На фронті та після демобілізації алкоголь часто стає для вояків зручною втечею від cвіту. В багатьох таких випадках рятує правильна реабілітація.

 

Убивчий ПТСР

Війна нещадно шматує людську психіку. Алкоголь і глибока образа на цілий світ – ось де знаходять згубний прихисток чимало бійців АТО. Якщо говорити про тих вояків, які почали заглядати до чарки на фронті або вже після демобілізації, то основною причиною їхнього алкоголізму є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

«На фронті людина надивилася вдосталь страхіть, про котрі за будь-яку ціну хоче забути, – каже психолог івано-франківського консультативно-просвітницького центру для осіб, узалежнених від алкоголю, та їхніх родин Марія Хоптій-Новіцька. – Повернувшись додому, солдата починають краяти виснажливі флеш-беки: йому сняться жахіття з поля бою, найменший гуркіт змушує здригатися та може призвести до неочікуваної реакції. Якщо чоловік був у полоні, то навіть легкий раптовий дотик здатен викликати у нього буревій агресії. Вдома, серед рідних військовий теж не знаходить розради, бо переконаний, що його не розуміють. Як рятуватися? Багато хто обирає алкоголь».

Практичний психолог обласного наркодиспансеру Ольга Гаєвська, яка також працює з алкозалежними бійцями АТО, каже, що причиною пагубної звички у військових стає не лише ПТСР. «Пригадую одного хлопчину, снайпера, який захопився спиртним, бо понад усе прагнув повернутися на фронт, – розповідає психолог, – а його сім’я поставила питання руба: війна або родина. Бувало навіть, що деякі солдати навмисне починали пиячити, аби потрапити до наркодиспансеру, таким чином уникнувши продовження служби».

З іншого боку, траплялися випадки, коли чоловіки, які полюбляли заглядати в чарку ще до війни, повернувшись з АТО, цілковито відмовилися від алкоголю. «Вони розповідали, що, сидячи в окопах на передовій, кардинально переосмислили життєві цінності», – пояснює Ольга Гаєвська.

Психолог Марія Хоптій-Новіцька каже, що найбільше звернень від узалежнених військових почало надходити з початку минулого року. Як правило, це ті випадки, коли людина скотилася вже на саме дно. Однак фахівець підкреслює, що така ситуація є найсприятливішою для одужання бійця. Щоб м’яч сильніше вистрибнув угору, його треба якомога глибше втопити у воді.

«Жоден із них не визнає себе алкоголіком, – розповідає Марія Хоптій-Новіцька, – лише каже, що трохи почав зловживати. При цьому боєць завжди виправдовує свою пристрасть до спиртного: погана влада, дурна дружина тощо. Усвідомлення проблеми настає вже після кількох сеансів із психологом, коли починається процес оздоровлення».

Аватари

43-річний прикарпатський боєць Юрій Захаревич, який перебував у зоні АТО півроку, каже, що на фронті більшість солдатів, з якими він воював, із алкоголем не розлучалися. Наслідки бували жахливі. «Я бачив, коли, напившись до чортиків, вояки бавилися гранатою, перекидаючи її, наче м’яч, із рук у руки, – пригадує прикарпатець. – Коли брат братові кинув гранату під ноги лише через те, що вони, спорожнивши пляшку горілки, посварилися через дівчину. Коли п’яні командири стріляли у своїх підлеглих. Коли хлопця мусили розстріляти, бо він, одурманений алкоголем, їздив по блокпостах і, ніби очманілий, там буянив. Усе це мало хто знає, бо зазвичай про «п’яну» смерть повідомляють як «загинув під час виконання бойового завдання».

З іншого боку, за словами бійця, деяких вояків стримував той факт, що у разі поранення вони не отримають ні копійки, якщо у їхній крові знайдуть бодай краплину спиртного.

Сам Юрій Захаревич завжди був затятим противником алкоголю, однак жорстоке пекло війни навіть його змусило зламатися одного разу. Після лютих боїв у Дебальцевому психіка прикарпатського бійця не витримала. Уперше за останніх 15 років він налив собі чарку. «Тоді мені було нестерпно важко, –  пригадує Юрій Захаревич. – На душі – масивна каменюка. Дуже бракувало духовної підтримки. Я враз спустився на той низький моральний рівень, який панує на війні».

