Вірні слуги громади

На Івано-Франківщині – понад 450 сільських голів. Якщо хтось із них ще тільки вчиться, як керувати громадою, то комусь досвіду вже не позичати. «Галицький кореспондент» вирішив познайомити читачів з найдосвідченішими війтами, які головують у селах вже більше п’яти каденцій.

Рогатинський район

59-річний Іван БІЛОУС очолює Вербилівську сільську раду ще з 1987 року. Після закінчення інституту юний інженер-електрик працював у Росії на тепловій електростанції. Повернувшись в Україну, став депутатом сільської ради, а згодом і головою. 29-річний чоловік очолив одразу два села: Вербилівці та Залужжя, де зараз проживає понад 1700 мешканців.

Роботу на посаді почав з земельної реформи. Після цього взявся за ремонт приміщень сільської ради, будинків культури, шкіл, вуличне освітлення, ремонт доріг тощо. Зараз ремонтують амбулаторію у Залужжі.

Пан Іван каже, що ще не було таких виборів, на яких він не мав би конкурентів. Однак, будучи завжди впевненим у своїй перемозі, він завжди набирав не менше 80% голосів.

іван білоус. вербилівці

«Не треба розказувати про світле майбутнє, бо так не вийде. Люди бачать, що я роблю, тому й обирають. Основне – не обманювати і робити те, що можеш. Треба відверто розмовляти з жителями і йти їм назустріч. Навіть якщо це не дуже поможе, але хоч розрадиш їх», – ділиться секретами свого успіху сільський голова та додає, що, можливо, балотуватиметься і на наступних виборах.

Через такий великий досвід, каже Білоус, двері всіх чиновницьких кабінетів для нього відчинені. Відтак труднощів на його шляху ніколи не виникало. Але йти на вищі посади ніколи не хотів, хоч йому й пропонували.

 

Євген ПІЗЬО – 58-річний голова Дичківської сільської ради, яка охоплює села Дички та Яглуш. Громаду, що налічує майже п’ять сотень мешканців, він очолив у 1994 році. До того працював агрономом. Незважаючи на те, що на виборах було аж сім конкурентів, він набрав тоді 92% голосів.

На своїх четвертих виборах пан Євген думав, що вже не пройде, бо було п’ять кандидатів і кожен – достойний. Однак вибрали знову його. Так само думав і на минулих виборах, адже конкурував тоді з молодим та амбітним хлопцем, проте з’ясувалося, що довіра людей до нього була ще вищою, ніж на попередніх виборах.

пізьо євген. дичків

Ремонти доріг, Народного дому, медпункту, школи – це тільки маленький перелік того, що йому вдалося зробити. А для того, аби зберегти історію, він мріє відкрити місцевий музей.

«Скажу відверто, через постійну зайнятість сім’я страждає. Найбільша цінність для мене – це довіра людей, але це забирає багато часу. Людина в мене на першому місці. Завжди говорю всім правду, хоч якою гіркою вона б не була. Основне – бути щирим і відвертим по відношенню до людей», – резюмує Пізьо і обіцяє, якщо побачить гідного кандидата на наступних виборах і буде впевнений, що села в надійних руках, то, можливо, балотуватися більше не буде.

 

61-річний Василь СТИСЛАВСЬКИЙ вже 23 роки очолює Липівську сільську раду, до якої входять села Липівка, Воронів та Кривня. Близько восьми років працював заступником голови сільської ради, аж поки йому не запропонували піти на вибори. Незважаючи на зайнятість на роботі, часу вистачає і на сім’ю та чимале господарство.

Війт зітхає, що зараз важче головувати, ніж колись, бо коштів обмаль. До того ж, у селах, які налічують 1380 мешканців, мало землі, яку можна було б здавати в оренду. Втім, незважаючи на це, громада живе та не здається.

василь стиславський. липівка

Хоч інколи на виборах у пана Василя буває й 8-9 конкурентів, громада завжди довіряє йому. Він гадає, що якби просто відбував каденцію від року до року і нічого не робив, то його не обирали б. А так йому вдалося відкрити садок, поміняти в школі та клубі вікна і двері, котел на дровах поставити тощо. Тепер голова хоче, аби в них був сімейний лікар. Болючим питанням, як і для більшості сіл, є ремонт доріг.

