Що варто побачити в Івано-Франківську? Куди піти? Поради для туристів.

“Компактне, красиве і комфортне. Можливо, я б залишився тут назавжди”, – так говорить про Івано-Франківськ чи не кожен другий гість. Більшість найцікавіших атракцій міста розміщені в його центральній частині. Тож прогулянка столицею Прикарпаття не лише не втомить, але й принесе масу задоволення.

1. Ратуша

Міська ратуша, що на площі Ринок, – єдина в Україні зведена у стилі конструктивізму, який панував у 1930-х. Крім того, це єдина в Україні  світська споруда, яка має позолочений купол. Його позолотили під час масштабної реконструкції центру міста у 2000 році, витративши 200 г сусального золота.

Ратуша – найвища будівля Івано-Франківська, її висота – 49,5 м (таку висоту має 16-поверхівка).

 

Нинішня споруда є вже четвертою будівлею ратуші, за відбудову якої взялися в 1928 році. Цікаво, що її сконструювали у вигляді польського військового ордена Virtuti Militari (вигляд зверху), який вручали бійцям армії Галлера за ліквідацію ЗУНР.

А найпершу версію ратуші, дерев’яну, звели ще в 1666-му. Ратуша того часу була як локацією місцевої адміністрації, так і спостережним пунктом.

У ХVIII ст. підземелля ратуші слугувало місцем ув’язнення опришків. Під будівлею й досі збереглися підземні ходи, які, за переказами, ведуть аж за межі міста.

За час свого існування ратуша пережила облоги, воєнні дії, пожежі… У  1959 році в приміщенні відкрили Івано-Франківський краєзнавчий музей, який і досі діє. За символічну плату тут можна переглянути найбільше зібрання пам’яток з історії, етнографії і культури цілого Прикарпаття.

2. Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ

Цю церкву часто називають вірменською. Річ у тому, що з моменту заснування Станиславова великий вплив на його життя мала вірменська громада, якій належав цілий міський квартал. Там вірмени протягом 1663-1664 років спорудили свою першу дерев’яну церкву.

Незабаром у храмі з’явилась і своя чудотворна ікона. 22 серпня 1742 року образ Божої Матері заплакав справжніми сльозами. Після цього ікона прославилася багатьма дивами. Біля неї чимало людей зцілилися.

На честь чудотворного образу вірмени звели мурований костел у стилі зрілого бароко. Чудові настінні розписи виконав художник Ян Солецький. А скульптури – Матвія Полейовського, учня видатного Іоганна Георга Пінзеля.

Після Другої світової вірмени виїхали до Польщі, забравши з собою чудотворний образ Богоматері, який тепер знаходиться в Петропавлівському соборі у місті Гданськ.

Із 1992 року споруда вірменського костелу належить УАПЦ, а на щипці церкви є копія чудотворної ікони.

 

3. Музей мистецтв Прикарпаття

Музей мистецтв Прикарпаття, що на майдані Андрея Шептицького, є скарбницею образотворчого мистецтва краю.

Діючий експозиційний зал розташований у найдавнішій архітектурній споруді міста – ренесансному Костелі Непорочного зачаття Діви Марії ХVII ст. Свого часу в крипті цього храму була фамільна усипальниця засновників міста – Потоцьких. У бічних криптах були поховані заможні шляхтичі й священики.

Збірка музею, започаткована в 1980-му, охоплює унікальні пам’ятки галицького іконопису, творчість класиків західноукраїнського малярства, роботи українських художників другої половини ХХ ст., а також твори польських, австрійських, німецьких та італійських майстрів ХVIII-XX ст. В музеї зберігається велика колекція сучасної зарубіжної графіки, подарованої з виставок Міжнародного бієнале «Імпреза».

Велику  частину сакрального відділу займає скульптура. Гордістю експозиції є три фігури ангелів-путті різця самого Іоганна Георга Пінзеля. А ікона святої Параскеви П’ятниці «знялася» у відомому фільмі Параджанова «Тіні забутих предків».

