Режисер: Фред Каває

На відміну від свого батька, який був патологічним марнотратом, скрипаль Франсуа Готьє (Дані Бун) виріс неймовірним скнарою. Він так не любить витрачати гроші, що не вмикає вночі світло, ходить на роботу пішки і їсть куплені зі знижками прострочені продукти. Природно, про особисте життя Франсуа навіть не мріє – він не може уявити похід з коханою жінкою в ресторан або турботу про дитину. Раптово в його житті з’являються відразу дві красуні. Віолончелістка Валері (Лоранс Арне) починає виявляти до нього знаки уваги, а юна медсестра Лора (Ноемі Шмідт) повідомляє Франсуа, що він – її батько. Виявляється, чоловік в молодості переспав з матір’ю дівчини, надівши прострочений презерватив. Хоча скупердяйство його не відпускає, Франсуа швидко усвідомлює, що повинен змінитися і стати хоч трішки щедрішим, якщо не хоче на все життя залишитися самотнім.

Один із головних фарсових коміків сучасного французького кіно Дані Бун продовжує збирати колекцію ексцентричних і безглуздих персонажів. Три роки тому він зіграв патологічного іпохондрика в «Любові від всіх хвороб», а тепер Бун зобразив ще більш позамежного скнару. Прихильність Франсуа до грошей виходить далеко за рамки звичайної європейської розважливості й ощадливості. Для героя так само важко витратити кілька євроцентів, як для нормальної людини – засунути руку у вогонь. Дивно, як Готьє зміг здобути професійну освіту і стати скрипалем. Це ж, напевно, недешево…

Втім, «Скнара!» Не претендує ні на реалізм, ні на глибокий психологічний аналіз Франсуа. Велика частина картини – це чистокровний фарс, який на різні лади повторює один жарт і надає Готьє мільйон можливостей зганьбитися перед глядачами і персонажами. Або, навпаки, проявити кмітливість і з честю вийти з ситуації, не витративши ні копійки. Так, наприклад, після романтичної вечері герой включає пожежну сигналізацію, щоб відмазатись від сплати рахунку.

Як завжди, Бун грає з напором і не соромиться виглядати безглуздо. Деякі другорядні персонажі фільму ще більш карикатурні, але в основному в кадрі «білі клоуни», які лише реагують на витівки Франсуа, а не смішать публіку самостійно. Вдала чи невдала ця частина «Скнари!»? Все залежить від того, як сильно ви любите сміятися з безглуздих людей в безглуздих ситуаціях. Хоча Франсуа нещасний, він не особливо симпатичний, і фільм пропонує поржати з нього, а не всерйоз за нього переживати. Швидше переживати потрібно за тих, хто опиняється поблизу і страждає від скупості Готьє.

Чому я написав, що це велика частина картини? Тому що ближче до фіналу «Скнара!» раптом робить жанровий розворот на 180 градусів і перетворюється на сентиментальну мелодраму з трагічним присмаком. Мовляв, тільки потужний емоційний поштовх може змусити Франсуа розпрощатися зі скупістю. При цьому в самому кінці стрічка знову стає безглуздим фарсом. «Попереживали і досить – тепер знову смійтеся!»

Звичайно, багато подібних комедій стають порівняно серйозними у своїй кульмінації, але «Скнара!» перегнув палицю і дуже далеко відійшов від основного жанру. Це не різноманітність, це неприємна дезорієнтація. Так ніби в розмовну сімейну драму раптом увірвався Рембо і влаштував перестрілку з в’єтнамцями між диваном і телевізором. Втім, у такої несподіванки є свої переваги – так, ніхто не скаже, що сюжет «Скнари» абсолютно передбачуваний. Та й фінальне прозріння Готьє переконливіше після того, що йому доводиться пережити, а не після того, щоб могло б з ним статися в стовідсотковій комедії. Тому мінуси цього сюжетного ходу перекриваються його плюсами. Просто майте на увазі, що «Скнара!» – не зовсім фарс.

ФЕЛІНСЬКИЙ