«Довіру громади потрібно здобути роботою. Чую, що в деяких селах голови мають великі родини, але так можна лиш один термін пробути. А щоб бути більше – треба щось робити», – зазначає Стиславський. Тому якщо громада знову попросить, то на вибори піде, хоч і не дуже охоче.

 

Перш, ніж стати у 1997 році головою Верхньолипецької сільської ради, 52-річний Володимир ГАЛУШКА майже 10 років працював інженером-землевпорядником. Його сільрада – найбільша в районі, адже сюди входять аж шість населених пунктів: Верхня Липиця, Гоноратівка, Городиська, Зеленів, Лопушня та Малинівка. Загалом тут близько 2500 мешканців.

Війт зізнається, що важко очолювати таку велику громаду, тим паче в теперішній час. Однак, незважаючи на це, охочих її очолити є чимало, проте жителі все одно віддають свої голоси за нього.

«Я трудоголік, тому вже зрання на роботі. Цю справу треба любити, інакше нічого не вдаватиметься і не вистачатиме часу, – розповідає пан Володимир. – Стараюся бути добрим до людей. Всі роблять помилки, але треба на них вчитися. Люди звертаються з різними питаннями, і кожного треба вислухати, допомогти, порадити щось, знайти підхід. Тоді люди це оцінять».

верхня липиця галушка

Сільський голова розповідає, що на місці не сидить і завжди щось робить, тому громада в районі задніх не пасе. Так, минулого року перекрили клуб, а цього року – перекривають ФАП. Три роки тому відкрили садок, а зараз закупили дитячі майданчики. Є вуличне освітлення, контейнери для сміття, у школі поміняні вікна та двері.

Чи піде після об’єднання територіальної громади знову на вибори, Галушка ще не знає, не хоче наперед загадувати.

 

60-річний Станіслав ДІДУХ став головою Стратинської сільради ще в 1998 році аж з третьої спроби. До того працював у колгоспі бригадиром польової бригади.

До складу сільради входять Стратин, Пилипівці та Погребівка, загалом ­тут проживає 630 осіб.  За словами Дідуха, він завжди старався допомогти школі, ФАПу, клубу тощо. Зараз же працює над вирішенням питання з ремонтом водопроводу, планує вже на початку осені його поміняти.

дідух станіслав. стратин

«Перед виборами я ніколи нічого не обіцяв людям. Завжди казав, що по можливості зроблю все для села. Люди звикли, що можуть мені розповідати проблеми, навіть вночі на сімейні розгони їжджу. Треба повністю віддаватися людям і роботі, допомагати по максимуму і ніколи не носити себе так, ніби ти – великий начальник, а хтось нижчий. Має бути один рівень життя», – підкреслює війт.

Чи піде на наступні вибори, він ще не знає. Тоді вже буде ОТГ.

 

49-річний Любомир БИЛО став головою Підкамінської сільської ради також у 1998 році. Каже, що не зміг відмовити громаді, яка просила його взяти участь у виборах. А раніше працював у колгоспі ветеринарним лікарем.

Війт пригадує, що перші вибори пройшли бурхливо і ще до сьогодні на нього ображаються тодішні конкуренти. Він завжди набирав на виборах не менше 70% голосів.

Хоч село і невелике, всього 450 мешканців, пан Любомир каже, що вільного часу через роботу – вкрай мало. «Це така робота, що немає ані вихідних, ані свят. Робота забирає багато нервів, – зітхає він. – Я не можу нікому відмовити. Кожному, хто звертається до мене, стараюся допомогти, розрадити якось».

любомир било. підкамінь

Зараз Било працює над тим, аби поставити бетонну огорожу в селі, та допомагає у будівництві дзвіниці. Чи буде брати участь у наступних виборах, ще не знає. Але каже, що якщо знову не зможе відмовити громаді і не буде достойних кандидатів, то доведеться.

