Старовинна зброя, посуд, музичні інструменти, монети та ще багато давніх, цікавих і рідкісних речей колекціонує мешканець села Камінне Івано-Франківського району Василь Бенюк. У кожного експоната – своя історія. Усі ці речі чоловік збирав роками, подорожуючи Україною. Те, що одні вважають непотребом, для колекціонера – цінна річ, інформує РАІ. Більшість речей датовані ХХ століттям, хоча є Докладніше >>
Маски, книги, футбольні шарфи, наперстки і навіть крихітні будиночки – яких тільки сувенірів люди не привозять з інших країн! У багатьох вдома вже назбиралися величезні колекції, для яких купили аж цілі шафи. Будиночки Коли вдома цілий світ, то, мабуть, можна вже і не мандрувати. Як-от в Олександра Поліщука. За десять років чоловік назбирав аж три Докладніше >>
Чоловік оцінив його вартість приблизно в 2,5 мільйона доларів Докладніше >>
Колекціонери – доволі дивні та загадкові люди, як вони самі ж і стверджують. А їх на Івано-Франківщині немало. Пропонуємо дізнатися про найцікавіших. Докладніше >>
Іванофранківець Володимир Шеремета є затятим «газетярем». Аж дві кімнати його дому зайняті колекцією преси, яка виходила на Прикарпатті з часів незалежності України. І лише 350 найменувань різної періодики наразі упорядковані. А ще скільки газет і журналів, не лише з України, але й з цілого світу, чекають своєї черги! Найдавніша датується 1888 роком – «Вісник Станиславівської єпархії». Володимиру Шереметі все бракує часу довести до пуття свої друковані знахідки. А тут є чимало цікавого. Докладніше >>
Удома в івано-франківського колекціонера Юрія Гудчака є сотні найрізноманітніших цікавих і раритетних речей, які він ретельно вишукував протягом життя. Усе почалося ще в шестилітньому віці з подарованої батьком німецької монети. Потім у хлопців виміняв довоєнні монети. Азарт у нумізматиці лише наростав. Збирав усе підряд. З часом юнак уже міг похизуватися монетами аж з 53 держав. Докладніше >>
На Гуцульщині живе колекціонер Богдан Петричук. Він з 15 років колекціонує старий гуцульський одяг і речі. Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює