Шлях у Європу через інновації та їх впровадження

Винаходи, інновації та наукові відкриття лежать в основі прогресу. Саме вони забезпечують зростання якості життя людей – але лише в тому випадку, якщо впроваджуються в життя, а не залишаються теоретичними розробками на полицях.

Практика Європейського Союзу

В Європі з 2014 року почала діяти рамкова програма «Горизонт 2020» з фінансування науки та інновацій. Її загальний бюджет складає близько 80 мільярдів євро, і розрахована вона на 2014-2020 роки.

Ця програма поділена на три основні напрями: наука (енергетика та енергоефективність), інформація (комунікація та суспільно-політичний потенціал), наука про життя (профілактика та лікування поширених хвороб). Україна стала асоційованим членом «Горизонт 2020» у 2015 році.

Horizon 2020 робить особливий акцент на таких сферах: аграрний сектор, космічна галузь, інновації в малому та середньому підприємництві, біологічні й інформаційні технології, обробка даних, перспективні технології. 80% бюджету програми йде на такі напрямки досліджень: демографія, зелений транспорт, очищення води, біотехнології, харчові технології.

Самими ж науковими розробками часто займаються європейські університети – як студенти, так і професори. До прикладу, одним із найвідоміших технічних вишів Європи є Мюнхенський технічний університет (TUM).  В ньому діють численні дослідницькі центри, які займаються інженерною справою, біотехнологіями, робототехнікою, фізикою напівпровідників та навіть дослідженнями раку.

Дослідження в TUM фінансуються як із програм Європейського Союзу на кшталт Horizon 2020, так і з бюджету німецької влади. Крім того, університет тісно співпрацює з бізнесом – наприклад, із промисловими гігантами на кшталт Siemens, Audi, General Electric, BMW, Eurocopter. Проекти, профінансовані цими компаніями, допомагають вирішувати надзвичайно складні технологічні проблеми – і, як наслідок, впроваджувати інновації у промисловість та в життя людей. Наразі TUM підписав більше 1000 дослідницьких контрактів з партнерами у сферах науки та виробництва.

1 вересня 2017 року набула чинності Угода про асоціацію між Україною та ЄС. Вона засвідчила новий формат відносин на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції. Виконання Угоди про асоціацію передбачає, зокрема, співробітництво у сфері промисловості, підприємництва та інновацій.

У ній згадується і про надзвичайно актуальну останнім часом сферу охорони навколишнього середовища та «зеленої» енергетики – питання енергоефективності та чистого виробництва. Згідно зі статтею Угоди №360, Україна та ЄС планують співпрацювати в питаннях охорони довкілля, таким чином сприяючи реалізації довгострокових цілей сталого розвитку і «зеленої» економіки.

Біотехнологічний стартап

Про такі речі, як «зелена» енергетика та охорона довкілля, думають і в Івано-Франківську. Цією сферою цікавляться не лише екоактивісти, а і вчені, і підприємці, які дивляться у майбутнє.

Молодий учений Олег Лущак, кандидат біологічних наук і доцент кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету, у березні 2018 року ввійшов у ТОП-20 найкращих інноваторів України за рейтингом журналу «Focus». В університеті він працює над такими темами, як дослідження процесів старіння та лікування цукрового діабету. Паралельно ж учений займається деревом під назвою павловнія – за його словами, ця рослина є унікальною за цілою низкою своїх властивостей.

Олег Лущак

«Я близько п’яти років працював за кордоном – в Німеччині та інших країнах, і здобув масу знань та навиків, – розповідає Олег Лущак. – Повернувшись додому, я задумався – а що практичного і корисного з цього може вийти? Мій вибір впав на енергетичний сектор, в якому наразі дуже багато проблем. Ціни на видобування традиційних видів палива зростають, ще є екологічні питання. Тому виникла думка зайнятись так званими енергетичними рослинами».

