Сергій СКОБУН: «Фільм про Довбуша вже об’єднав величезну кількість людей»

Фільм про Довбуша «Легенда Карпат» називають однією з трьох найочікуваніших кінопрем’єр року. Стрічка вже встигла вразити глядачів Каннського фестивалю, а для українського глядача вона ще особливіша, адже передає гуцульський колорит і багатство тутешньої природи, лякає закривавленими бартками і дразнить сценами гуцульської пристрасті, а в головних ролях – лідер «Другої ріки» Валерій Харчишин та співачка Марічка Яремчук. Про це і не тільки розповідає режисер і продюсер Сергій Скобун.

 – Що змусило відомого чернівецького підприємця зайнятися кіно?

Ми почали працювати в кіно ще в 2002 р. з «Інтером», відтак я працював в Іспанії над створенням циклу кінопрограм для латвійського телебачення. Потім ми перейшли у свій формат і почали працювати над розважально-психологічною телепрограмою «Статус кво».

А теперішня ситуація в Україні підштовхнула нас до того, щоб відзняти картину про життя 300-річної давнини, про звичайних гуцулів Прикарпаття і Буковини, чому вони повстали, взяли в руки зброю і чому почала проливатися кров. Адже ці люди, які ставали опришками, могли спокійно жити в своїх сім’ях, спати замість лісів у теплих ліжках. Чому вони вийшли на стежку війни? От ми показуємо людину, яка в собі сконцентрувала загальнолюдську обуреність. Власне,  Довбуш постає тим Мойсеєм, який за собою повів маси. Він був певним каталізатором суспільних процесів.

13988647_1035446353235306_1582999474_n

– Ви говорите не «я», а «ми». Хто ці ми?

Уся творча група і мій продюсерський центр «Магнат-Медіа».

– Історично опришки були не зовсім безкорисливими «робінгудами», траплялися серед них і звичайні розбійники, дезертири з армії, злочинці, які уникали суду. У фільмі ви більше дотримуєтеся народних міфів чи історичної правди?

Ми екранізуємо легенду. Звісно, ми також показуємо, що не всі опришки Довбуша сповідують ідею справедливості, дотримуються етичних норм. Але саме Довбуш доводив цих людей до логічності, змінював їх. Він постає більш свідомим, носієм ідеї – спочатку вносить її в середовище опришків, а потім взагалі в суспільне середовище. Він уособлює закон гір і канони справедливості.

У фільмі ми показуємо шлях Довбуша з дитинства, коли він був німий і його врятував від цієї вади мольфар, який також помітив у малому хлопчику неординарну особистість, що може змінити світ. А відтак від катувань смоляків помирає мама маленького Довбуша. І весь конфлікт починається звідси. А потім він розгортається з особистого відчуття несправедливості у суспільстві: ми показуємо життя звичайного селянства і багатіїв, яка між ними прірва.

– Що лягло в основу сценарію?

Сценарій писали сестри Артеменко, також у написанні брав участь і я. Образ Довбуша, який ми екранізуємо, – збірний, зібраний із оповідей простих людей, з легенд, з літературних творів. Сценаристи на основі наявних образів Довбуша розгортають його інші іпостасі. Нас також консультують історики і знавці гуцульської культури, українства тієї епохи, допомагають приватні колекціонери.

– У головних ролях Валерій Харчишин і Марічка Яремчук. Попри їхній співочий талант, їм бракує акторського досвіду. Чому ви вирішили ризикнути?

Харчишин наразі працює в одному з театрів Києва, грає в драматичних сценах, і в нього є доволі непоганий акторський досвід. У Марічки Яремчук теж. Вона цього року вступила в інститут Карпенка-Карого на театральний факультет. Тобто вони реалізуються в цій сфері, беруть багато уроків акторського мистецтва і доволі адекватно перевтілюються. У фільмі грає багато людей з різних театрів України, і дуже часто вони не дотягують до того рівня, який має Харчишин.

Також у нас грає співак Михайло Грицкан, він глибоко передає образ дядька Довбуша.

Наразі головні актори не мають достатнього досвіду акторської роботи. Так, це правда. Але вони талановиті і настільки глибоко переживають образи, які грають у фільмі, що взагалі не виникає сумнівів.

– Довбуш асоціюється з постаттю харизматичною і дуже мужньою, може, навіть по-чоловічому різкою. О от образ Харчишина доволі романтичний, м’який…

Наш Довбуш несе в собі два різних образи. Він наділений певною життєвою агресією. Так, він мусить бути сильним, жорстоким, але й справедливим. Інший його образ більш м’який, романтичний. Марічка дає йому ту частину характеру, яку повинна приносити жінка кожному сильному чоловікові. Адже попри те, що ми сильні, мужні, в нас також є і слабкість. І цю делікатну слабкість Марічка в ньому відкриває.

Не можна постійно бути сильним і під контролем, тому що це стрес. Стрес вбиває людину. Треба знаходити риси, які роблять людину м’якою, більш позитивною. І образ Довбуша змінюється під впливом Марічки. Бо кохання завжди міняє людину, робить нас кращими, більш людськими і людяними. Тому образ Довбуша у нас постає, з одного боку, як сильний і жорстокий, а з іншого – він любить свої гори, природу, тварин.

Взагалі, природи у фільмі дуже багато. У нас є сцени з вовками, дикими кабанами, зубром, птахами і летючими мишами. І  Довбуш не тільки не може допустити несправедливості суспільної, а й у стосунку до цієї природи і тварин.

–  Марічка грає кохану Довбуша. Тобто Дзвінку?

