Відверта розмова про ЦЕ

Всі ви, звичайно, вже зрозуміли із заголовка, про що йтиметься. Усе, що стосується сексу, у нас настільки табуйовано, що ми боїмося навіть означувати ЦЕ спеціально відведеним для ЦЬОГО словом. ЦЕ – соромно, заборонено, неетично, невиховано, ще казна-як… Але – всі ми ЦИМ займаємося. Навіть дорослим важко розмовляти про ЦЕ між собою. А що вже казати про розмову з дітьми?

Я – мама чотирьох синів – відчуваю величезну відповідальність перед ними. Ми з чоловіком намагаємося будувати стосунки з дітьми так, щоб з усіма своїми запитаннями чи проблемами вони приходили в першу чергу саме до нас. Не знаю, наскільки добре воно нам вдається. Але принаймні ми намагаємось. Саме тому цими вихідними ми відклали усе і пішли з чоловіком на тренінг «Як і коли говорити з дітьми про секс» від Юлії Ярмоленко. Юлія – чи не єдина в Україні, хто професійно вивчає це питання. Вона є секс-педагогом і авторкою програм із сексуальної грамотності.

Ні-ні, на тренінгу нас не навчали займатися сексом. Сексуальна грамотність – це не про статевий акт, як ви могли подумати. Це, в першу чергу, про розуміння своєї власної фізіології, про гігієну, про безпеку, про взаємоповагу і толерантність, про страхи і стереотипи. А вже потім – про секс. Якщо до цього взагалі дійде.

Ми всі – сучасні батьки – це покоління, яке народилося в Радянському Союзі, де, як відомо, сексу не було. Звідки ж ми в такому разі взялися – невідомо. Але ж взялися.

У всякому разі, наші батьки з нами про це не розмовляли. Наша сексуальна грамотність закінчилася на читанні якоїсь скромно-бідної книжки чи більш-менш відвертими розмовами з однолітками. В кращому разі. У наших дітей все інакше. Доступ до інформації дуже простий. Два кліки – і ти вже можеш дивитися порно. Де завгодно: вдома, ховаючись від батьків, чи в школі, обговорюючи з друзями.

Насправді, як би ми не «фукали» в той бік, нічого ТАКОГО в цьому немає. Всі це дивляться. Так чи інакше. Засновники Інтернету думали, що з виникненням всесвітньої мережі всі університети обміняються знаннями, люди поділяться досвідом і вміннями. Натомість усі в першу чергу поділилися порно. Ми – люди. Отаке…

Немає нічого поганого в самому перегляді. Погано, коли дитина починає приймати те, що бачить, за норму. І вважає, що так воно і повинно бути насправді. Звідси такі безглуздя, як – що і якого має бути розміру чи вигляду, скільки триває статевий акт, жінки люблять грубість, і т.д. Діти наївно приймають на віру те, що бачать на екрані. Їм, в силу їх життєвого досвіду, невтямки, що це лише вигадка, кіно, яке не має нічого спільного з життям. Та чи варто дивуватися, що діти вірять побаченому на екрані, якщо дорослі ведуться на телепропаганду? От чому так важливо, щоб діти отримали адекватну інформацію, дуже бажано – від батьків. Тоді вони сприйматимуть те, що бачать, крізь призму своїх знань.

Ніколи не забуду, як на початку дев’ятого класу наша класна керівничка одного дня відправила дівчат додому, а хлопцям сказала залишитися в класі. Ми згорали від бажання дізнатися, про що ж вона з ними говорила. Як виявилось, про полюцію. Наступного дня вчителька залишила після уроків дівчат. Щоб розповісти про менструацію. Я досі не розумію, для чого було потрібно нас розділяти на «хлопчик-дівчинка», якщо це абсолютно природні речі, про які треба знати всім. Але – не важливо. То був далекий 1998 рік, і це взагалі диво, що подібна розмова відбулася, хай і в такому дивному форматі. Насправді я тоді, лише у своїх неповних 14, почула слово «менструація». Не тільки я – всі мої однокласниці чули його вперше. Тобто слово «секс» ми усі знали. А «менструація» – ні. На той момент у жодної з нас вона ще не почалась. Хоча сьогодні варіантом норми є початок менструації в 9-11 років. Ми з нетерпінням чекали, у котрої ж із нас першою почнуться оті «місячні». Одного дня це сталося – одна з моїх однокласниць прийшла на уроки і гордо заявила: «У мене – вже!». Це все для нас було якимсь неймовірним актом ініціації, чи що. Ми й самі цього не могли зрозуміти. Єдине, що я винесла з тих часів для себе, це що менструація – то така штука, яку треба ретельно приховувати від хлопців.

Наші стереотипи і забобони створюють купу проблем нам і нашим дітям.

Поняття «сексуально грамотна людина» включає в себе чимало пунктів. Невинні, на перший погляд, речі призводять до фатальних наслідків. Наприклад, коли ми вчимо сина, що якщо жінка сказала «ні», це зовсім не означає «ні», – ми виховуємо потенційного ґвалтівника. Як би страшно це не звучало. Але зґвалтування може відбутися і в подружньому ліжку, якщо мужчину не навчили реагувати адекватно на жіноче «ні». Коли ми вчимо дівчинку, що в ній «має бути загадка», інакше кажучи, що не можна отак одразу погоджуватися на секс, а треба спершу «поламатися трохи», то ми програмуємо її на роль жертви, у якої не буде переконливого «ні» і визначеного «так».
Коли на дитяче запитання «звідки беруться діти?» ми кажемо, що спочатку двоє людей одружуються, а вже тоді… Ми не даємо їм розуміння планування вагітності. Адже в голові заклалося, що завагітніти можна лише одружившись. Дитина, яка не знає власної фізіології, в це повірить. А потім – завагітніє у 13.

Коли ми не вчимо дитину встановлювати кордони і межі, ми робимо її вразливою. Так, навіть мама і тато не можуть торкатися дитячих геніталій, якщо дитина проти.

Будьте відкритими до своїх дітей. Відповідайте на їхні запитання, бо вони все одно дізнаються, але це може бути зовсім не так, як би ви цього хотіли. Оберігайте своїх дітей. Одна відверта розмова може врятувати їх від великої біди.