Енергетичні рослини

Енергетичні культури – це швидкоростучі дерева та трави, які можна використовувати як екологічно чисте біопаливо. До них належать такі трави, як сорго, міскантус та румекс, деякі види верби і тополі, а також дерево павловнія.

«Я звернув увагу саме на павловнію, бо вона дуже швидко росте. В Європі цього дерева практично немає – воно родом із Азії і любить тепліший клімат. З ідеєю зайнятись павловнією я носився досить довго, розуміючи, що втілення її в життя коштуватиме серйозних грошей. А одного дня, у червні 2013 року, я вступив у полеміку у Фейсбуці – доводив Віталієві Запухляку, другові свого однокласника, що сонячна енергетика є не надто вигідною. На це він мені сказав – а запропонуй щось краще. Я і згадав про павловнію, поділився інформацією щодо цього дерева. Потім ми з Віталієм зустрілись, поговорили про перспективи її вирощування в Україні – і справа пішла», – ділиться спогадами Олег Лущак.

Більше трьох років науковець працював у лабораторії, створюючи морозостійкий і водночас швидкоростучий сорт павловнії за допомогою методів генетики та молекулярної хімії. Він вдячний Прикарпатському національному університету імені Василя Стефаника за співпрацю, виділене приміщення та надане для експериментів обладнання.

«Ми ще в лабораторії дивувались, наскільки швидко вона росте. А навесні 2017 року висадили перші саджанці на нашій тестовій ділянці – і до кінця року вони виросли висотою в півтора метра. Потім ми пересадили і обрізали дерева, покращили технологію догляду – і за півроку павловнія виросла висотою у шість метрів. Це одна з особливостей дерева – його можна обрізати до семи разів, при цьому корінь залишається у землі і ріст продовжується. Наразі маємо тестову плантацію, там близько тисячі дерев. Продовжуємо експериментувати і збирати всі дані», – каже Олег Лущак.

Павловнія вміє не тільки швидко відростати з кореня. Це дерево має легку і високоякісну деревину, яка дуже цінується виробниками яхт, автомобілів та дошок для серфінгу за дрібноволокнисту структуру і відсутність сучків. Крім того, через швидкий ріст павловнія поглинає майже втричі більше вуглекислого газу і виробляє втричі більше кисню, ніж інші дерева. При цьому вона не витягує надлишок азотних сполук з землі – на її листках живуть особливі азотофіксуючі бактерії, які засвоюють цю речовину з повітря і переводять у доступні для рослини форми.

«Ідея була така: з мінімальним доглядом і мінімальними затратами отримувати максимум біомаси, щоб потім переробляти все це на біоетанол або на пелети. По суті, посадивши плантацію, можна її просто щороку «косити» і отримувати багато біопалива. А хто захоче, може вирощувати павловнію як джерело ділової деревини, зрізаючи раз на два-три роки. При цьому вона ще буде гарно цвісти, з квітів можна збирати гіпоалергенний мед, а багате білком листя використовувати на корм для худоби», – описує всі переваги свого винаходу біотехнолог.

За його словами, новою розробкою, яка здатна підняти «зелену» енергетику на новий рівень, вже цікавились десятки різних бізнесменів, підприємств енергетичної галузі та державних лісгоспів. Втім, просто продавати саджанці Олег та Віталій не збираються – вони розробляють ідею біотехнологічного стартапу, який зможе принести не лише гроші, а й користь для екології країни. Адже це дерево може відновлювати ґрунти, які стали непридатними для інших культур внаслідок надмірної експлуатації, і навіть очищувати їх від забруднення важкими металами.

«Коли ми розробляли павловнію, то працювали по схемі R&D – Research and Development, тобто займались скоріше практичною роботою, ніж науковою. Через це ми не подавалися з її проектом на міжнародні грантові програми. Але по іншій темі науковці нашої кафедри подавались на проект RISE по програмі «Дії Марії Склодовської-Кюрі» (The Marie Skłodowska-Curie Actions (MSCA), яка входить в європейську програму «Горизонт 2020». Проект стосувався розробки чіпа для мультидіагностики порушень метаболізму», – каже Олег Лущак.

