Так, як вінчалися предки

Українське весілля завжди відзначалося урочистістю і вважалося одним з найкрасивіших свят у нашій культурі. Весільні звичаї формувалися століттями і переходили від батька до сина, від матері до доньки. Однак протягом останніх кількох сотень років обряд традиційного українського весілля почали відкидати, надаючи перевагу європейським традиціям. Зараз люди майже не пам’ятають тих сакральних обрядів, які на віки об’єднували дві долі в одну. Ці забуті традиції Гуцульського краю вирішила відновити молода пара Василь та Юлія Григорчуки.

Він – з Березова, вона – із Сопова, обоє звідти, де про колоритні гуцульські весілля пам’ятають хіба що з переказів. «Мій дід був гуцул, і все в хаті, відповідно, було по-гуцульськи. Тому я давно задумала собі, що весілля повинно бути саме за такими традиціями. А ще, коли мені попався чоловік з тих країв, зрозуміла – все буде, як я і мріяла», – розповідає про виникнення ідеї наречена Юлія.

Готувалися до весілля сім місяців. Найважче, кажуть молодята, було знайти чільце (головний убір) для нареченої. Шукали його чи не на всіх гуцульських базарах Коломиї, Кутів і Косова, та марно, бо звідти люди скеровували вище в гори. Від одних до інших, і так стежка привела аж до Криворівні – того українського села, красі якого подивлялися письменники у своїх творах і змальовували художники на своїх полотнах. Місцеві жителі одразу порекомендували Ірину Мосейчук, яка досі зберігає старовинні костюми, в яких горяни йшли до вінчання.

«Коли ми нарешті знайшли цю жінку і вперше приміряли їхній одяг, то загорілися ідеєю ще більше», – пригадує Василь. Одразу домовились про оренду вбрання, згодом за хату-ґражду, до речі, ту, в якій знімали легендарний кінофільм «Тіні забутих предків». Сьогодні це приміщення є музеєм. Тож, почувши про намір молодих, його завідувач Василина Зеленчук радо погодилася співати й провадити їхнє весілля за тамтешніми традиціями.

Час і місце

Розпочалося весілля з пошиття вінків у четвер. Поки ґаздині клопоталися біля вінків, наречену заплітали й вдягали у стрій. А далі, як годиться, перегородили дорогу і чекали на приїзд нареченого, щоб вимагати викуп за майбутню дружину. Після добротного викупу гості з молодятами заходять до хати, де вдягають весільне деревце.

До речі, традиція вдягати деревце збереглася лише в Карпатах. Молоду ялину вносять у хату, вкладають в калач і починають прикрашати. Першими батьки наречених на верхівку дерева чіпляють букети з калини, колосків та квітів, далі прикрашати продовжують молоді незаміжні дівчата. Відтак старости з дружками та молодими ловляться за руки і тричі обходять стіл, після чого діти стають на коліна і просять у батьків прощення.

Далі молодята виходять з хати на вінчання, а матері посипають їх цукром та пшеницею. Це робиться для того, щоб спільне життя було солодким, багатим і плідним.

З Криворівні за кілька десятків кілометрів пара добирається до Сопова, бо саме тут,  в рідному селі нареченої, вони заприсягнуть перед Богом. За щасливим збігом обставин мати й дочка повінчались у той самий день і в тому ж місці з різницею у 22 роки. Молода каже, що такий збіг для неї є значущим: «На Покрову Пресвятої Богородиці мої батьки взяли шлюб у цій церкві. Тому, коли я побачила в календарі, що свято випадає на суботу, – сумнівів не було. Це, очевидно, Богом заповідане місце й час».

Після шлюбу

До шлюбу в гуцулів прийнято їхати верхи на конях, а вже на саме подвір’я церкви ступають пішки парами. Спочатку молодий і молода, потім дружби з дружками, а за ними весільні гості, які також бажають бути присутніми на вінчанні. Коли наречені  виходять з церкви, їм дають калач з діркою посередині, крізь яку вони мають подивитися на чотири сторони світу. Кажуть, що тоді щастя буде привітним з усіх сторін.

Заключним етапом гуцульського весілля є обряд завивання молодої, під час якого з наречених знімають вінки. Дотримуючись традицій горян, вплетене чільце, яке важить приблизно 3,5 кг, молода повинна носити ще три дні. Однак наше подружжя дещо пришвидшило гуляння, тому розплітання відбулось після шлюбу.

Під супровід обрядових пісень матері починають розплітати молоду, щоправда, сам вінок належить знімати чоловікові. З борщівки (капелюха) молодого його дружина також знімає вінок. Це дуже важливий момент, адже гуцули вірять: наскільки легко вінок витягається, таким і буде подружнє життя.

Після того молоду зав’язують в хустку на знак прощання з безтурботним життям та дівуванням. Коли голову молодої покриють, вона по черзі танцює з усіма незаміжніми дівчатами, прикладаючи їм своє чільце як побажання швидше стати дружиною та матір’ю.

Діана ЧАВАГА

Фото: Тарас та Ірина Кузишини