Смартфон – місце втечі

Він завжди з тобою. Твій незамінний друг. Це не ноутбук чи планшет, для роботи з якими потрібні відповідні умови. Це фактично неофіційний член твоєї сім’ї. Чому ж так?

Давай розглянемо це зі сторони.

Один з найбільших жахів людини – це самотність. Тому ти й вмикаєш його щоразу, коли доводиться самому обідати в кафе, або навіть просто за чашкою кави вдома. Цим самим ти приглушуєш це відчуття, і стає легше. Поринаючи у свій мікросвіт через екран смартфона, де провідником виступає Інтернет, ти відчуваєш себе потрібним. Ось ти вже не просто хтось, кому ні з ким було піти з’їсти гарячого супу в морозну днину, а частинка великої громади. Ти потрібен їй. Тобі так здається. Адже, он же ж, черговий лайк, а то й коментар з’явився під нещодавнім записом про те, як чудово ти проводиш теплі дні осені. Хоч знову намагаєшся не думати про те, яких зусиль коштувала ця посмішка для красивого селфі. Бо ж важливий результат, чи не так?

Ні, не потрібно хвилюватися. Ти ж не один такий. Он тільки глянь хоча б на своє оточення. Відсоток споглядання екрана їхнього металевого «друга» значно перевищує їх увагу до того, що відбувається довкола.

Але як же зручно сидіти на якомусь черговому засіданні чи зустрічі й у цей час мандрувати просторами Інтернету! Дві справи одночасно, відчуваєш себе ледь не суперлюдиною. Обманюєш самого себе, навіть не усвідомлюючи цього, і через це сп’яніння від власної неперевершеності подвоюється. Адже насправді не робиш нічого, хоча тобі й здається, що поглинаєш велику кількість інформації одночасно. Насправді ж слухаєш, проте не чуєш. А який тоді в цьому сенс? Не хочу добивати тебе, але й те, що ти щойно ввів у пошуку, теж лише здається надважливим. Ні, звісно ж, бувають і винятки, інколи цей «друг» дійсно допомагає. Та чи не перебільшуєш ти його роль у своєму житті?

Добре. Давай просто спробуємо дещо зробити. Нехай твій «вірний» смартфон піде у відпустку. Та давай поки що не будемо встановлювати терміни. Ні, звісно ж, я не вважаю, що ти не впораєшся без нього й здашся протягом 24 годин, просто не люблю рамок. Ну що, набагато важче, ніж здавалося одразу, так? Дивно, але ти рахуєш час, відколи «кинув». Та чому ж я вживаю це слово, хіба це залежність? Ну що ти, чергова вигадка від псевдолікарів для підлітків. Чому ж твоя рука так і тягнеться до нього? Без смартфона в тебе явно погіршується настрій. Але ж причина зовсім не у відсутності гаджета. Ти безпорадний, бо не знаєш, що робити у вільний час. Ось вкотре йдеш у магазин без справжньої потреби, думаючи про те, що не знаєш, де побував сьогодні твій віртуальний друг. Катастрофа! Та ти взагалі випав з часу, просто якийсь відлюдник. Як же ж це, не знати, що відбувається довкола?! Навіщо взагалі тепер щось робити, якщо цього ніхто не оцінить? Що за реальність без лайків, репостів, коментарів?

І ти зриваєшся. З тріпотінням серця відкриваєш свою сторінку в соціальній мережі: адже там так багато нового, ти стільки пропустив. Гарячково вводиш десятки пошукових запитів у Гуглі, бо ж так довго стримувався дізнатися щось новеньке.

Чергова «сесія» онлайну принесла масу задоволення. Знову безрезультатно пролетіли години, яких ти навіть не помітив. Але що з того, коли тепер ти вже не почуваєшся самотнім. І не важливо, яким буде твоє завтра, адже у сумці завжди є місце для втечі. Твій друг, твій порятунок, частина тебе. Зовсім не паразит, який безпощадно краде у тебе справжнє життя.

 

Наталія ІВАНКІВ