Минулого року науковцям з ПНУ не вистачило буквально кількох балів, щоб отримати фінансування по проекту цього чіпа в рамках «Горизонту». Але здаватись вони не збираються – виправляють недоліки у своєму проекті та невдовзі планують подавати його знову. В разі успіху вчені отримають на реалізацію своєї ідеї від одного до п’яти мільйонів гривень.

Зачепитись за майбутнє

Підприємець Віталій Запухляк, друг та колега Олега Лущака, раніше займався зовсім іншим бізнесом – пасажирськими перевезеннями та ресторанами. Проте одного разу, розглядаючи актуальні бізнес-тренди, зупинився саме на «зеленій» енергетиці як на галузі майбутнього. Тоді й почалася співпраця – знайшли кошти на дослідження і землю під тестову плантацію.

«Цей шлях – це суцільні проби і помилки, і він триває досі, – розповідає Віталій Запухляк. – Ми вирощуємо нову рослину, яка буде здатна пережити українську зиму. Висаджуємо, аналізуємо, схрещуємо, вдосконалюємо і знову висаджуємо – шукаємо найкращий варіант, який дасть найкращі показники. Те, що є, мені наразі дуже подобається. Звісно, це не найшвидший бізнес, а скоріше «гра в довгу». Але ми хочемо принаймні спробувати зачепитись за майбутнє. Олег вкладає свої інтелектуальні ресурси, я займаюсь матеріальною базою і стратегічним баченням – тож успішно рухаємось вперед».

Віталій та Олег назвали свій стартап «PWBioTech». Вони вже розробили для нього бізнес-модель, незабаром планують реєструвати підприємство і починати власне бізнес. Продавати його як франшизу при цьому не планують – адже щоб павловнія швидко і без проблем росла, за деревами потрібен догляд кваліфікованих біотехнологів.

«По суті, ми продаватимемо не просто саджанці, а дерева. Тобто контракт включатиме гарантію і наш супровід. Потенційних клієнтів вже маємо чимало, ринок є достатньо широким, а от сам продукт ми ще «дошліфовуємо». Ми працюємо в форматі B2B – «бізнес для бізнесу». Наразі вже маємо чітке бачення майбутнього і хорошу якість продукту, але клієнтам поки що відмовляємо – потрібно довести бізнес-модель і саме дерево до ідеалу», – ділиться планами Віталій Запухляк.

Проблеми інновацій: мало грошей, багато бюрократії

В іншому відомому виші Прикарпаття, Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу, також не бракує талановитих вчених та актуальних розробок в сфері енергетики. Проте їх реалізація часто впирається у дві основні проблеми: недостатнє фінансування науки та численні бюрократичні перешкоди.

«Практично вся українська наука має проблему з практичною реалізацією, – каже Максим Карпаш, проректор ІФНТУНГ з міжнародної співпраці. – Прямої комерціалізації у нас в університеті фактично немає. Якщо я, працюючи тут, щось винайшов і запатентував – майнові права на патент і винахід належать університетові. Відповідно, коли хтось звертається до мене з пропозицією продати ліцензію, у держави зразу постає мільйон бюрократичних запитань. Тобто на паперах, в принципі, все можна – а насправді це одиничні випадки по Україні, і в Івано-Франківську такого нема жодного».

Максим Карпаш

Щоб продати якусь розробку умовному бізнесмену, університету треба витратити кошти на реальну оцінку ринкової  вартості цієї розробки. Це досить дорого коштує, і цих грошей з фондів ІФНТУНГ ніхто не дасть – адже гарантій, що в результаті розробку все-таки куплять, немає. Крім того, через особливості податкового кодексу потрібно платити податки ще до отримання всієї суми за контрактом. На це гроші також виділити практично неможливо.

