Софія ЧЕЛЯК: «Нацією, що читає, нас важко назвати»

Про книги, культ читання, літературу й авторів розмовляємо з програмною директоркою ГО «Форум видавців» Софією Челяк.

 – Вся твоя професійна (хоч і не дуже велика через молодість) біографія пов’язана з книгою, літературою. Можеш пояснити свій вибір?

Я з дитинства дуже любила книги. Взагалі, я була дитиною-фріком – любила вигадані світи, вигадувала собі суперсили. Потім захотіла бути «розумною і начитаною», щоб вирізнятися з кола своїх ровесників, і не прогадала, бо той емпіричний досвід, що я здобула в книжках, дуже допомагає зараз мені в житті. В підлітковому віці, оскільки я багато читала, моніторила новинки, то прекрасно орієнтувалася у видавництвах та авторах. Тому це був мій перший «хард скіл», який можна було монетизувати. А потім виявилося, що це галузь, в якій теж можна заробляти. Але попри те, що зараз я можу спокійно підніматися кар’єрною драбиною в літературі (літературному менеджменті), я планую в перспективі ще повчитися і професійно розвинутися в іншій сфері, але гуманітарній.

– Як на мене, зараз люди набагато менше читають, ніж раніше. З чим це пов’язано, на твою думку? Чи, може, я неправий?

Важко відповісти на це запитання. Бо, з одного боку, немає зведеної інформації про обсяги продажу книг українських видавців. Українська книжкова палата представляє зведені дані щодо тиражів, але про об’єктивність цих даних можна посперечатися. З іншого боку, є купа хайпів на тему цін на книжки, якості видань, соціологічних досліджень, які свідчать, що у нас не читають. Також важко не посперечатися. Бо срачі у «Фейсбуці», особливо в «інформаційних бульках» кожного користувача, – це одне, а органів, які займаються контролем та статистикою і можуть дати об’єктивні показники, немає.

Сподіваюся, що скоро Український інститут книжки запрацює на повну силу і вони подаватимуть об’єктивні дослідження на цю тему. Але, на мою суб’єктивну думку, ми, українці, читаємо менше, ніж конкретно Німеччина чи Польща. Цей висновок я зробила дуже необ’єктивно, коли їхала в інтерсіті в Україні, Польщі та Німеччині. У Польщі кожен третій пасажир читав, а в Німеччині – кожен другий. У нас же це приблизно до десяти людей на вагон. А, може, у нас так мало людей читало просто тому, що, як правило, я виїжджаю о 5-ій ранку?

– У складний час ви все-таки зробили це. Наскільки було важко, порівняно з попередніми роками, готувати Форум? З якими проблемами зіткнулися?

Ну, наскільки я знаю, Форум готувати було нелегко завжди. Бо це справжній челендж для менеджерів через масштаби, кількість фінансів, складну логістику і т.д. Для мене найтяжчим був 2016 рік, звичайно, це був мій перший Форум. Я фактично без великого досвіду кинулася на амбразуру. Як бачите, я вижила, мене не роздерли ображені учасники, але могла і зламатися. Я насправді дуже вдячна Олександрі Коваль, яка в мене повірила, і своєму юнацькому максималізму, без якого я навіть би не розглядала таку швидку перспективу роботи на Форумі.

Найважче – це коли ти мусиш переступати через себе, свої амбіції заради проекту. Мені було дуже важко довіритися людям і делегувати їм обов’язки (досі важко, але пересилюю себе). Але Форум – це прекрасна школа. І я дуже рада, що можу виводити проект на той рівень, який собі намріяла. Зараз у мене є пул людей, які мене підтримують і готові зі мною співпрацювати. Я за це їм дуже вдячна. У цьому році, як і в минулому, ми збираємо прекрасну команду, з якою комфортно працювати.

– Країна зараз у стані війни. Як організатори прореагують на неї?

Війна вже йде п’ятий рік, і ми, як і вся країна, навчилися з цим жити і продовжувати працювати. Я вважаю свою роботу виявом патріотизму здорової людини, бо ми розвиваємо нашу аудиторію, представляємо їм найкращих авторів з України та близько 25-ти країн світу. Наша організація займається культурною дипломатією, пропагуючи українську культуру за кордоном, і завдяки проектам, до яких ми дотичні, про Україну дізнаються в дуже позитивному руслі. Але у програмі чи на ярмарку, звичайно, ми не можемо ігнорувати тему війни. Ми організовуємо спеціальні програми, присвячені подіям на сході, у Криму, переселенцям. Ми багато говоримо з експертами про політичних в’язнів, читаємо їхні листи, нагадуємо про них відвідувачам.

– Кого з літературних зірок, які будуть присутні на Форумі, ти б порекомендувала?

На жаль, на цей момент без офіційного оголошення почесних гостей на сайті «Форуму видавців» я не маю права розкривати карти. Але можу сказати, що це будуть політичні експерти та інтелектуали, які у своїх творах досліджують та розкривають тему свободи та її конотації, оскільки фокусною темою 25-го «Форуму видавців» став «Ринок Свободи».

– Колись при «совку» була така максима: «СРСР – країна, що читає найбільше у світі». А Україна зараз як?

Нацією, що читає, нас важко назвати. Є проблиски, звичайно, але проблем більше. Починаючи ще зі шкіл і дитсадків, де читання перетворюється на кару Божу. І якщо ти після школи й університету продовжуєш читати, це означає, що в тебе дуже хороший моральний стержень, щоб протистояти пресингу системи. Я думаю, що в нас має відбутися зміна цінностей на державному рівні від «ті, хто читають – ботани і заучки» до «добрі професіонали і спеціалісти можуть з’являтися тільки тоді, коли люди є ерудованими, а книжки в цьому дуже добре допомагають».