А ось 35-річний Андрій Долик, голова Обласної спілки учасників АТО, який майже рік воював на фронті, каже, що у підрозділі, де він перебував, за алкоголізм суворо карали, а п’янчуг називали аватарами (бо ті постійно були «синіми»). «Одного разу наш комбат за «аватаризм» примусив солдата викопати двометрову яму і наказав йому там сидіти протягом кількох днів, – пригадує Андрій Долик. – Раз на добу бідоласі спускали буханець хліба і пляшку води».

Хоча, як зазначає боєць, на фронті є дуже багато підрозділів, де на алкоголізм заплющували очі. Зазвичай, якщо пиячить командир, так само чинить і його особовий склад. Крім того, половина випадків травматизму і смертності на війні саме через часте заглядання до чарки. Однак про це нечасто розповідають, як зазначає Андрій Долик.

 

Сигнали SOS

Після демобілізації боєць стає сам собі господарем, уже немає командира, який би «тримав» дисципліну і наглядав за дотриманням сухого закону. І ось тут якраз починається: знайомі тягнуть випити по чарці, дружина «пилить», аби приніс додому якусь копійку, дрібні чиновники «футболять» із кабінету в кабінет, з роботою теж скрутно: приватні підприємці не особливо хочуть винаймати «атошника», бо побоюються його емоційної нестабільності і потенційної агресивності, а працюючи на державній роботі, нереально прогодувати сім’ю за 1500 грн. Аби відгородитися від цього хаосу, боєць починає пиячити.

Період післявоєнної адаптації триває до півроку. У цей час найперше треба подбати про якісне забезпечення для солдата базових фізіологічних потреб: сон, харчування, відпочинок. Дуже важливі регулярні фізичні вправи. Оскільки військовий звик перебувати у повній бойовій готовності, раптовий релакс може спричинити біль у всьому тілі.

Якщо близькі помічають, що довгий час у вояка не відновлюється сон, він мало спілкується, втрачає апетит, надовго замикається у кімнаті, регулярно приносить додому алкоголь чи приходить напідпитку, потрібно бити на сполох і запропонувати звернутися по допомогу до фахівця.

Однак, як наголошує психолог Марія Хоптій-Новіцька, не варто силоміць тягнути бійця до спеціаліста. І тим паче нарікати, мовляв, знову напився, роби щось із собою. Спершу важливо підтримати і при цьому ділитися власними почуттями. Наприклад, дружина може сказати: «Я тебе не розумію, але намагатимуся, якщо ти дозволиш і поясниш, як це зробити».

«Рідним бійця потрібно усвідомити важливу річ: це вже не та людина, яка була до мобілізації, – пояснює Андрій Долик. – Так, як колись, більше не буде. Особливо це мають усвідомити дружини вояків. Адже досить часто жінки самі ж «топлять» у чарці своїх благовірних. Треба вчитися жити по-новому, на початках в усьому підтримувати воїна, часто розмовляти з ним. Ви ж зрозумійте, що солдат опиняється на межі двох паралельних світів. Там лютує війна, а тут більшості на неї наплювати. Мені, наприклад, дуже боляче чути слова: «Так набридла ця війна. Я вже стомився від неї». А від чого ти стомився? Що ти зробив, аби ця війна закінчилася? Ти просто сидиш у своєму зручному й теплому кабінеті та лише мудруєш про війну, при цьому нічогісінько не роблячи для того, щоб хлопцям на фронті було легше».

 

Вирвати з лещат

Івано-франківські демобілізовані бійці Лев Василик та Роман Сметана, які пройшли духовно-психологічну реабілітацію, наголошують на її важливості. Вони закликають побратимів не боятися, що психологи там лізтимуть у душу і набридатимуть із запитаннями. Кажуть, результат перевершив усі очікування – після завершення реабілітації майже всі учасники почувалися так, наче на світ народилися. До речі, дружинам військових реабілітація потрібна не менше, тому вони мають пройти це відновлення пліч-о-пліч із чоловіками.

Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архієпархії УГКЦ організовує духовну реабілітацію для бійців АТО, яка протягом тижня проходить у Гошівському монастирі. Бійцям пропонують арт-терапію, трудотерапію, заняття з духівниками, психологами та іншими кваліфікованими спеціалістами. Найближчий заїзд запланований на 15 лютого. Стати учасником такої реабілітації можна, зателефонувавши координатору отцю Ярославу Рохману за номером 0990831320 або 0677055297.