 

4. Кафедральний собор Святого Воскресіння УГКЦ

Храм цікавий тим, що у різні часи був святинею практично всіх християнських конфесій. Його збудували у 1753-1763 рр. отці-єзуїти, які з’явилися в Станиславові на початку XVIII ст. На місці згорілої під час нападу турків церкви вони звели єзуїтський костел. Коли почали копати котлован для фундаменту костелу, то знайшли скарб – 14 тисяч злотих, з яких половину вклали в будівництво храму. Однак уже через 10 років австрійська влада скасувала орден єзуїтів, і костел закрили. Поступово споруда занепала.

Під греко-католицьку парафіяльну церкву храм віддали в 1849 році. Серед керівників єпархії був і найвідоміший український діяч – Андрій Шептицький.

Інтер’єр собору виконаний у візантійському стилі, а головною окрасою є п’ятиярусний іконостас, встановлений ще в 1901 році.

 

5. Площа Міцкевича

З часу виникнення у 1870-х рр. площа жодного разу не міняла своєї назви. Окрім затишного скверу, ця місцина приваблює і цікавими пам’ятками. Найголовнішою окрасою є пам’ятник польському поету Адаму Міцкевичу, споруджений у 1898 році з нагоди 100-річчя від дня його народження, – найстаріший із тих, що збереглися в Івано-Франківську до наших днів. До слова, Адам Міцкевич у Станиславові жодного разу не бував. Після відкриття пам’ятника площа стала місцем багатолюдних мітингів.

Поруч із площею у 2012 році в рамках відзначення 100-річчя Національної скаутської організації України «Пласт» відкрили перший у світі пам’ятник пластунам.

 

6. Обласна музична філармонія

Будівля біля площі Міцкевича первинно задумувалася і була зведена в 1891 році як театр музичного товариства ім. С. Монюшка. Конкурс архітектурних проектів театру виграв… інженер міської залізниці Юзеф Лапіцький. За це він отримав від громади міста золотий перстень.

У 1939 році в нинішній філармонії розмістився музично-драматичний театр ім. І.Франка. А 4 листопада 1943-го тут сталася подія, яка не має аналогів в історії світового театру. Під час прем’єри оперети Я. Барнича «Шаріка» до зали увірвалися гестапівці й затримали 140 людей. Через кілька тижнів 27 із них засудили до розстрілу. Таким чином фашисти намагалися спинити боротьбу членів ОУН проти окупаційного режиму.

Біля сусідньої синагоги закопали 10 стовпів, до яких по черзі прив’язували заарештованих і розстрілювали. Засуджені з гідністю зустріли вирок. Вони вітали смерть вигуками «Слава Україні!».

У 1980 році облмуздрамтеатр отримав нове приміщення, і відтоді тут розміщується обласна філармонія.

 

7. Міський парк культури і відпочинку ім. Т.Г.Шевченка

Міський парк ім. Т.Шевченка розташований на однойменній вулиці – одній із найдавніших, яка завжди вважалася відпочинковою зоною. На початку минулого століття автівкам тут можна було рухатися швидкістю не більше 6 км/год. Штраф за перевищення – півтисячі злотих або два місяці ув’язнення.  Також на вулиці Т. Шевченка свого часу мешкала третя велика любов І.Франка – шляхтянка Целіна Журовська.

Саме з цієї вулиці у 1868 році розпочалася славнозвісна «Мармулядова пожежа», яка зруйнувала чверть усієї забудови міста. Коли на подвір’ї біля одного з будинків смажили повидло, подув сильний вітер, підхопивши жаринки, що перетворилися на полум’я. Той вогонь спалив понад 260 будівель Станиславова, серед яких, зокрема, ратуша, суд, вірменський костел.

Вулиця Т.Шевченка відома ще з ХVII ст., коли вела до Звіринецької діброви, що базувалася на місці сучасного парку. Саме туди власники міста Потоцькі запрошували своїх гостей на полювання. Наприкінці XIX ст. територію почали окультурювати, проклали алеї, згодом викопали низку каскадних ставків. Нині це відпочинковий парк із мальовничими краєвидами та атракціонами.

