«Він знову тут»

Німеччина, 2015

Жанр: політична фантастика

Скупий німецький кінематограф дуже рідко радує нас фільмами, а тим більше, таким рідкісним жанром, як політична фантастика.

Дія у фільмі відбувається у наші дні. Десь поруч із Бранденбурзькими воротами у Берліні приходить до тями справжній та аутентичний, живіший за всіх живих Адольф Гітлер. Підводиться, зустрічає дітей, які грають у футбол. Йде собі. Ледь не потрапляє під колеса колони гіроскутерів. Йде далі, виходить на площу. Там натовп з туристами, який сприймає його за аніматора. Люди роблять селфі з Гітлером, але ж сам Фюрер не розуміє, куди він потрапив, і дивується всьому. Він хоче зайти до Рейхканцелярії і розпитує, де Борман. Нарешті він бачить маму з коляскою, звертається до неї з запитанням «Який зараз рік?», але замість відповіді отримує з балончика нервово-паралітичний газ в обличчя. Так він, хитаючись, доходить до газетного кіоска, де і бачить, що зараз 2014 рік. Здивуванням Гітлера було те, що в газетному кіоску є газети турецькою мовою і серед покупців є дуже багато носіїв цієї мови. Потім Фюрер знайомиться з місцевим журналістом-невдахою, який робить його ведучим своєї телевізійної програми, а вже потім – зіркою сучасної Німеччини. Суспільство сприймає нашого героя за актора-коміка, навіть не здогадуючись, що це справжній Гітлер.

Отже, відбулось «друге пришестя» Гітлера. Тепер він без своєї влади, однодумців, армії, впливу, грошей і житла. Проте все ж так затято вірить у перемогу націонал-соціалізму. Відтак у світі високих технологій йому досить непогано виходить вдруге, з самих низин дійти на самий верх.

Фільм не можна охарактеризувати як «передивився і забув», адже дуже багато неоднозначних моментів описано в стрічці. Будьте готові до перегляду внутрішніх цінностей, моральних тверджень та переконань. Якщо, звичайно, наважитесь на перегляд. Також варто відзначити, що у зйомках картини, коли Гітлер із журналістом подорожували країною, брали участь багато пересічних громадян. Люди розказували «фейковому», на їх думку, Фюреру дуже багато своїх проблем, які за 70 років ніяк критично і не змінилися.

Кінець фільму – це звинувачення Гітлера у тому, що він монстр. На що реінкарнований та адаптований під сучасний світ такий собі Фюрер 2.0 з легкою посмішкою відповів: «Якщо я монстр, то монстрами можна назвати усіх тих, хто мене обрав тоді, у 1933 році. Але ж вони були не монстрами, вони були звичайними людьми. Які довірили свою батьківщину видатній людині. І чому люди завжди вірили мені?! Тому що більшість людей у глибині душі такі ж самі, як і я. Я – частина кожного з вас. І не все було так погано».

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!