 

Іван ГУНЧАК з 2000 року очолює Лучинецьку сільську раду, до складу якої входять села Лучинці та Обельниця. Тут проживає майже 1400 осіб.

Війт розповідає, що в той час розпадалися колгоспи і села йшли у небуття, тому він вирішив спробувати свої сили та переміг. А до того працював також ветеринарним лікарем.

За його словами, на двох виборах у нього зовсім не було конкурентів, а якось з ним змагався колишній начальник контрольно-ревізійного управління в районі. «Технології були дуже брудні. Навіть не снилось, що таке може бути. І підкупи, і бюлетені крали, але я все одно 90% набрав», – розповідає він.

гунчак іван. лучинці

Гунчак хвалиться, що йому вдалося відкрити садок, зробити туалети в школі, поміняти теплотраси, придбати великий екран в клуб тощо. Тож тепер важливі футбольні матчі дивиться у клубі півсела.

«Люди звертають увагу на порядність і відповідальність. У мене нема такої практики, як день прийому. Коли людина захоче, то дзвонить. І хто знає, наскільки це важливо? Треба дати людині виговоритися, бо тих п’ять хвилин нікого не врятують», – зазначає війт.

Втім, незважаючи на те, що йому тільки 51 рік, на майбутні вибори в ОТГ Гунчак йти не хоче. Каже, тут треба людини, яка зможе поєднати бізнес, закон та управлінські процеси.

 

Галицький район

56-річний голова Мединської сільської ради Іван СТУС обіймає посаду ще з 1994 року. Громада одна з найбільших в районі – тут проживає понад 1500 осіб.

За фахом війт інженер-будівельник, тож ще до того, як очолив село, розпочав будівництво церкви. Зараз громада працює над будівництвом спортивного залу.

«Щоб тебе обирали, треба не просто працювати, а пахати. Потрібно знаходити зі всіма спільну мову та гуртувати навколо себе людей, а це складно», – каже пан Іван.

іван стус. мединя

За його словами, на останніх виборах у нього зовсім не було конкурентів. Він також  не хотів балотуватися, але територіальна виборча комісія сама прийшла до нього. Тоді за Стуса проголосувало 87% виборців.

Втім тепер він твердо впевнений, що більше вже громаду не очолить. «Якщо голова, який вже 23 роки на посаді, має таку зарплату, як техпрацівник, і меншу, ніж фізрук – це неправильно. В мене немає бажання працювати. Добуду цю каденцію і залишаю посаду. Хіба це нормально, щоб до органів місцевого самоврядування так відносились? Аби я, маючи купу відповідальності, був прирівняний до техпрацівника?» – обурюється він.

На думку Стуса, зараз бюджет планується неправильно, оскільки береться до уваги не кількість населення, а земля, якої в Медині обмаль.

 

Тисменицький район

Марія ІВАНІЦЬКА стала сільським головою Клузова у 1993 році. Тоді село якраз відокремилось від Угринова та стало самостійним. Зараз тут проживає майже 1500 мешканців.

«У мене немає різниці між людьми, тому всім стараюся допомогти. Можливо, за те мене й поважають. Але є й такі, що ще від початку проти мене і на виборах обливають брудом. Всі вже знають, хто це, і звикли до того. Дехто думає, що тут золота жила, і не розуміє, що треба дбати не про себе, а про людей», – ділиться наболілим 60-річна пані Марія.

За її словами, зараз вже трохи легше головувати, бо діти доросліші, а раніше було дуже важко. Втім через таку роботу зараз має проблеми з ногами. Каже, що хотіла підняти село і ніколи не думала про себе, а тепер це дається взнаки.

клузів 1

Іваніцька розповідає, що з 1993 року започаткувала добру традицію – до всіх діток у селі ходить святий Миколай. З подарунками допомагають спонсори. Зараз же найболючіша проблема – це дороги. Сподіваються, що цього року вже розпочнеться ремонт.

«Треба не думати про себе і свої блага, а жити для людей. Якщо вони тебе обрали, значить потрібно їм служити, адже сільські голови – слуги своєї громади. У нас дуже добра робота склалася з депутатським корпусом, завжди все робимо разом», – підкреслює пані Марія.