Чимало молодят у день свого весілля приходять у парк, аби на щастя доторкнутися до «Каменя любові», який тут встановили в 2010 році. Камінь привезли з Кани, невеликого містечка в Галілеї, саме звідти, де Ісус благословив наречених.

 

8. Міське озеро

Станіславське море – так часто називають міське озеро, яке виникло 1955 року. До радянських часів на місці «моря» локалізувалися мисливські угіддя князів Потоцьких. В 1930-х тут викопали ставки, які з’єднувала річка Бистриця Солотвинська. Коли відкрили шлюзи на ставках, то з них розлилося ціле море, біля якого тепер і відпочивають іванофранківці. А просто посеред озера розташована романтична місцина для закоханих – «Острів любові». Зелена зона навколо озера, ставши справжнім райським куточком для містян, одночасно перетворилася і на ласий шмат землі для забудовників. Саме з цього приводу вже не один рік триває запекле протистояння між івано-франківськими активістами і хвацькими бізнесменами.

Цікаво, що за міським озером розміщений єврейський цвинтар. Саме він став свідком одного з наймасовіших убивств в історії Івано-Франківська. У 1941 році німці вантажівками привезли сюди тисячі євреїв. На кладовищі викопали широку яму завглибшки 5 м, куди людям наказували стрибати. А там їх розстрілювали. Страта тривала кілька годин, і за цей час, за різними підрахунками, вбили від 6 до 10 тисяч осіб.

 

9. Дім правосуддя

Дім правосуддя, що на вул. Грюнвальдській, недалеко від залізничного вокзалу, є однією із найбільших та найкрасивіших довоєнних будівель міста. Це колишній будинок залізничної дирекції, який спроектував інженер Генеральної дирекції залізниць у Відні.

Цікаво, що в часи ЗУНР – з 1 січня до травня 1919 року – саме в цьому приміщенні базувався кабінет міністрів держави. Тут побували Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Євген Петрушевич.

Перед Домом правосуддя у 2003 році встановили пам’ятник на честь ЗУНР.

 

10. Меморіальний сквер

Колишній цвинтар називають музеєм просто неба, це так званий Станиславівський некрополь, де було поховано багато видатних жителів міста і який має статус пам’ятки державного значення. Меморіальний сквер на вул. Незалежності, позаду готелю «Надія», є одним із найдавніших цвинтарів Галичини, перші поховання якого датуються 1782 роком.

Поруч була спеціальна майстерня, де виробляли унікальні, не подібні між собою надгробні скульптури і гробівці. Тут працювали ті ж митці-скульптори, які доклалися до створення знаменитого Личаківського кладовища у Львові.

На жаль, на початку  1980-х некрополь міста майже повністю зруйнували. Ймовірною причиною знищення могил на той час могло стати захоронення 143-ох січових стрільців. А такий факт не міг залишитися поза увагою радянської влади. Після цього цвинтар закрили і перетворили його на сквер.

Незабаром сквер реконструювали на меморіальний – реставрували уцілілі могили, встановили меморіальні дошки. З багатьох тисяч збережено лише кілька надгробків, серед яких пам’ятник над могилою видатного композитора Дениса Січинського, гробниця віце-президента ЗУНР Левка Бачинського. Найвищий надгробок висотою 7 м – на могилі головного лікаря міської лікарні Зигмунда Мрочковського, який у 1888 році помер, рятуючи життя людей від епідемії черевного тифу.

Також у Меморіальному сквері поховані загиблі бійці АТО і вбитий під час Революції гідності іванофранківець Роман Гурик.

 

11. «Стометрівка»

Оглядаючи цікаві місця Івано-Франківська, навряд чи вдасться оминути головну пішохідну зону – «стометрівку», або ж «сотку», як її називають у народі. Це частина вулиці Незалежності, яка насправді тягнеться майже півкілометра.

