«Він знову тут»

Німеччина, 2015 рік. Режисер: Давид Внендт

Є дуже багато книжок, на основі яких зняті фільми. І завжди більшість глядачів та читачів стверджують, що «книжка краща». Але для того, щоб сповна оцінити оповідання, треба обов’язково прочитати книгу, а потім переглянути її екранізовану версію. Так і тут. Вважаю, що і книга, і фільм – абсолютно різні продукти. Книга – глибинний аналіз і не тягне на комедію, а от фільм знятий в жартівливому дусі.

Так от, жовтень 2014 року, Берлін, колишня столиця Третього Рейху. Десь у тихому скверику поруч із Рейхстагом після довгої коми прокидається він – Гітлер. Він знову тут. Спочатку він не розуміє, куди потрапив. Чому не чути ворожої артилерії, не літають літаки та куди в біса подівся той Борман. Фюрер підводиться з землі, бачить дітей. Відзначає, що зустріч із Гітлером у їхньому віці – це подія, яка запам’ятається на все життя. Гітлер встає, йде до Бранденбурзьких воріт, а там перехожі його сприймають за якогось актора, починають з нього кепкувати і фотографуватись із ним. Він не розуміє, думає, що весь світ зійшов з розуму, але продовжує шукати Рейхканцелярію. Бачить хоч щось знайоме – маму з дитячим візочком. Підходить до неї, просить назвати якесь число. Замість відповіді Фюрер тисячолітнього Третього Рейху отримує в обличчя нервово-паралітичний газ. У коматозному стані він натрапляє на стенд газетного кіоска і бачить дату виходу газети.  Його підбирає продавець газет і сприймає за актора, що з’їхав з глузду. А потім фюрер потрапляє до журналіста, який теж вважає його актором і робить його зіркою телевізійних шоу та YouTube. Так Гітлер, не маючи ані влади, ані прихильників, ані житла та коштів, але маючи безцінний досвід сходження з самого дна до вершини, стає головною персоною сучасної Німеччини. У фільмі можна побачити, до чого призведе тверда віра Гітлера в ідеї націонал-соціалізму.

Цей фільм нещадно критикувався як пропаганда ідей Гітлера. Але в такому іронічному жанрі він зумів достукатись до німецького народу та сказати вголос те, про що всі шепочуться в приватних бесідах. З іншого боку, історія вчить людей тому, що історія нічому людей не вчить. Людство, і йдеться не тільки про ліберальну Німеччину, повторює одні і ті самі помилки. І як останній штрих до цієї картини – питання в самому кінці фільму: «Невже усе може повторитись, якщо справжній Адольф Гітлер повернеться?»