Втім каже, що на наступні вибори вже не піде – здоров’я не дозволяє.

 

Однокласник пані Марії Василь ІСАКІВ з 1994 року очолює село Рибне. Розповідає, що послухав тоді громаду, яка просила його стати сільським головою, але зараз вже б не зробив цього. Перш ніж зважуватися на таке, треба добре подумати. До того він працював на Павлівському звірогосподарстві.

За весь час його головування в селі конкуренти на виборах були тільки двічі. Можливо, це пов’язано з тим, що в Рибному тільки 300 мешканців, а робота сільського голови дуже важка. «Треба ходити, кланятися і просити гроші у всіх. Навіть якщо виганяють і не дають, потрібно все одно йти. Сільські голови – це жебраки. Ніби встидно другий раз йти просити, а доводиться, бо треба щось робити, а не сидіти, стогнати і думати, що якийсь дядя прийде і зробить замість тебе», – розповідає пан Василь.

рибне. василь ісаків

Він зазначає, що за його каденцій вдалося побудувати церкву, міст, зробити ремонти в клубі та школі, дитячий майданчик тощо. Зараз працюють над берегоукріпленням.

«В селі все є робота, лиш би були кошти. Ми виживаємо за рахунок грошей, які платить місто за сміттєзвалище, хоч ми і боролись проти нього», – підкреслює війт.

Втім чи піде на наступні вибори, він не знає. Хоче, аби вже молоді прийшли до влади.

 

Снятинський район

50-річний Сергій ПАЛІЙЧУК очолює Шевченківську сільську раду, до якої входять села Шевченкове, Рожеві Поля та Зібранівка з 1993 року. Тут проживає близько 1700 осіб. Війт розповідає, що зовсім не хотів очолювати громаду, але його кандидатуру підтримали всі депутати, а через рік – і мешканці на загальних виборах.

«Не знаю, чи жалітися, чи дякувати. Я завжди перед виборами кажу людям, аби вибирали найкращого, бо ж є кращі за мене. Але вони розумніші і на вибори не йдуть», – жартує пан Сергій.

шевченкове. палійчук

За його словами, аби заслужити у мешканців довіру, потрібно говорити з ними відверто, спокійно, культурно та з гумором. Каже, що іноді до нього бабці приходять сваритися за межі і плачуть, а коли виходять, то сміються.

За цей час йому вдалося газифікувати село, поміняти вікна в школі, відремонтувати трохи дороги тощо. А цьогоріч виграли обласний проект на ремонт клубу.

Але чи піде на наступні вибори, Палійчук не знає. Каже, що час покаже.

Богородчанський район

65-річна Марія БАБЧУК головує найдовше в Івано-Франківській області. Жураківську сільську раду вона очолила ще у 1985-му, коли їй виповнилося 33 роки. Незважаючи на те, що на кожних виборах у неї є по кілька конкурентів, вона завжди їх впевнено перемагає. До головування пані Марія працювала зоотехніком у колгоспі. Каже, що важко було на початках поєднувати роботу і сім’ю, адже діти тоді ще були маленькими. Тепер же вона встигає ще й у церковному хорі співати.

Зараз у селі, яке налічує 3500 мешканців, облаштовують дитячо-спортивний майданчик та проводять роботи з озеленення. Окрім того, громада виграла проект на заміну вікон у школі та клубі, облаштувала зупинку.

Бабчук Марія. Жураки

«Щоб тебе обирали неодноразово, треба працювати, віддаватися роботі і бути чуйним до людей, хоч всім не можна вгодити. Я починала свою роботу з нумерацій будинків та вулиць і газифікації. Треба працювати, а не сидіти. Найважливіша проблема – це наші дороги, які ми не можемо відремонтувати, бо немає коштів», – розповідає Бабчук.

Втім на наступних виборах пані Марія вже балотуватися не буде. По-перше, здоров’я не дозволяє, а по-друге, хоче, аби до влади прийшли молодші. За її словами, вона не хотіла йти і на минулі вибори, але мусила ще зробити заплановане – відпочинкову зону в центрі села.