«Сотка» є одним із «найживіших» осередків міста, місцем зустрічей та прогулянок, вуличних музикантів, книгарень, кав’ярень, крамничок. Особливого шарму додають і ковані скульптури, які тут кожного разу з’являються під час щорічного міжнародного фестивалю «Свято ковалів».

Існують різні версії того, звідки взялася начебто необґрунтована назва «стометрівка». Наприклад, кажуть, що у 1984 році, коли на вул. Комарова (Шашкевича) збудували кафе «Молочне», то, аби розмістити там літній майданчик, перекрили всю вулицю. Ось її довжина становила рівно 100 м. А незабаром пішохідною зробили й сусідню вул. Радянську (Незалежності).

 

12. Музей Небесної сотні

Експонати музею, який відкрили у 2015 році, – це понад п’ятсот оригінальних речей із Майдану. Інсталяція з шин, каміння, щитів, бочок, саморобної зброї, касок, стріляних гільз, а поряд портрети загиблих учасників Революції гідності. На стінах – майданівські плакати і гасла. Виставкова зала займає півтисячі квадратних метрів.

Революційний дух і атмосферу підкреслює 30-метрове панно трагічних подій на Майдані.

Музей має кілька експозицій: «Кухня Майдану», «Шпиталь», «Духовний куточок», «Барикади», «Реквієм», «Самооборона». Також є стенди, присвячені героям Небесної сотні.

До створення першого в Україні Музею Небесної сотні, що на початку вул. Коновальця, долучилися художники, студенти, громадські активісти.

 

13. Музей родинних професій

«Від плуга до комп’ютера» – таким є девіз унікального музею, який посів своє почесне місце у п’ятірці найцікавіших приватних музеїв України за версією журналу «Фокус». Заснував його заслужений журналіст України Роман Фабрика на подвір’ї власної садиби, що на окраїні міста – на вулиці Київській, 6а.

У цій незвичайній місцині зібрані атрибути аж 150 професій родини репортера-ветерана за останніх 200 років! Не один рік Роман Фабрика збирав і реставрував, щоб зберегти ці реліквії. Розмаїття музейної експозиції вражає.

Тут є колекція годинників різних епох, прасувальна машина 120-літньої давнини, фотоапарати ще з початку минулого століття, старовинний австрійський пристрій для смаження кавових зерен, антикварні цимбали, старенька друкарська машинка «Москва», залізничний ріжок, яким відправляли потяги, і навіть банка польської кави довоєнного випуску.

 

14. Фортечна галерея «Бастіон»

Завітавши до «Бастіону», ви неодмінно натрапите на якийсь цікавий мистецький захід. Тут постійно представляють змінні виставки різних напрямів мистецтва: фотографії, живопису, графіки, скульптури тощо. Проходять літературні читання та презентації книг. А на площі відбуваються різноманітні фестивалі, зокрема відомий міжнародний фестиваль «Свято ковалів».

Галерея внесена до списку пам’яток архітектури, рекомендованих для відвідування офіційними делегаціями і туристичними групами.

Тут можна безкоштовно переглянути фільм про історію Станиславівської фортеці та побачити живу історію – старий мур єдиного вцілілого південно-західного бастіону і каземати, які законсервовані й заховані під скло. Фортечна галерея також включає в себе кав’ярню, ресторан, галерею сучасного мистецтва і різноманітні крамнички.

 

15. Обласний академічний музично-драматичний театр ім. І.Франка

Бути в Івано-Франківську і не відвідати бодай одну постановку облмуздрамтетару – щонайменше моветон, щонайбільше – мистецький злочин. За останній десяток років цей театр на чолі з талановитим директором та художнім керівником Ростиславом Держипільським здійснив у місті справжню революцію – тепер відвідувати театр стало модно. Своїми якісними постановками івано-франківський драмтеатр змусив говорити про себе не лише всю Україну, а й закордонну аудиторію.

Щодо архітектурного резюме, то з-поміж місцевих зразків «совкового» мистецтва однією із найпомітніших є саме конструктивістська споруда облмуздрамтеатру, який збудували у 1980 році, зруйнувавши черговий храм – кірху німецької громади.