«Будьмо реалістами: підприємство може просто домовитися з дослідником напряму. Власник скаже вченому: «Ти мені все розкажи і намалюй схему, а я тебе влаштую на роботу чи заплачу, скільки треба, і не буду зв’язуватись з університетом, витрачаючи час на забаганки держави». І я це навіть розумію – адже бізнес є бізнес, там все треба робити швидко. Щодо комерції, то ми займаємось переважно різними інженерними роботами – підбором матеріалів, написанням технічних документів, оцінкою витрат, енергетичним аудитом, складанням енергетичних паспортів для різноманітних об’єктів – як підприємств, так і бюджетних закладів», – говорить Максим Карпаш.

Карпаш в Польщі

За останніх 15 років в ІФНТУНГ у рази зменшилось число власне науковців. Якщо раніше в стінах ВНЗ працювало до тридцяти людей, які займались суто наукою, то зараз їх одиниці. Через брак державного фінансування науки університет просто не має змоги платити їм зарплату – і доводиться звільняти людей. Втім, попри все це, позитивний науковий досвід та інноваційні розробки все ще продовжують з’являтись.

«Маємо такий перспективний прилад, як аналізатор теплоти згоряння газу. Як ви знаєте, в країнах колишньої СНД споживачі платять за кубічні метри природного газу, а не за отриману енергію. В Європі ж, навпаки, рахують калорії – тобто кількість тепла, яку цей газ виділяє при згорянні. Перехід на енергетичні одиниці передбачений у рамках співпраці з Євросоюзом, і наша технологія є інструментом вирішення цієї дилеми. Прилад розроблявся протягом кількох останніх років, фінансували це все як міжнародні фонди, так і ми самі», – пояснює проректор ІФНТУНГ.

По суті, прилад показуватиме якість газу – адже чим більше у ньому сторонніх домішок, тим менше теплоти виділятиметься при згорянні. Принцип роботи установки завбільшки із валізу досить простий. Її підключають до газової мережі, далі автоматизована комп’ютерна система аналізує хімічний склад, і програма підраховує теплоту згоряння. Процес відбувається без фізичного спалювання газу, що фактично зводить до нуля небезпеку вибуху. А до аналізу хімічного складу залучені навіть системи штучного інтелекту – нейронні мережі, над якими Максим Карпаш працював особисто.

Аналізатор

Крім нього, над аналізатором теплоти згоряння газу працювала ціла команда дослідників з кафедри енергетичного менеджменту і технічної діагностики. Ігор Рибіцький займався акустикою, Ірина Дарвай захищала дисертацію по приладу, Петро Райтер писав програмне забезпечення, також свій вклад вніс Андрій Яворський. Всі вони – кандидати та доктори наук.

Конкретно з цим проектом науковці ІФНТУНГ не подавались на міжнародні грантові програми – втім, про їхнє існування добре знають і активно користуються можливостями, які ті надають.

«Ми подавались ще на Сьому рамкову програму, попередницю «Горизонту 2020», і виграли там один цікавий проект. Зараз на «Горизонт» подали декілька заявок – і також одна пройшла. Про всі можливості, які надають міжнародні програми такого рівня, наші науковці добре поінформовані. А серед перешкод, які іноді заважають отримувати європейське фінансування, – брак досвіду в написанні проектів належного рівня», – каже Максим Карпаш, який протягом чотирьох років очолював один із Національних контактних пунктів рамкової програми ЄС «Горизонт 2020».

Загальна вартість розробки аналізатора склала 110 тисяч доларів США. Проект був профінансований національними науковими фондами. А сама експериментальна установка була створена за власні кошти університету.

«Зараз прилад вже повністю готовий і пройшов польові випробування. Ним цікавляться як державні, так і приватні енергетичні компанії – він набагато дешевший за аналоги та простіший у використанні. Однак продавати цей аналізатор ми ще не можемо з кількох причин. По-перше, потрібно пройти всю сертифікацію, а це досить тривалий процес. По-друге, треба буде утворити нову компанію, яка займеться виготовленням – і на законодавчому рівні незрозуміло, як університет має отримати у ній частку», – пояснює проректор.