«Я свою місію виконала», – резюмує Марія Бабчук.

 

Іван МОСЮК – 52-річний голова Старунської сільської ради, до якої входять села Старуня та Ластівці. Громаду, яка налічує 3500 мешканців, він очолив у 1991 році. Розповідає, що на початках було більше наснаги до роботи та можливостей, а тепер з кожним роком повноважень все менше. «Ти хочеш щось зробити, а зверху не дають», – зітхає війт.

Втім, незважаючи на це, йому вдалось зробити у селі чимало. Зокрема, відкрили амбулаторію, придбали машину швидкої допомоги, побудували нові спортивні зали, відкрили групи у садочку, відремонтували клуб, спорудили пам’ятник єпископу Симеону Лукачу. Загалом сільрада виграла понад 20 проектів, кожного року тут проводять різноманітні фестивалі.

Мосюк із Старуні

За словами Мосюка, для того, аби люди вірили сільському голові, треба з ними спілкуватися. От він, наприклад, започаткував таку практику, що часто говорить з людьми одразу після церкви. «Крім того, ми практикуємо опитування. Приходить людина за довідкою, і ми анонімно про щось питаємо її. Потім аналізуємо це і визначаємо, чи люди готові посприяти, допомогти в якомусь будівництві», – розповідає він.

Пан Іван каже, що, можливо, й піде на наступні вибори, адже вже не уявляє собі іншого життя.

 

57-річна Наталія КУБІРКА стала головою Хмелівської сільської ради у 2000 році. До того працювала дев’ять років землевпорядником. Хоч у цієї жінки завжди є конкуренти на виборах, вона вже 17 років незмінно очолює громаду, що налічує майже 800 осіб. «Просто люблю працювати з людьми», – каже пані Наталія.

Найбільше сільський голова пишається газифікацією села. Хоч громада не має великих доходів, але вдалося відремонтувати і перекрити медпункт та клуб. Час від час проводять поточний ремонт доріг, хоча його надовго не вистачає.

наталія кубірка. хмелівка

«Потрібно бути справедливим і працювати для людей, хоч всім неможливо вгодити, – ділиться пані Наталія. – Не можна ставити першим своє «я». Інколи люди звертаються з проблемами, які ти не можеш вирішити, але треба все одно їх вислухати, розрадити, а вони вже потім зроблять свої висновки».

Кубірка зазначає, що дуже хоче, аби село розвивалося і до нього прийшли інвестори та створили робочі місця. Чи буде вона йти на наступні вибори – ще не знає, але зізнається, що хотілось би ще попрацювати.

 

Косівський район

Михайло РАБИНЮК очолює Смоднянську сільську раду ще з 1992 року. Вперше взяти участь у виборах його спонукали мешканці, яких зараз у селі близько двох тисяч. До того він працював бригадиром тракторної бригади у колгоспі.

Війт розповідає, що за ці роки йому вдалося побудувати початкову школу, адмінбудинок, міст протяжністю 150 м, відремонтувати клуб, розширити садок. До того ж, у селі заасфальтовано майже 80% доріг.

Михайло Рабинюк. Смодна

«Треба працювати чесно, добросовісно і цілеспрямовано, аби здобути довіру людей. У громади багато проблем, які треба вирішувати у міру можливостей. Раніше село було дотаційним, а тепер – самодостатнє. Ми дозволяємо розвиватись бізнесу та йдемо йому назустріч», – підкреслює пан Михайло.

Рабинюк каже, що раніше робота забирала дуже багато часу. Проте зараз вже все настільки напрацьовано, що дозволяє більш ефективно використовувати робочий час.

 

50-річний Богдан ВАСКУЛ став головою Лючківської сільської ради, яка налічує 525 жителів, у 1998 році. Спершу після закінчення фізкультурного технікуму працював трохи столяром, а потім люди підштовхнули його взяти участь у виборах.