Найбільшою окрасою драмтеатру є художнє оформлення інтер’єру, виконане в гуцульському стилі. До речі, автори цього проекту отримали за нього Шевченківську премію в 1982 році.

 

16. Галерея-книгарня «Під лиликом»

Сюди має завітати кожен поціновувач мистецтва, і не лише літературного. Галерея-книгарня «Під лиликом», що на початку вул. Шевченка, є, без перебільшення, справжнім відродженням важливого для Івано-Франківська мистецького простору. Заклад відкрили торік, але ця культова локація є знаковою для міста і добре знаною ще з далеких 90-х. Адже саме в цьому приміщенні була популярна кав’ярня з однойменною назвою, де постійно гуртувалися відомі митці, причетні до «Станіславського феномена». Йдеться про літературний вибух початку 90-х, коли в Івано-Франківську виникла ціла плеяда талановитих особистостей, які активно видавали мистецькі продукти високого рівня, перш за все, творячи нову і якісну сучасну українську літературу.

Заклад «Під лиликом» довгий час залишався потужним культурним пластом, де часто можна було зустріти Тараса Прохаська, Юрія Андруховича, Юрка Іздрика, Володимира Єшкілєва і багато інших.

Тепер у галереї-книгарні, окрім книжок, можна придбати картини відомих івано-франківських художників та ексклюзивні вироби ручної роботи місцевої майстрині.

 

17. Ресторан-антикварня «Шпиндель»

Аналогів такого закладу немає в Україні. Інтер’єр унікального ресторану прикрашають лише оригінальні антикварні речі: 33 годинники та 15 барометрів, сторічна барна стійка, касовий апарат 1914 року та старовинні картини. Також тут є оригінальна мапа Станиславова 1941 року та 27 поштівок міста початку ХХ сторіччя.

Цікаво, що в антикварні можна побачити найбільшу в області колекцію алкогольних напоїв та цигарок радянської доби.

Страви в цьому незвичайному закладі куштують лише зі столових приборів часів наших прадідів. А каву готують на найстарішій кавоварці міста.

 

18. Громадський ресторан «Urban Space»

Тут завше вирує громадське життя: різноманітні презентації, конференції, кінопокази, і є навіть власне радіо. Сюди приходять не лише поїсти, а й поспілкуватися, обговорити ідеї та знайти однодумців. А ще – почитати книгу, придбати щось у крамниці, яка працює в ресторані, чи організувати якийсь цікавий і дуже потрібний місцевій громаді захід.

Цей ресторан став успішним прикладом об’єднання небайдужих містян навколо спільної мети. Засновниками є 100 соціально активних людей, яких поєднала ідея якісного розвитку міського простору. Унікальність задуму в тому, що прибуток ресторану спрямовується на реалізацію громадських проектів Івано-Франківська.

 

19. Пивний клуб «Десятка»

У «Десятці» завжди гамірно і людно. Ще б пак! Більшість голодних і вибагливих туристів місцеві зазвичай спрямовують саме в цей пивний клуб, який уже багато років не втрачає своєї популярності. Унікальний заклад, якщо говорити про співвідношення цінової політики і якості. Тут пропонують такі великі і смачні порції, що навіть важко собі це уявити, причому за доступними цінами. В основі меню – страви європейської кухні з акцентом на українські та німецькі гастрономічні традиції.

20. Кав’ярня «Галка»

Одна з найстаріших кав’ярень міста знаходиться на початку вул. Бельведерської. Тут і досі дотримуються найкращих традицій приготування кави. Попри розмаїття сортів духмяного напою, «Галку» відвідують ще й заради особливої атмосфери. Заклад із галицьким інтер’єром нагадує своєрідний клуб. Тут за одним столиком можна побачити місцевих письменників, політиків, бізнесменів, журналістів… Саме тут багато років вирували останні новини з життя міста, присмачені ароматними плітками.

Підготувала Наталя МОСТОВА