Тетяна ПАВЛИК: «На превеликий жаль, місцева влада досить слабо розвинута естетично»

Нещодавно в галереї «Арт-на-Мур» відбулася презентація нових робіт Тетяни Павлик під назвою «Сакральне». Експонувалися акварелі духовної тематики з різних періодів творчого життя художниці. Різна техніка, образна мова та стиль показують всю багатогранність її творчого доробку.

Тетяна Павлик працює у досить складній техніці — акварель, та ще й «акварель по мокрому». Ця техніка не дозволяє виправляти, переробляти картини, як при використанні олійних, гуашевих або інших фарб. Картини акварельними фарбами малюються з першого разу, що вимагає точності, віртуозності і навіть розвинутої інтуїції.

Тетяна Павлик, фотограф Ярема Проців

 – Техніку, в якій ти працюєш, можна назвати безповоротною. Як концентруєшся перед роботою, що тобі для цього потрібно?

Саме так – концентрація і глибока зосередженість. Перш за все, бажано усамітнення і максимальна відстороненість від зовнішнього світу, а в цьому мені сприяє тиша і приємна музика. Звичайно, бувають різні обставини, наприклад, пленери, де мусиш пристосовуватися, але там дуже надихає сама атмосфера.

– Як ти створюєш свої картини: керуєшся спонтанним натхненням чи розплановуєш кожну деталь, картина вже в тебе в голові?

Бувало по-різному. На початках творчого шляху переважав спонтанний підхід, а з часом почали з’являтися серйозніші теми – тоді ідея виношується і дозріває в уяві. Але не йде мова про деталі, бо моя акварель настільки мінлива і непередбачувана, що все одно поведе за собою.

– Твоя остання виставка називається «Сакральне». Митець і віра, митець і Боже… Де кордони, за які переступати не можна, на твою думку?

Якщо митець з Богом, то й кордонів не може бути. А якщо говорити про релігійні канони, то мене менше цікавить усталена іконографія. Переважно я ставлю за мету подати ту чи іншу тему по-свіжому й нестандартно, пропускаючи через своє духовно-філософське осмислення.

– Що для тебе важливіше: власна самореалізація чи донесення до максимального загалу свого творчого меседжу?

Думаю, власна самореалізація все-таки важливіша. Людина тоді легше знаходить внутрішню гармонію. А доносити свій творчий меседж до загалу, тим більше до максимального, досить небезпечно, бо можна скотитися до кон’юнктурного, так званого мистецтва.

– Містицизм, ірраціональність, невпевненість… Наскільки важко ти переживаєш своє існування в цьому світі?

Так, ці три поняття мені дуже близькі… Тому і важко, тому і не описати. Але хто сказав, що буде легко?

– Чи має мистецтво точки зіткнення з мораллю?

Звичайно, для людини все в цьому світі має точки зіткнення з мораллю. На мою думку, митець має нести світлий, позитивний меседж, навіть якщо все в чорних фарбах і провокує на важкі роздуми. Деструктивне та агресивне мистецтво впливає негативно на підсвідомість людини. Тому гасло «Не нашкодь!» для мистецтва є також доречним.

– Вал інформації розмиває оцінки. У чому полягає критерій якості в сучасному мистецтві?

Дуже важко словами описати… Якщо коротко, то це має бути по-справжньому мистецьким. Тобто високим, нешвидкоплинним і не підвладним часу, на яке не має впливу мода чи течія і яке не йде на поводі в широкого загалу.

– Хто на кого впливає: глядач на митця чи митець на глядача? Хто веде, а кого ведуть?

У мистецькому світі буває по-різному, на жаль. І це сумно, коли митця ведуть, бо він тоді перестає бути ним. Я особисто цього остерігаюсь, бо хочу залишитись митцем.

– Скільки за часом і як часто ти малюєш?

У зв’язку з шаленим ритмом життя все менше часу є для творчих пошуків і експериментів. Але більше виношую, переосмислюю, малюю в уяві. А потім втілюю вибухово, при першій можливості.

– Що тобі необхідно для роботи? Які умови?