Мабуть, чи не найбільше війт пишається школою, яку будували цілим селом. Також громада виграла обласний конкурс проектів на будівництво футбольного майданчика зі штучним покриттям у школі. Тож тепер, як каже пан Богдан, пограти футбол сюди сходяться хлопчаки аж із трьох сіл. Окрім того, у селі є вуличне освітлення, а частина доріг заасфальтована.

Лючківка. богдан васкул

«Я не боюся роботи. Коли будували школу, то бувало, що без мене ніхто не хотів їхати в ліс по дерево. Я натягав гумові чоботи, рукавиці і працював. Не хвалюся, але повагу в селі маю. Якщо просто сидіти в сільраді і чекати, поки принесуть зарплату, то більше одного терміну не протримаєшся. Треба робити», – підкреслює голова.

Васкулу вдається поєднувати основну роботу з педагогічною діяльністю, оскільки він ще працює вчителем фізкультури. На наступні вибори чоловік йти вже не хоче, але зазначає, що якби таки балотувався, то найменше голосів точно би не набрав.

 

Верховинський район

Олексій ФЕДОРЧАК очолює Голошинську сільську раду з 1993 року. Незабаром йому виповниться вже 60 років. Після служби в армії він пішов спершу працювати дільничним інспектором, а потім – у колгосп.

«Це найвіддаленіше село у Верховинському районі. Тоді воно було дуже занедбане. Якби не мав своєї пилорами, то нічого б не зробив у селі з тих бюджетних коштів. Я перебудував клуб, медпункт, початкову школу, адмінбудинок. Колись клуб, бібліотека і медпункт взагалі були в одному приміщенні. Зараз село завжди – у п’ятірці найкращих у районі», – розповідає голова. Окрім того, у селі, яке налічує 600 мешканців, є вуличне освітлення та дитсадок.

голошина олексій федорчак

Пан Олексій нагороджений медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям”, а незабаром має отримати орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

Він каже, що ніколи не сидить у сільраді. Розподілив між працівниками обов’язки, а сам займається господарським життям. Так, секретар виписує довідки та підписує документи, землевпорядник займається землею, а бухгалтер веде фінансовий контроль.

За словами війта, чотири рази у нього навіть не було конкурентів на виборах. Люди просять його балотуватися і на наступних виборах, однак він ще буде думати над цим.

 

Надвірнянський район

54-річна Ольга БЕВЗЮК з 1994 року очолює Середньомайданську сільську раду, до якої входять села Середній Майдан, Вишнівці та Глинки. Загалом тут проживає 1400 осіб. До того, як стати сільським головою, вона чотири роки працювала секретарем сільради. Каже, хоч важко було на початках поєднувати роботу і сім’ю, але впоралась.

«Колись йшла на роботу з задоволенням, можна було щось вирішити, а зараз дуже важко. Великих доходів у бюджеті нема. Село віддалене. Комунальні дороги завдяки громаді у більш-менш нормальному стані, а траса Ланчин-Богородчани – це жах», – зітхає вона.

За ті гроші, що є, вдалося реставрувати могили, обгородити цвинтар, переобладнати садок під клуб, облаштувати зупинки. Найближчим часом планують відремонтувати ФАП. Через те, що люди відмовилися співфінансувати газифікацію, тут досі немає газу.

Ольга Бевзюк. Середній Майдан

«Тільки щоденною наполегливою працею можна здобути довіру громади. Треба вміти вислухати кожного. Люди настільки зневірені, що їм потрібна порада. Стараюсь вирішувати всі проблеми в міру повноважень», – розповідає пані Ольга.

Також Бевзюк зазначає, що колись їй пропонували стати і начальником управління сільського господарства в районі, і керівником апарату в райдержадміністрації, однак вона завжди відмовлялася, оскільки вважає, що треба працювати на благо села.

 

Тлумацький район

Михайло КУЗІВ у 1994 році став головою Олешівської сільської ради, до якої входять села Олешів, Антонівка та Буківна. Загалом тут проживає приблизно 1200 мешканців. Незабаром пан Михайло відсвяткує 50-літній ювілей. До того, як очолити громаду, він працював вчителем історії.