Потрібно буде оцінити інтелектуальну власність університету і відчужити її на користь приватної компанії – а з точки зору законодавства це, фактично, буде злочином. Відчуженням активів займається Фонд держмайна, проте – лише матеріальних.

«Фонд чудово знає, як надати в користування приміщення чи землю або відчужити їх. А от що робити з нематеріальним майном, тобто інтелектуальною власністю та патентом – ніхто не знає. Юридично я просто не знаю, як все це зробити. А ще університет сильно обмежений процедурами Держказначейства, відповідно, щось купити чи щось продати для нас – велика проблема», – скаржиться на зайву бюрократію Максим Карпаш.

Втім науковці університету не збираються зупинятись на досягнутому чи пасувати перед бюрократичними перешкодами. Адже можливостей для розвитку є чимало, головне – вміти їх знаходити.

Горизонти прогресу

Все ж проблеми України в науковій сфері не є критичними. Їх можна вирішити – і певні кроки в цьому Україна вже зробила. Наразі в країні реформується система управління та фінансування науки та інновацій. Цього року було створено новий координаційний орган високого рівня для вироблення відповідної політики – Національну раду з питань розвитку науки і технологій під головуванням прем’єр-міністра України.

Крім того, створили Національний фонд досліджень для надання науково-дослідних проектів. Цей фонд є незалежним від міністерств та національних академій наук. А ще Україна працює над новою візією науково-дослідницьких пріоритетів (R&D priority), які б сприяли досягненню Цілей сталого розвитку до 2030 року.

Звісно, все це залишиться лише на папері, якщо не дати науці достатнього фінансування. У 2016 році згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» проведений міжнародний аудит національної системи досліджень та інновацій. Представники Європейської комісії констатували високий рівень наукових досліджень та досягнень в Україні, особливо академічної науки. Головним недоліком державної політики у науковій та науково-технічній діяльності визнано низький рівень її фінансового забезпечення.

Минулого року на цю сферу з держбюджету було виділено 6,337 мільярда гривень – тобто 0,24% від ВВП України. Ця цифра дійсно є досить низькою – до прикладу, у 2016 році країни Європи витрачали на науку від 1,19% ВВП (Іспанія) до 3,37% (Швейцарія). А до кінця 2020 року частка науки у ВВП всього Євросоюзу повинна скласти 3%.

Щоб отримати фінансування для інноваційних розробок, українські науковці беруть участь у різних грантових програмах. Наймасштабнішою з них є вже згаданий «Горизонт 2020» – і станом на липень 2018 року вже 97 українських організацій-учасників отримали фінансування на суму 17,88 млн. євро на виконання 98 проектів. Це на 5,3 млн. євро більше, ніж Україна сплатила за внесок в «Горизонті 2020».

«Програма «Горизонт 2020» дає шанс нашим науковцям розкрити свій науковий потенціал саме в Україні. Стосовно впливу на економіку, суспільство та формування політики, Європейська дослідницька рада встановила, що близько половини проектів уже вплинули на сфери науки та бізнесу. Більше того, майже три чверті з них мають середньостроковий та довгостроковий вплив. Якісна оцінка виконаних проектів у 2017 році показала, що 19% опитаних проектів вже призвели до наукового прориву (оцінка категорії А) і 60% проектів призвели до значного наукового прогресу (оцінка категорії Б). Таким чином, 79% наукових проектів, у яких беруть участь українські організації в межах програми «Горизонт 2020», зробили значний науковий прогрес чи науковий прорив», – розповіла міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

На сьогодні понад 30% установ, які виграли гранти в межах «Горизонту 2020», – це заклади вищої освіти. Серед інших виконавців проектів: 30% – установи НАН України та 40 % – бізнес-установи.

Тарас ВОЛОШИН

Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Просування реформ у регіони» за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю газети «Галицький кореспондент» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.

Написати головному редакторові Тетяні Соболик: [email protected]

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!