Саме тиша й усамітнення, яких мені дуже бракує…

– Чи є у тебе якісь улюблені персонажі або образи, до яких ти найчастіше звертаєшся у своїй творчості?

На початках творчого життя був близький мені образ Мавки. З часом, як мені здається, він трансформувався і зустрічається в різних іпостасях, які передають і вразливість, і самотність людської душі.

– Як ти вважаєш, талант до малювання повинен бути «в крові» чи цього можна навчитися?

Залежно для чого. Якщо людина має потяг до малювання для хобі та задоволення, то можна і навчитися. А митець має з ним народитися, максимально розвинути і все життя вдосконалювати.

– Яку свою картину ти найбільше не любиш? Через що?

Щоб не любити – такої немає. Інша річ, не сприймаю, можливо, як картину. Вважаю не достатньо вдалою, але комусь вона може сподобатися – і так не раз траплялося. Тому вона чекає на свого поціновувача.

Наскільки сни впливають на твою творчість? Що тобі сниться?

Бувало таке, що ідеї приходили через сни. Але частіше через те, що ношуся з якоюсь ідеєю цілий день, то мені сниться цілу ніч, що я малюю і намагаюсь її втілити.

– Тебе взагалі дратують люди, які не розуміють того, що ти робиш?

Ні, не дратують. Я розумію, що вони не мусять те розуміти. Їх просто приваблює щось інше.

– Яка природа твого натхнення? Що чи хто збуджує в тобі імпульс?

І природа, і мистецтво, і саме життя…

– Що тобі потрібно для комфортного існування? 

Мати більше вільного часу для творчості, яка для мене є медитацією, молитвою і ліками.

– Що ти думаєш про цензуру як таку в сучасному світі, в сучасній Україні? Чи стикаються сьогодні художники з її виявами в тому або іншому вигляді?

На щастя, особисто не стикалася ні з якими видами цензури і тому не можу нічого більше сказати.

– Франик має бекграунд для мистецьких проявів? На досвід кого з попередників ти опираєшся?

Так, звичайно. Один Станіславський феномен чи «Імпреза» чого варті! А опиралася, скоріше, коли вчилась і формувалась як художник. Це було у Львові – саме мистецьке середовище. Зокрема, Іван Остафійчук, Роман Романишин…

– Франківськ у творчому плані перебуває в стані занепаду чи підйому?

Якщо говорити про творчий план, то Франківськ – на підйомі. Відкрились нові галереї, активна виставкова діяльність, купа нових проектів, презентацій, вистав, концертів, фестивалів і т.п. Але в загальному мистецький рівень бажає бути вищим. І не тільки у Франківську, але й по всій Україні.

– Ти займаєшся своїм просуванням? Чи можна стати відомим художником сьогодні тільки завдяки силі таланту, чи це зараз залежить більше від технологій промоції?

Просуванням не займалась і не займаюся. Просто роблю виставки, по можливості. Ніколи не ставила собі за мету стати відомим художником. Важливо, що залишу після себе. І думаю, що самого таланту замало, щоб стати відомим.

– Зараз, коли в країні війна, наскільки важлива роль художника та художніх інституцій в цей період?

На початку війни здавалося, що дуже важлива. Багато художників і я особисто часто брали участь в благодійних аукціонах та інших проектах на підтримку пораненим. Та з часом все затихло… І почуваєш себе Дон Кіхотом і розумієш, як мало від тебе залежить.

– Чи можна сказати, що місцева влада досить розвинута естетично?

На превеликий жаль, місцева влада досить слабо розвинута естетично, бо пропагуються і підтримуються часто немистецькі, а деколи й нефахові творчі проекти і кадри.

– Чому, на твою думку, є міста і місця, де більше художників, а є такі, де їх менше? З чим це пов’язано – зірки повинні якось скластися?

Може, це й пов’язано із зірками, скоріше, з Божим провидінням. Та все ж, на мою думку, сприяє цьому мистецьке середовище і культурна спадщина.

– Твої табу в творчості і твої мрії?

Табу?… Напевно, навпаки, прагну більшої свободи, залишаючись завжди собою. А мрій багато, але основна – позбутись внутрішніх пут, знайти гармонію і рівновагу.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!