальних персонажів, злегка змінивши і прикрасивши їх. Митець – то соціальний ліфт, який з’єднує «низи» з «верхами» (або навпаки). Як наслідок, він – ворог будь-якої системи.

Як ти реагуєш на нерозуміння твоїх меседжів: пробуєш пояснити чи тебе не хвилює думка загалу? Чия думка для тебе важлива і чому?

Нерозуміння меседжів – то мені байдуже. Роблю мистецтво переважно для себе. Раджуся із старшими колегами, друзями, знайомими, слухаю різні думки, проте фінальні рішення і висновки – за мною. Вважаю, що найліпше жити власним розумом. Як каже один мій успішний львівський родич, «я собі знаю». Кожна порада чи думка сторонніх людей заточена під їхнє сприйняття реальності, а також під їхні способи і можливості вирішувати проблеми. Вони не знають достеменно твоїх власних перешкод і здібностей, тому їхня думка зазвичай суб’єктивна. Проте вагома як варіант чи спосіб здобуття життєвого досвіду.

– Що для тебе є надихаючим фактором, а що тебе може обламати? 

Як правило, все, що нас стимулює чи надихає, відповідно, може нас і «поховати» при надмірному споживанні. До прикладу, по пунктах:

  1. Відносна слава (чи популярність) надає впевненості у собі, у своїх силах, здібностях, відкриває можливості до розвитку. Або навпаки, призводить до зіркової хвороби, неадекватного сприйняття себе кращим за інших, соціопатії, різних там комплексів, пихи, захланності. Смерть особистості, моральний розклад.
  2. Матеріальні цінності – можливість вкласти у розвиток, бізнес, мистецтво, меценатство. Зворотна дія – надмірне споживання їжі, питва, понти, зарозумілість, жадібність, корупція, дорогі речі, наркота, психушка.
  3. Красиві жінки. Користь: задоволене чоловіче его; задоволена фізіологія; почуття закоханості; натхнення на творчість, гарний настрій, апетит, здоровий сон; сім’я, династія, діти, внуки. Негативна дія: відволікання від роботи; незаплановані постійні фінансові витрати; неможливість зосередитись, ревнощі, зради; наступ на власні свободи; розбите серце (регулярно); депресія, обдурювання одне одного; сильна депресія.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