«Досвід роботи допомагає, бо знаєш коли, куди і як відчиняти двері. Жодного разу не був у партії і ні від кого не залежу. Також не маю ніколи своїх довірених осіб на виборах і нічого не обіцяю. Я реаліст, тому знаю, що можна зробити, а що – ні. Коли конкуренти обіцяють золоті гори, то стає смішно. Я роблю те, що можу», – розповідає війт.

Як зазначає пан Михайло, хоч громада не має великих фінансових можливостей, проте вдалося здійснити газифікацію сіл.

Кузів Михайло. Олешів

За його словами, аби заслужити довіру громади, треба працювати, бути на рівні з нею і в жодному разі не наживатися на ній.

Війт нарікає, що зараз вже немає таких можливостей, як колись. Він виступає противником об’єднання громад, оскільки не бачить там перспективи для своїх сіл. «Поки що живемо і  тягнемо силами громадами, бо іншого виходу немає», – зітхає він.

 

30 квітня 50-річний Богдан ДВОЯК переміг на виборах голови Олешанської ОТГ. До неї ввійшли Олешанська, Делівська, Будзинська, Долинська та Озерянська сільські ради. Втім ще з 2002 року він очолював Олешанську сільську раду. А до того працював у колгоспі головним бухгалтером.

«Крок за кроком ця робота мене засмоктала», – сміється війт. Розповідає, що йому вдалося газифікувати село, зробити вуличне освітлення, організувати пожежну команду тощо. Зараз добудовують величезний спортзал.

Двояк

Він сам був ініціатором об’єднання громад. Мовляв, мусили об’єднуватися, аби залишитися господарями у своїй громаді. Хоч то були вже п’яті його вибори, пан Богдан зізнається, що все одно хвилювався, бо в конкурента була дуже брудна кампанія.

«Треба бути щирим і працювати на свою громаду. Не опускати руки і йти до кінця. Я, наприклад, спортзал будую вже 10 років, бо фінансування не було, – ділиться голова. – Потрібно любити своє село, дбати про нього, нормально спілкуватися з людьми, а не відправляти їх подалі, бо це не твоя компетенція. Тоді буде успіх».

 

Городенківський район

61-річний Михайло ЮРЧИШИН ще з 1990 року очолює Острівецьку сільську раду, до якої входять села Острівець та Рогиня. Загалом громада налічує майже тисячу мешканців. До того, як очолити сільраду, він працював у  місцевому Будинку культури.

«Я звик працювати з людьми. Там, де гурт людей, там і я. Немає такого заходу, в якому я не брав би участь. Я за професією такий затійник», – каже війт.

Михайло Юрчишин. Острівець

На його думку, сільський голова повинен жити тим, чим живе село. Тоді йому будуть довіряти. За словами пана Михайла, основною проблемою в селі є дороги. Хоч і їх і латають кожного року, але надовго того ремонту не стає.

«Зараз ми є самодостатньою сільрадою. Якщо щось треба вирішити в селі, то завжди раджуся з громадою, – підкреслює він. – Звісно, є в нас і негаразди, як і в кожній сім’ї, але основне – це співпраця з громадою. Якщо буде порозуміння, ти – у виграші. Головне, аби люди вірили тобі, а ти їм. Без громади ти нічого не вартуєш».

 

48-річний Василь ГАЛЯЩУК став головою Корнівської сільської ради, яка налічує 670 мешканців, у 1998 році. До того працював водієм у колгоспі.

«Люди мене терплять, а я їх», – жартує війт. За його словами, робота сільського голови не з легких. У кожної людини – свої проблеми, і якщо їх неможливо вирішити, то треба хоч добрим словом розрадити.

«Всі люди для мене рівні. Стараюся не показувати свої емоції і не пам’ятаю образ. Село маленьке, далеко від центру, більшість населення – пенсіонери. Що можемо, те й робимо, бо своїх коштів мало. Цього року плануємо перекрити Будинок культури, робимо освітлення в селі», – розповідає пан Василь.

Корнів

Він каже, що на наступні вибори, мабуть, вже йти не буде. Хоче, аби до влади прийшла молодь.

Наталя ДЕРКЕВИЧ