Сьогодні виповнюється  145 років з дня народження Лесі Українки. Вона є третьою постаттю-символом України після Шевченка та Франка і першою жінкою-лідером в українській літературі. Постать неординарна, яка викликала у свій час гарячі дискусії як за життя, так і після (згадаймо скандальне дослідження Соломії Павличко про приязні стосунки між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською). Але, щоб не писали дослідники, рівноцінної за силою творчості та духу жінки-письменниці (драматурга) в українській літературі так і не з’явилося. 

Якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго.

А, можливо, вона такою і була? В дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами, добре знала латинь, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась в школі. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.

Леся дуже любила музику й мала великі здібності до гри на фортепіано. Вона не могла їх розвинути через хворобу кісток. Але мала дуже гарний слух і голос. 220 народних мелодій записано з її голосу.

Перебуваючи з матір’ю у Відні, Леся часто відвідувала оперний театр. Стихія музики захоплювала Лесю так, що колись вона навіть зізналася дядькові, Михайлу Драгоманову: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет». «Вийшов би», якби не хвора рука…».

— попри вищесказане, Олена Пчілка вважала свою доньку малорозвиненою. 

Леся мала ще старшого брата, Михайла. Їх в сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До п’ятого класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою. Аргументувала це небажанням російського впливу на свою доню. Таке ставлення до дочки легко зрозуміти, знаючи характер самої Пчілки. Її боялись навіть чоловіки, а Євген Чикаленко казав: «Це та баба, що їй сам чорт черевики на вилах подає».

Мати, дядько Лесі Українки мали сильні, вольові вдачі, «скептичний розум», та й різкості їм зовсім не бракувало.

— свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька – Михайла Драгоманова.

Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила його і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на дядька. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він був обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».

— Леся Українка ввела в нашу мову такі слова як «напровесні» та «промінь».

І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге – це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь» аніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

— Сергій Мержинський, кому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю.

Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Українка йому освідчилась, холодно відповів «Ні…» Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів поетеса вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І, навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватись про інакшу жінку, яку він насправді кохав.

Деякі дослідники першим коханням поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму — 18. Вони разом перекладали Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славинський стане одним з керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре в тюрмі.

Леся Українка присвятила Славинському такі шедеври любовної лірики, як «Горить моє серце», «Стояла я і слухать весну», «Сон літньої ночі», «Хотіла б я піснею стати» …

Багато хто стверджує, що один час письменниця була закохана в  студента Київського університету, який  квартирував у  родини Косачів. Тоді Лесі було 24. Вона вчила його французької мові, а він її – грузинської. Нестор одружився в 1897 році, що було для неї справжньою драмою. Леся написала Нестору безліч листів, на жаль, під час громадянської війни вони були безповоротно загублені.

— деякі дослідники творчості Українки вважають, що у неї був роман з іншою видатною жінкою того часу – Ольгою Кобилянською.

Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, проте їх радше можна назвати дружніми, аніж любовними. Прихильники теорії про нетрадиційну сексуальну орієнтацію поетеси такий висновок роблять із листувань, де Українка часто називає Кобилянську пестливими словами, зокрема «хтосічкою». Також стверджують, що схожі мотиви проглядаються в драмі Лесі «Блакитна троянда», яка до слова, в першій редакції мала назву «Нічні метелики».

— хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

— існує астероїд, названий на честь поетеси.

Його повна назва – 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.

— в останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору.

Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла.

Нагадаємо, 25 лютого, у вестибюлі Обласного драматичного театру імені Івана Франка, відбулась прес-конференція організаторів фестивалю «PORTO FRANKO ГОГОЛЬFEST».