Володимир ПРИСЯЖНЮК: «Не сприймаю пародій, в яких ображають автора»

Вчитель історії за фахом та поет за покликанням Володимир Присяжнюк нещодавно видав свою першу збірку пародій «Тобі сюди, Алісо!» Про цю збірку і поетичну творчість загалом розмовляємо із автором.

 17035514_10154348641098848_1392423138_n

– Пане Володимире, чому саме пародії?

Мабуть, тому, що я особисто люблю цей жанр. По-перше, довгий час були проблеми з узаконенням цього виду, тому небагато авторів писали пародії. По-друге, це специфічний жанр, який вимагає багатьох якостей. Пародист і сам має писати не гірше за того, на кого пише пародію. Потрібно вловити таку іскорку, з якої потім можна викликати пожежу. Пародій може бути небагато, але такого рівня, щоб втримати свого читача. Багато хто пробує так писати, але не кожному це дано.

– А кому дано?

Письменник-пародист, як на мене, повинен мати почуття гумору, читати твори інших не поверхнево, а глибше. Також – розпізнавати та зберігати стиль автора, володіти словом. І писати щиро, адже нещирі твори нікому не цікаво читати.

– Звідки така назва для збірки?

Назва пішла від казки Льюїса Керрола. Там Аліса потрапляє в підземелля і опиняється в іншому королівстві – Задзеркаллі, де все відбувається зовсім не так, як у звичайному світі. Наша поезія, література та культура – це таке явище, яке має кілька сторін. І Аліса наче запрошує, тобто я сам намагаюся запросити читача в Задзеркалля, тільки поетичне.

– Як довго ви її писали?

Над збіркою працював близько трьох-чотирьох місяців. Та в неї включені деякі пародії, написані ще в кінці 80-х, на початку 90-х років.

– Кого з письменників вам було найважче спародіювати?

Дуже важко дати відповідь на це запитання, адже я пишу пародії на абсолютно різних за стилем письменників. Тому не можу когось виділити. Якщо є речі, які варто пародіювати, то я це роблю, не дивлячись на знаність чи, навпаки, маловідомість автора.

– Чи були такі письменники, яких ви не наважувались пародіювати, боялися?

Річ не в тому, чи боявся я. Звичайно, є такі письменники, на яких я не надто хотів писати пародії саме з поваги до їхньої творчості. Але все ж таки написав (сміється). От як Дмитро Павличко. Вважаю його одним з найкращих письменників України, та навіть на нього в мене є кілька пародій. Я не бачу бар’єрів, щоб не писати пародій на когось. Крім слабеньких авторів, бо на них мені писати просто нецікаво. Тобто має бути певний рівень і самого автора.

Та, крім пародій, я пишу і лірику. Виставляю її у «Фейсбуці» для того, щоб читач оцінив, чи маю я право писати ще й пародії. Мабуть, виставляю для того, щоб інші  писали пародії на мої твори. Пародії на пародії. Прошу дуже, я відкритий, як і мої твори.

– До речі, про «Фейсбук». Ви досить багато часу проводите у соціальній мережі, чим це приваблює вас?

Не можу стверджувати, що мені важко уявити життя без соцмереж, і «Фейсбуку» зокрема. У «Фейсбуці» я зареєструвався в 2011 році, а наступного разу заглянув туди майже через чотири роки… Але «Фейсбук» – прекрасний літературний майданчик для публікації своїх творів. І рівень читацької аудиторії там досить істотний. Тому і публікую у «Фейсбуці» свої вірші. Звичайно, він приваблює і своїми технічними можливостями. Я постійно веду діалог із своїми читачами, колегами по перу. Це допомагає в плані творчого поступу. Тому, незважаючи на те, що я публікуюсь і в інших ЗМІ, поки що альтернативи цій соціальній мережі не бачу.

– Чи не ображались якісь автори, яких ви спародіювали, на таке «перевтілення» їхніх віршів?

Були випадки, що ображалися, але зазвичай це просто перша реакція. Якщо пародист добре переробить вірш, то це викличе усмішку не лише у читача, а й у самого автора. Незадоволення триває недовго. Деякі поети самі просять мене про написання пародії на їх вірші, ось останнє було вчора (сміється). Та я до цього ставлюся з гумором.

– Як знайти золоту середину при написанні пародії, щоб не образити автора?

Це залежить, в першу чергу, від пародиста. Я не сприймаю пародії, які написані в явно глузливому стилі або в яких прямим текстом ображають автора. Адже є інші способи, більш делікатні. Особисто я намагаюся притримуватись цього «кордону». Пародія має бути м’яка за формою, а зміст – вказувати на можливі недоліки автора. І, звісно, вона має бути викладена в гумористичному стилі. Хоча і в мене теж часом виникає бажання, коли натрапляєш на некрасиві речі в літературі, просто взяти і «пошматувати» деякі з них. Правильна пародія повинна передати те, як автор бачить якісь речі, але з маленькою гумористичною трансформацією.

– Від кого критика для вас найважливіша?

До критики прислухаюся в будь-якому випадку. Звичайно, критика від дилетантів сприймається по-іншому, ніж критика від фахівців. Якщо вона допомагає рухатись вперед, удосконалюватись – однозначно на неї необхідно реагувати. І в мене були такі моменти, коли прості читачі підказували деякі речі, які вони зі сторони зуміли краще вловити. Я вдячний тим людям і вже зробив відповідні виправлення. Але є ще й критиканство, яке категорично не сприймаю. Як правило, таким займаються люди, що не змогли себе реалізувати. Або, навпаки, ті, які у свій час досягли певних успіхів, а потім захворіли зірковою хворобою. На щастя, поки що не маю прецедентів такого спілкування саме на поетичному шляху.

– А в житті ви людина з гумором?

Принаймні намагаюся таким бути. Без почуття гумору важко жити, особливо в сучасному світі. На деякі негативні речі варто дивитися тільки з гумором.

Розмовляла Аня МОКРИНСЬКА, гурток журналістики Міського центру дитячої та юнацької творчості