Жінка займається ремеслом з дитинства. Олена Марусяк із села Замагора Верховинського району, що на Івано-Франківщині, 65 років створює кептарі. Шиє майже щодня, а подекуди — й вночі. Без кептарів, пояснює майстриня, на Гуцульщині не обходиться жодне весілля чи велике свято, пише “Суспільне”. “Коли я вишиваю, бачу гори, смереки, сніг” Перший кептар Олена Марусяк пошила у Докладніше >>
30 березня відійшла у кращі світи майстриня художньої кераміки Оксана Кабин з Косова. Оксана Йосипівна Вербівська-Кабин народилася 3 лютого 1958 року в м. Косові. З 1978 року працювала на Косівському художньо-виробничому комбінаті. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1990), Національної спілки художників України (1995), повідомляють у громаді. Учасниця всеукраїнських і міжнародних виставок, мистецьких симпозіумів. Докладніше >>
Віталій Музичин створює дримби понад десять років. Майстер проживає у Вигоді, що на Прикарпатті. Дримби, що майструє Віталій Музичин, замовляють музиканти не лише з України, але й з Канади, США, Англії, Австрії, Німеччини, Казахстану. На виробництво інструмента потрібно кілька днів, а подекуди – й тижнів, хоч складається дримба з двох деталей: корпусу та язичка або, Докладніше >>
Відомий воїн-різьбяр Василь Семко живе і працює у селищі Перегінське Калуського району. Він відомий на Бойківщині різьбяр, його роботами прикрашають не тільки ґаздівські оселі, а й храми. Різьбярства Василь навчався сам ще у дитинстві, щодня удосконалюючи свої навички. Без художньої освіти йому вдається робити із бруска дерева вражаючі уяву витвори мистецтва. Після повернення з війни Докладніше >>
Незабаром у Печеніжинській громаді, що на Коломийщині, запрацює швейний коворкінг. Тут охочі зможуть самостійно відремонтувати одяг чи розробити власний виріб. Також у коворкінгу облаштують фотозону для гарного фото, щоб краще презентувати свої вироби у соціальних мережах. А ще рукодільниці зможуть проводити майстер-класи, виставки, творчі зустрічі, та майданчиком для обміну досвідом і неформального спілкування. Наразі команда Докладніше >>
Прикарпатка Мирослава Воротняк із Коломиї створює вінки із гусячого пір’я — давній покутський головний убір для молодої і дружок. Майстриня розповіла про особливості ремесла, значення таємних символів, що заховані в елементах вінка, а також про те, що дає наснагу працювати, пише “Суспільне Карпати”. Ідея виготовлення вінків із пір’я гуски до балетмейстерки, керівниці народного ансамблю танцю Докладніше >>
Карпатське село Прокурава неподалік Косова — центр гуцульського ложкарства, одного з найдавніших ремесел і частини обрядової культури гуцулів. Покоління місцевих майстрів здавна робили дерев’яні ложки і з того жили. У роду ложкаря Романа Гуцуляка майстрів не було, втім він, аби продовжити місцеву традицію, опанував ремесло самотужки. Відтоді Роман відмовився від поїздок на заробітки за кордон. Докладніше >>
Прикарпатець Богдан Петричук, мешканець села Бабин Косівського району займається реставрацією та колекціонуванням вишиванок. Про це пише “Голос України”. «Колекціонувати старовинний одяг я почав ще у восьмому класі, — розповідає Богдан Петричук. — А невеличку збірочку мав уже в 15 років. У спадок від родини майже нічого не дісталося. У давнину в нас побутувала традиція, що Докладніше >>
На Коломийщині мешкає представник давньої та рідкісної професії – кушнір. Михайло Вінтонюк із Корнича реставрує старовинні кептарі та створює нові вироби за давніми зразками. Кептар – це безрукавний хутряний кожушок, пише “НТК”. Цією справою чоловік займається вже п’ять років. Спеціальної освіти пан Михайло не має, а кушнірству його вчила знана 85-річна майстриня. “Перші кептарі називалися Докладніше >>
На Прикарпатті сімейну династію народних майстрів продовжує вже в третьому поколінні Назар Габорак. Чоловік виготовляє гуцульські топірці або, як їх ще називають, бартки. Горяни-чоловіки з давніх-давен використовували їх у будні та на різдвяні свята. Сьогодні топірці – колядницький атрибут серед місцевих та туристичний сувенір для гостей краю. Назар Габорак народився у селі Бростури на Косівщині. Докладніше >>
10 липня працівники Косівської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості для дітей, які відпочивають в лікувально-оздоровчому комплексі «Карпатські зорі», провели профорієнтаційний захід «Майстерня етно-професій». Цей захід відбувся у рамках профорієнтаційної акції обласного центру зайнятості «Профорієнтаційне літо – 2019» з метою формування зацікавленості учнів до усвідомленого вибору професійної діяльності, ознайомлення з професіями, які притаманні Косівщині. «Косівщина Докладніше >>
18 травня – день пам’яті, 75-ті роковини депортації кримських татар. У цей день 1944 року мешканців із кримсько-татарським корінням примусово вивезли у Сибір та Середню Азію. Більшість депортованих загинули від нелюдських умов проживання, частину розстріляли. Історія повторилася. П’ять років тому Росія знову окупувала півострів. Відтоді й до сьогодні тривають утиски та необґрунтовані обшуки корінних кримчан. Читайте також: У Докладніше >>
“На семінар приїхали технологи, які виготовляють вапняні декоративні штукатурки, які ми використовуємо у Франківську”, – пояснює співорганізатор заходу, художник-дизайнер Ярема Стецик. Він додає, що спікери в основному зі Льовову та Франківська, проте є представники і інших міст. Докладніше >>
У давнину кожен гуцул мав свою справу. Ніхто не гнався за наживою, а спокійно вставав зранку і брався до роботи. Їхнє ремесло розпізнавали за звуком – гупання деревини у бондаря чи натягування струн у музиканта. Були і жіночі заняття: вишивка, килимарство, ткацтво. Докладніше >>
У прикарпатському селі Яворів досі процвітає старовинне ремесло. Вовняні ковдри тут виготовляють у кожній хаті, а селянські подвір’я схожі на міні-експозиції. Своє мистецтво горяни не тримають у таємниці. Те, що прикарпатське село Яворів — столиця ліжникарства, видно ще при в’їзді. Тут на кожному подвір’і — міні-експозиціі. З ліжників, вовняних шкарпеток та кептарів, інформують Вікна з посиланням Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює