Вовки наступають

«Це справжній жах», – так оцінювали ситуацію, що склалася, мешканці села Богоявленського на Донеччині. Лякатися справді було чого. Непомітно підкравшись до місцевої тваринницької ферми, вовк накинувся на песика. Той наробив ґвалту і, накульгуючи, кинувся до людей. Три доярки закричали, але напасник не злякався, а накинувся на жінок – ті заледве відбилися патиками, знайденими поруч.

Наступної ночі близько четвертої години завалували в селі собаки. Але враз замовкли. Галина Соляник у цю пору йшла на ферму. Враз її щось збило з ніг. Побачила над собою… псячу морду. Крикнула, думаючи, що це пес охоронників. Але він продовжував нападати на неї. Без жодного звуку бив чолом і кусав, кусав. Розірвав сумку, перекусив ліхтарик, порвав пальто і рукавиці. Її крик донісся до села. Засвітилися вікна, з ферми біг з криками охоронець. Хижак утік. У лікарні Галині зшивали п’ять пальців, лікували глибокі рани на ногах, спині та животі.

Пізніше ще дві жінки відбилися від нападника… колесами велосипедів. Правда, з одного нападник зробив «вісімку». Молилися, і хижак утік…

Після публікації у пресі стали відомі й інші подробиці. По дорозі з Маріуполя до Запоріжжя у темряві водій задавив вовченя. І тут перед фарами несподівано з’явилася вовча зграя, яка зусібіч накинулася на авто: прокусили колесо на багажнику «Ниви», пошкодили задню шину. Водій додав газу, але вовки ще довго гналися за машиною.

Додала страху й інформація від мисливців: якщо вовк попробував людської крові, то вже не зупиниться – поки його не знищать. Оголосили облаву. Пораненого вовка добили приблизно за 50 кілометрів від місця події. Полюючи за вовчою зграєю, виявили ще 11 джерел сказу домашніх тварин.

А наступного року число скажених кішок і собак зросло удвічі, вони заразилися від лисиць та вовків. Мисливці відстріляли 125 вовків, майже 4000 лисиць, багато безпритульних тварин – понад 7000 псів та 3000 кішок. На жаль, питання утилізації остаточно не вирішене…

Ареал розмноження і поширення вовків сягає крайнього заходу. Нашестя вовків спостерігається на Закарпатті. У гірських районах Прикарпаття вони вбивають овець. У Сколівському і Турківському районах Львівщини вовки чинять інакше. З’явилися повідомлення, що вони прокрадаються на людські подвір’я, підлещуються до собак, а потім душать їх і забирають у ліс, вириваючи ланци від буд. Це дуже насторожує місцевих мешканців.

Журналісти у пошуках засобів захисту від агресії диких звірів апелюють до мисливців. Останні відговорюються: дуже дорогий кожен «шус» із дробовика, а до того ж він не завжди потрапляє в ціль, дозвіл на відстріл також коштує грошей; свіжу шкуру важко збути; вичинка є складною, марудною справою, та й пошук клієнтів – теж. Тобто якоїсь цілісної програми боротьби із напастю немає. Це тривожить. Бо на власній ініціативі, як кажуть, далеко не заїдеш.

Уже понад двадцять років бореться із сіроманцями поліщук Василь Дутченко, який ловить їх… живими. Правда, дається цей «бізнес» нелегко. Буває, по півдня чоловік нишпорить в зимовому лісі, відшукуючи вовчі сліди, уважно вивчає їх. Потім, пильно оглянувшись навколо (не раз бувало, що вовчисько спостерігав за ним із гущавини), накладає металеву петлю, обробивши її та свої сліди… вовчою сечею, яку, до речі, нелегко зібрати в зимовому лісі, – інакше обережний хижак обмине пастку. Якщо ж вовк (як правило, молодий) утрапив до цієї пастки, то мисливець добиває його… звичайною довбнею. А який результат? 3а двадцять років такого полювання він знищив понад п’ятдесят вовків. Вичинена ж шкура коштує до 600 гривень, а опудало хижака – близько 2000 гривень. Що й казати, негусто. Але чи багато є таких мисливців?