Окрім цього, з лютого щосереди з 12.00 аж до вечора в храмі Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Чорновола, 63а) відбуватимуться індивідуальні зустрічі з християнським психологом, куди можуть приходити не лише узалежнені, але й їхні родичі.

Володимир Рожнов, представник благодійного фонду «Франківський опір», який проводить реабілітаційні програми для бійців АТО, каже – якщо у вояка раптом з’являється потяг до спиртного, йому намагаються запропонувати різні альтернативи, пояснити, що радість життя не обмежується чаркою. Володимир Рожнов наголошує – просто сказати «Не пий, бо це погано» навряд чи дасть результат, ба більше – може навіть спричинити протилежну реакцію.

«Бійців лікуємо природою, – розповідає волонтер. – Реабілітація зазвичай  відбувається в  гірській місцевості. Там солдатам вдається максимально розслабитися. У такому стані з ними легше працювати психологам, духівникам, мануальним терапевтам. Навіть залучали кераміста, який навчав бійців своєї майстерності. Такі заняття влаштовуються не лише з метою арт-терапії, але також аби показати воякам, чим живуть інші люди, наскільки багатогранним є навколишній простір. А якось ми з солдатами побували в театрі на виставі «Оскар і Рожева Пані», в якій порушується проблема паліативної допомоги онкохворим дітям. Найцікавіше почало відбуватися після перегляду. Бійці були глибоко вражені, казали, мовляв, і уявити собі не могли, що поруч існують такі проблеми. Деякі з них і по сьогодні є активними волонтерами в дитячих будинках».

Володимир Рожнов стверджує, що правильна реабілітація здатна робити дива – вже не одному солдату таким чином вдалося вирватися зі згубних лещат алкозалежності.

Найближчий заїзд у рамках реабілітаційної програми БФ «Франківський опір» планується на початку весни. Військові, охочі туди потрапити, мають зв’язатися із представниками фонду (контакти є на офіційному сайті організації або на її сторінці у «Фейсбуці).

Керівник Обласної спілки учасників АТО Андрій Долик каже, що солдати можуть звертатися по допомогу в організацію. «Ми намагаємося максимально підтримати демобілізованих «атошників», аби ті не загубилися в цивільному житті: консультуємо, сприяємо працевлаштуванню, скеровуємо на ефективну реабілітацію тощо, – інформує Андрій Долик. – Зрештою, в спілку варто прийти вже для того, аби принаймні поспілкуватися з побратимами, які не піддалися депресії». Звернутися до організації можна за адресою: вул. Коновальця, 13в, офіс 25. Або ж зателефонувавши керівникові Андрію Долику за номерами: 0508851994 та 0672988222.

 

 

Держава реабілітує?

А що ж держава? Володимир Веркалець, радник голови Івано-Франківської ОДА, координатор Єдиного інформаційного центру учасників АТО і їхніх сімей, каже, що в 2015 році для медичної реабілітації прикарпатських бійців держава виділила 112 путівок на санаторно-курортне лікування. Однак використали тільки 72. Річ у тому, що путівки чомусь надали у санаторії, які розташовані аж на інших кінцях України: Дніпропетровська, Харківська, Полтавська області і т.д. До того ж, ці путівки отримали лише в грудні. Дивно, чи не так? Коли надворі мороз, а на календарі – початок новорічно-різдвяних свят, мало хто погодився вирушати за «тридев’ять земель» до санаторію. Дуже не хочеться вірити в те, що корупційні схеми «відмивання» грошей у державі успішно працюють і за рахунок бійців АТО.

З іншого боку, торік обласний бюджет виділив кошти у розмірі 500 тис. грн., на які придбали 120 путівок для демобілізованих вояків у санаторій «Карпати», що на Закарпатті. Всі путівки використані. На 2016 рік виділили 800 тис. грн.

Як зазначає Володимир Веркалець, перші в черзі на медичну реабілітацію – поранені бійці.  Посадовець наголошує, що охочі отримати путівку на санаторно-курортне лікування найперше повинні написати відповідну заяву в департаменті соціальної політики. Важливо не затягувати і зробити це якомога швидше.

 

Наталя МОСТОВА