– Укрсучліт… Таке враження, що в нас зараз поетів і письменників більше, ніж робітників і селян. З чим це пов’язано, на твою думку?

Це було завжди. Починаючи з моменту, коли освіта і вміння читати та писати стали загальнодоступними. Література – це така річ, для якої не варто здобувати багато додаткових інструментаріїв, щоб почати. Чого не скажеш про малювання чи володінням музичними інструментами. Я думаю, якби всі примусово вчилися грати на музичних інструментах, ситуація була б такою ж з музикантами. А з іншого боку, на контрасті графоманства якісні твори виглядають ще кращими. Але я не вважаю цю ситуацію проблемою. З часом графомани відсіються (окрім тих випадків, коли це буде комусь політично вигідним письмом, але кожен політичний напрямок – річ тимчасова), тому хвилюватися не варто.

– Що таке графоманія і як ти відрізняєш її від справжнього таланту, за якими ознаками?

Як на мене, графоманія – вміння більш-менш красиво ліпити докупи слова. Можливо, в цьому буде навіть якийсь сенс. Що ж до головних критеріїв таланту, то, з одного боку, моя відповідь проста, а з іншого – неконкретна: щирість і якась особливість. Коли об’єкт, який щось пише, преться від твору, а не від самого себе, який пише. Коли тобі байдуже, чи отримаєш ти славу і скільки дівчаток або хлопчиків попросить в тебе автограф на грудях. Я вважаю, що література має іти в ногу з часом, показувати сучасні емоції, бо, чесно кажучи, від любовей, самотніх вулиць, на яких живе Вона, від еротичних сцен, які лексично описані так, ніби все відбувається на хуторі поблизу Диканьки, вже нудить…

– Назви п’ять книг, що тебе змінили.

О-о-о! Це дуже важко. Особливо, якщо говорити з перспективи (навіть такого короткого) життя.

Ну, я можу згадати Джоан Роулінг і її «Гаррі Поттера», збірку американських бітників у перекладі Юрія Андруховича «День смерті пані День», «Бо таке» Тараса Прохаська, а особливо «Непростих» – мушу їх перечитувати декілька разів на рік, інакше рік не вдався. Твори Вацлава Гавела, які дали мені розуміння свободи, толерантності, інтелектуальної боротьби, легкості і простоти в цьому всьому. І ще – новий роман Гаськи Шиян «За спиною», бо я повністю спостерігаю його народження як книги, і це суперзахопливий процес, якщо чесно!

– Що порекомендуєш читати зараз і чому?

Ти б ще запитав, який одяг модний (сміється). Кожен може робити власний вибір, залежно від настрою, ситуації. Навіть вибір не читати – теж нормальний. Я зараз просто моніторю цікаві мені новинки в перекладній та українській літературі, дочитую книги, які подарували мені на Форумі. Ну, і для душі читаю художні репортажі з елементами соціалки та політики, політично-філософські праці. Я жартую, що оскільки працюю в культурі, то вона не може бути моїм хобі, отже, моє хобі – політика.

Зараз я читаю книжку польської репортажистки Катаржини Квятковської-Москалевич «Українські революції: як вбити дракона». Це насправді дуже страшна книга, бо це інтерв’ю з різними українцями, починаючи від закінчення Помаранчевої революції і закінчуючи початком війни. Тут описані історії політичних в’язнів, людей, які опинилися не в той час і не в тому місці, політтехнологів, тих, які намагалися відстоювати свої права…

Чому ця книжка страшна?.. Бо ти розумієш, що «мафія» в Україні існувала завжди і в якій насправді небезпечній країні ми живемо. Але ця книга є обов’язковою для прочитання кожному українцю, бо вчить фільтрувати інформацію, яку ми отримуємо зі ЗМІ, і допомагає виробити імунітет проти популізму і пропаганди.

– Жіночий роман, порнолітература, біографія, нон-фікшн що ти вибереш за однакової літературної якості?

Це залежить від настрою (хочу зараз читати для розваги чи серйозну едукаційну літературу), від частоти сексу, від персони, про яку написана біографія… Окрім якості, і сюжетність, яка збігається з твоїми інтересами, теж важлива.

– Який фільм, на твій смак, став найкращою адаптацією літератури?

Однозначно, «Піна днів» за Борисом Віаном. Хоча сама книга досить імпресіоністична, а фільм гіперсюрреалістичний, але саме це робить його дуже якісною арт-адаптацією. Показує чисте сприйняття історії Гондрі. І в мене так вийшло, що я спочатку дивилася фільм, а потім читала книгу, але відмовитися від ще одного перегляду фільму після прочитання не змогла.

– Станіславський феномен чим для тебе він є?

Для мене це була база, своєрідне сакральне знання того, що я ходжу по одних і тих же вулицях, що й ці люди. Я перед собою не ставила вибір, читати їх чи не читати, я знала, що це must be. Своєрідна данина маленькій батьківщині. Твори авторів Станіславського феномена дуже на мене вплинули і допомогли сформувати ціннісну базу.

– Уявімо собі, що твій коханий взагалі не любить читати і прочитав тільки «Колобок». Це вплине на тебе?

Вплине: він не буде моїм коханим (сміється)… І йдеться не тільки про літературу, а й про музику, театр, кіно, емоційний інтелект. Я собі не уявляю свого партнера неерудованим. Про що з ним говорити тоді: чия черга мити посуд? Тому загальна ерудованість – один з важливих факторів для мене при виборі партнера.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!