Вона грає дівчину, яка близька за характером до Дзвінки, але це не Дзвінка. Дзвінку як історичну особистість ми не показуємо. Ми показуємо дівчину, яка з дитинства була закохана в Олексу і несе цю любов у доросле життя, але обставини змушують її вийти заміж за іншого. Ось так. А боротьба між тим, що хочеться і що потрібно, відкриває конфлікт в самій Марічці – любить одного, а мусить вийти заміж за іншого. Тобто любовний трикутник буде, але не за сюжетом пісні «Ой попід гай зелененький». Та й розкривати всі нюанси ми не хочемо (сміється).

– Анонсували, що у фільмі багато пікантних сцен, в тому числі і за участю Марічки Яремчук…

У тих пікантних сценах коло водоспаду Марічка не роздягається, як про це писала жовта преса. Так, ми хочемо показати красу жіночого тіла, красу гуцулок. І в певних пікантних сценах ця краса буде показана і ця сторона глядацького інтересу буде задоволена.

– За участю Марічки Яремчук?

Невідомо, невідомо (сміється).

– Яка участь у фільмі самих гуцулів?

Дуже багато звичайних людей, які проживають у горах, беруть активну участь і в масових сценах, і грають ролі другого плану. Грають також актори коломийського, київського, львівського театрів, які мають безпосередній стосунок до Гуцульщини.

Були випадки, коли люди дізнавалися, що ми знімаємо фільм про Довбуша, нам зносили старі речі, кожухи, череси, бартки. Часто прості гуцули нас запрошують в гості, накривають столи і питають, чим можуть допомогти. Нам безкорисливо допомагають музеї і приватні колекціонери. Взагалі, фільм про Довбуша вже об’єднав величезну кількість людей.

– Що є найважчим під час зйомок?

Багато важких бойових сцен, коли треба знімати на локаціях високо в горах. І це фізично дуже важко, а ще кліматичні умови непрості. Але люди настільки себе викладають, що взагалі не звертають уваги на ці труднощі. Знімальні групи, які приїздили з Києва, дивувалися. Адже люди, які працюють у Києві за великі гроші, не викладаються і на 10% того, як викладаються наші люди тут. А в нас практично знімаються самі волонтери – за ідейними переконаннями, вони не отримують плати.

– Чи Довбуш з опришками у фільмі говоритимуть гуцульською говіркою?

Ми відійшли від гуцульської говірки: вона добре сприймається на Прикарпатті і Закарпатті, але вона не зовсім сприймається на сході і півдні України. Щоб не втратити глядача, ми перейшли у формат української народної мови, щоб її сприймав глядач в усіх куточках України. Звісно, для колориту ми дали гуцульський гумор, вислови і коломийки.

– Нещодавно ви повернулися з Каннського фестивалю, куди возили коротку стрічку за фільмом «Легенда Карпат». Якими були відгуки і що так зацікавило китайців?

Фільм сприйняли дуже тепло. Каннський фестиваль дав нам дуже багато в плані виходу на міжнародний ринок, зокрема, велися перемовини з канадською стороною. У Канаді є україномовний глядач, глядач, який цікавиться історією України. Кількість таких глядачів – понад 2 млн., як мені повідомили дистриб’ютори з Канади. Це і наша діаспора, і звичайні канадці, які цікавляться Україною більше, ніж у попередні роки. Україна дуже цікава Канаді. Взагалі на фестивалі багато розпитували про Україну, і всі нас підтримують.

Цікаво, що фільм привернув велику увагу китайців. Коли я запитав у китайського дистриб’ютора, що його так зацікавило в історії про Довбуша, він мене у відповідь теж запитав, чи я дивився фільми з Брюсом Лі або іншими китайськими акторами. «Для вас це було екзотично?» – Кажу: «Так, це був новий світ». – «А для нас оце екзотика – ваші костюми, локації, гори, тварини. Це буде цікаво китайському глядачеві».

– Цим фільмом ви плануєте вразити Україну чи світ?

По-перше, я хотів вразити своїх дітей. Показати, що потрібно в собі реалізовувати творчий потенціал. Якщо в людини горять очі, є бажання щось творити і щось змінити, а ще залучити до цього професіоналів, то це треба робити. Я починав з дуже невеликого кола людей, потім ідею підхопили інші, це було як сніговий ком. І багато українських зірок зверталися з пропозицією приєднатися. На жаль, ми не можемо залучити всіх… Починаючи з невеличкого кола людей, ми дійшли до того, що нашим продуктом зараз цікавляться різні міжнародні дистриб’юторні компанії, які хочуть показати його у своїх країнах.

– На якому етапі зараз робота над фільмом?

Ми перейшли екватор знімального процесу. Зйомки продовжуються. Наприкінці місяця будемо закривати літній знімальний період і переходити в зимовий. І сподіваємося, що наприкінці 2016-го або на початку нового року фільм уже вийде на екрани.

–  Хто фінансує фільм?

Фінансування відбувається завдяки пожертвам певних організацій, волонтерів, установ, які нам допомагають. Також ми фінансуємо його самотужки.

– «Легенда Карпат» – це ваш дебют у повнометражці. Також ви не маєте акторської освіти. Попри брак досвіду, освіти і фінансування, що насамперед потрібно, щоб зняти добрий фільм?

В історії є багато прикладів, коли режисери, не маючи взагалі освіти, створювали цікаві, навіть оскароносні речі. Для мене було великою честю, що наш короткометражний фільм потрапив у Канни. Він проходив ретельний відбір як з української, так і з французької сторони. А щоб зняти добре кіно, потрібно хворіти цією ідею і залучати професіоналів.

Може, нам бракує Довбуша й опришків у сучасних реаліях?

От якби 300 років тому, я б пішов воювати з Довбушем. Бо це людина, яка за собою веде. І зараз він дуже нам потрібний. Хоча спосіб ведення війни має бути іншим.

Наталя ТКАЧИК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!