Україна – Іспанія. Битва за незалежність. Ситуація навиворіт

Все, що треба знати, аби правильно розуміти, що означає протистояння Мадрида і Барселони. Парамедик медичного батальйону «Госпітальєри», священик УГКЦ в Іспанії Юрій Стасюк, друг Отче, довго проживав за кордоном, в Каталонії, а цьогоріч переїхав до Риму. В Україну приїжджає на ротації на війну. Нижче ексклюзивно для «Галицького кореспондента» він пояснює, що насправді там діється.

Останніми днями в новинах та на стрічці «Фейсбука» можна доволі часто натрапити на тему референдуму в Каталонії та прагнення частини населення Іспанії до незалежності. У багатьох українців це прагнення каталонців викликає асоціацію з проявами сепаратизму, які ми спостерігаємо в Україні впродовж останніх трьох років, так званими “днр” і “лнр” (маленькі букви – це не технічна і не граматична помилка – Авт.).

Проте ці два явища абсолютно відмінні між собою.

Аби щось говорити про Каталонію, найперше важливо бодай трішки знати історію цієї території Іспанії. Отже, кілька фактів, взятих з української Вікіпедії:

  1. З 877 р. на території Каталонії існувало Барселонське графство, якому на короткий період (за життя графа Вільфреда) вдалося об’єднати більшість каталонських земель. Протягом Х – поч. ХІІ ст. відбувалося підсилення та централізація Барселонського графства. У цей же час у письмових документах вперше згадується назва «Каталонія».
  2. До 1714 р. Каталонії значною мірою вдавалося зберігати відносну політичну самостійність, але внаслідок війни за іспанську спадщину (зокрема, битви під Барселоною 11 вересня 1714 р., в якій ерцгерцог Карл VI, підтримуваний каталонською знаттю, програв іспанську корону Філіпу V – першому Бурбону на іспанському троні) права Арагонського королівства були скасовані.
  3. Під час Іспанської революції (1932-1934, 1936-1939 рр.) Каталонія мала автономію. Зі встановленням режиму Франко (1939 р.) автономію скасували. Лише після повалення франкістської диктатури автономію Каталонії відновили (вересень 1977 р.), що законодавчо було закріплено у конституції Іспанії 1978 року.

Ці короткі дані дають змогу зрозуміти, що такі речі, як мова, традиції, культура і навіть кухня в Каталонії існували вже віддавна.  Натомість що можуть сказати “днр” і “лнр” про свою власну історію?

Навчаючись і працюючи в Барселоні шість років, я мав добру можливість вивчити їхню мову, ознайомитись з культурою і, що найважливіше, особисто спілкуватися з представниками інтеліґенції цього народу їхньою мовою. І з впевненістю можу сказати: вони відмінні від іспанців. Починаючи від кухні (знайдіть в інтернеті, що таке pa amb tomаquet або crema catalana) і закінчуючи мовою (Україна пишеться Ucraïna).

Це бажання незалежності можна прирівняти до прагнення українців вийти зі складу СРСР і аж ніяк до хотіння сепарів на сході від’єднатися від України, аби приєднатися до території сусідньої держави.

Насправді, про самоідентифікацію каталонця можна говорити і писати дуже багато. Один скаже: «Я – каталонець, незалежний від Іспанії», а інший – «Я –каталонець, але як частина Іспанії». І обидва матимуть рацію.

Сьогодні, в час глобалізації і європейського об’єднання, говорити про абсолютну незалежність виглядає трохи безглуздим. Отримавши незалежність, Каталонія вже не буде частиною Європейського Союзу. Інші країни можуть накладати мито на товари її виробництва. І щоб заново вступити в ЄС, потрібно буде починати процес від початку, так, як це робить зараз Україна.

Розширення ЄС схвалюється консенсусом. А це означає, що нова держава не зможе набути членство в Євросоюзі, доки на це не дасть згоду Іспанія. Тож багато мислячих каталонців розуміють, що насправді існують важливіші проблеми, які потрібно вирішувати. Наприклад, корупція у владі. А мова про незалежність – це насправді замилювання очей. І це може підтвердити той факт, що найбільше загострення навколо питання незалежності спостерігається переважно восени, коли святкується Diada (День незалежності).

Сьогодні я спілкувався з моїми друзями в Барселоні. Те, що вони розказують, тривожить. Іспанська влада не дає проводити референдум, насильно забирають урни з бюлетенями. Приїхала купа національної поліції, і їхні дії зовсім протилежні до європейської толерантності. Один мій друг казав, що він стояв п’ять годин, аби проголосувати. На виборчу дільницю приїхало близько 50 поліцейських в касках і амуніції. Люди їх зустріли співом el Virolai (пісня до Богородиці Монтсеранської – покровительки Каталонії) та els Segadors (гімн Каталонії), і все закінчилось спокійно.

Проте на інших дільницях було по-іншому. Кількість поранених доходить до тисячі, є летальні випадки, і боюся, цифри будуть зростати. Мова йде не про маленьку групу сепаратистів, як це намагається показати іспанське телебачення, а про бажання цілого народу самостійно вирішувати власну долю.

Звісно, ми можемо говорити про інтерес Росії в розколі Іспанії і взагалі ЄС, але факт залишається фактом: помилки центрального уряду, економічні негаразди і складна історія іспансько-каталонських стосунків призвели до цього референдуму. Ніхто не хоче відступати. Мадриду бракує політичної гнучкості, а каталонці сприймають цей день як останню можливість побудувати незалежну державу.

Важко сказати, що і як буде далі.  Боюсь, лиш би в «Госпітальєрів» не з’явилася ще одна нова робоча позиція на Іберійському півострові. Нехай краще ми поїдемо на батьківщину Ґауді, аби відпочити на теплих пляжах сонячної і мирної країни.