У спогляданні спадщини бабусі-Австро-Угорщини

 Найважча ділянка подорожі: Україна

Сьогодні стало можливим ознайомлюватися з Європою завдяки бюджетним автобусним турам вихідного дня. Якимось дивом такі тури навіть у межах нашої області виходять дорожчими, ніж поїздка за кордон. Не через те, але спробував і я з родиною побачити столиці держави, до якої колись належала як складова частина Східна Галичина, – Відень і Будапешт. Зразу зауважу, що робота нашого туристичного оператора заслуговує подяки, і попри запевнення знайомих, що подорож буде важкою через два нічних переїзди (ноги заніміють, воду купуватимете за 5 євро і тому подібне), через безліч вражень втома не відчувалася, а найскладнішою ділянкою маршруту виявився рух у забитому людьми у спеку автобусі з Каскаду до Пасічної. Навіть автобус до Львова – і той був зручніший, принаймні там водій, на відміну від франківських водіїв, не глумився над старенькими людьми. Далі приїзд на залізничний вокзал, поїздка до терміналу «А» і виїзд до кордону в комфортабельному автобусі (позаду сиділи активні жіночки бальзаківського віку, які шумно пили алкоголь і заїдали, попри заборони турфірми, гострими на запах котлетами, але це вже не мало ніякого значення).

Безбар’єрний Відень

Після нічного стояння на кордоні ми проїхалися гарними дорогами Польщі і Чехії до кордону Австрії. Таблички з позначками назв держав виявилися там значно непомітнішими за інформаційні стенди про музейні комплекси та попередження про можливу появу тварин на дорозі. Автобус їхав швидко (наздоганяв простій на кордоні), вже після повернення додому ми дізналися, що подібний автобус з туристами через це розбився на дорозі в Польщі.

Місцевість поблизу Відня нагадувала Тлумаччину (соняхи, картопля…), хіба що в Австрії все ідеально підстрижено і доглянуто, і вітряки повсюдно крутять свої крила. Після того були кава в Розенберзі, огляд центру міста, екскурсії в Гофбурзі, Бельведерському палаці, поїдання віденських ковбасок біля міської ратуші (заледве знайшли їх серед фуд-кортів з турецькою, китайською, арабською і т.д. кухнею). Про туристів тут добре дбають, і навіть 50 євроцентів за послуги туалету не відчувалися, коли працівниця закладу казала з милою посмішкою: «Danke schön». До речі, вплив іммігрантів і туристів відчувається всюди, і можна побачити як великі юрби китайців, так і безпритульного, який лабає на автобусній зупинці на гітарі «Дикие розы».

Ми побачили столицю імперії, про яку століттями Габсбурги дбали і розбудовували. Не знаю, чи можна впевнено назвати сьогодні Івано-Франківськ містом для життя, але Відень таким давно є не тільки для людей, а й для імператорських коней ліпіціанів, троянд у саду… Коли ми сиділи на траві на площі біля пам’ятника імператриці Марії-Терезії, дочка сказала мені з захопленням: «Тату, тут навіть мурашок немає». А ще вона зрозуміла, чому я їй, коли вона щось не доробить, завжди кажу: «За тебе що, це Франц Йосиф має зробити?»

Красива країна, що зупинилася і нікуди не рухається

Пізно ввечері ми переїхали до Будапешта, де заночували в готелі. Після сніданку пробіглися вуличками міста. І тут підвищилася національна самооцінка – старенькі обдерті магазини і такого бруду, як на вуличці недалеко від центру, на самій нещасній вулиці Івано-Франківська не знайдеш. Але Пешт і Буда – це і величний парламент, замки, палаци, термальні комплекси. А ще надзвичайні враження ви отримаєте від поїздки Дунаєм на кораблику через всі унікальні мости. І знову опіка гостями міста – всюди максим зручності і навіть воду роздають туристам безплатно в пакетах.

Ціни в Угорщині співвідносні з українськими, а тому можна і смачно поїсти, і закупитися. А ще була чудова поїздка в місто Єгер за угорським вином і гуляшем. Єдине, що серед цього чудового міста викликало непорозуміння, – це якісь маріонеткові солдатики почесної варти у кількох місцях і помітна державна претензія до імперськості. Хтось нам це пояснив тим, що Угорщина на рівні державних органів зупинилася і не хоче далі розвиватися, а відволікає увагу угорців від низького соціально-економічного становища імітацією великодержавності.

Далі була дорога додому. Зазначу, що до українських реалій нас швидко повернув жахливий санвузол на українському боці українсько-угорського кордону і довге проходження кордону через збій сайту митниці.

«Русский мир» завдяки нашим туроператорам?

Для мене залишається вкрай неприйнятним, чому туристам з України всі екскурсії вели у Відні і Будапешті російською мовою і їх наповнення нагадувало текст з путінського підручника історії. Нас водили до всіх пам’ятників радянських солдатів і розказували, як нечемним хлоп’ятам, яка погана декомунізаційна політика України. Замість того, аби почути спомини про Відень Івана Франка чи інших великих українців, ми слухали совкові тексти про відвідини Некрасовим і іншими росіянами Австрії і Угорщини. З українського за два дні була лише туманна згадка про запорізьких козаків, які були колись у Відні. Кульмінацією антиукраїнства стала розповідь екскурсовода-старушенції в Будапешті (може, вона отримує пенсійні виплати від угорських шовіністичних кіл?), що Угорщина втратила значну частину етнічних територій і вона вірить, що Орбан поверне території (і Закарпаття?).

Здається, що турфірми, які отримують дозволи на роботу в Україні, не повинні були б дозволяти працювати екскурсоводам на млин московської пропаганди в російсько-українській війні, а державні органи мали б цікавитися інформаційним наповненням екскурсійної роботи. Але це запит до центральних державних органів України, а всім радимо – відвідайте величні міста, які були для наших предків столицями, і згадайте бабусю-Австрію і Франца Йосифа І.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!