Але існує ще одна страшна загроза, яка виникла зовсім недавно. Це – …

 

Вовкособи

 

Повідомлення про них дедалі частіше з’являються у пресі та в Інтернеті. Автори попереджають людей, особливо з сільської місцевості, про цих «агресивних і некерованих чудовиськ». Перше тривожне повідомлення надійшло із Сумщини. У двох районах цей звір передушив 39 овець. Через якийсь час їх знайшли у лісі з перекушеними горлянками. Знавці стверджують, що такий стан справ можна пояснити однозначно: це мати-хижачка вчила «основ полювання» своїх дітей. Насторожує те, що вовки «працюють» інакше: загриз, відніс у потаємне місце й одразу спожив. Мисливці стверджують, що це гібрид вовка із собакою – т. зв. вовкособ. Нібито від злягання вовків із безпритульними собаками виродився такий вид. Схилитися до цієї думки змушують і непоодинокі випадки, коли мисливці вислідили зграю під час її відпочинку вдень, обнесли певну територію червоними прапорцями, якими здавна користуються як кордоном, через котрий загнаний вовк не може перейти, адже боїться цього кольору. Залишається тільки відстріляти хижаків… Але останнім часом вовки безстрашно переступають такий «червоний кордон». Мисливська наука цього не пояснює. Тож залишається загадкою, чи це справді новий звір: з одного боку, витривалий, хитрий, обережний, який боїться людини (як вовк), з іншого – з характеристиками «друга людини» (як домашній собака).

Деякі дослідники цього питання схиляються до думки, що це може бути таємнича чупакабра: або єнотовидинй собака, завезений ще за «совка» в Україну, або звичайна лисиця. Тут заслуговує на увагу дослідження, проведене часописом «Загадки і таємниці»…

Знаємо, що звичайний вовк на людину не нападе, до того ж – може вигодувати людське дитинча, яке через певні обставини залишилося без опіки батьків. З іншого боку, сьогодні вовки – на межі зникнення! А це загроза для природи. Відомо, що 1916 року в Західній Європі спорудили пам’ятник останньому вбитому в місцевих лісах вовкові.

Нещодавно схаменулися у Північній Америці та Європі, зарахувавши сірого вовка до числа тих тварин, які потребують охорони. У 1996 році Україна ратифікувала спеціальну Бернську конвенцію щодо цього питання й… успішно про неї забула, винищуючи сірих хижаків. За твердженням преси, на території нашої держави налічується лише… 1200 вовків, з яких щороку відстрілюють не менше половини. Отже, залишок – це біологічна межа, за якою загибель популяції від кровозмішування є невідворотною. Це сталося вже з одним підвидом – українським степовим вовком, кількість особин якого підтримується в межах норми лише за рахунок «зайд» із Білорусі, Польщі та Росії. Цим невдоволені поляки, які вовків охороняють.

Як вважає Володимир Борейко із природоохоронної організації «Жива планета», юридична норма, яка дозволяє відстрілювати яку завгодно кількість вовків впродовж усього року, прикриває… браконьєрство, коли не дотримуються сезонності полювання на ту чи іншу дичину. А скільки знищують цих хижаків за допомогою отрути, капканів і петель… Знову ж таки, в обхід згадуваної Бернської конвенції, за якою заборонено продаж капканів і сталевих петель, у нас їх можна вільно придбати в мисливських крамницях. І не тільки. Потрапивши в таке сильце, сильніші звірі відгризають собі лапу і рятуються…

Років зо п’ятдесят тому ми з товаришем вполювали… трилапого лиса. Уважно оглянувши його, досвідчений напарник сказав: колись лис сам відгриз собі лапу, втрапивши у капкан… Звичайно, це був винятковий випадок, коли рана зажила і лис прожив ще не менше року, поки не потрапив під наші кулі…

Вовкособ не чудовисько, а друг людини?

Останнім часом тема вовкособак стала популярною. Песимісти пророкують безперспективність у намаганнях вивести новий вид прирученої істоти з умовах неволі. Але є багато оптимістів, які мають доволі переконливий аргумент: вовкособаки викликають захоплення у мисливців та працівників карного розшуку через їхнє уміння витримувати великі фізичні навантаження і, без перебільшення, високий, на рівні людського, інтелект, з великою самодисципліною та дружнім ставленням до власних господарів та їхнього оточення. Складається дивне враження: а чи не йде мова про кардинально інших тварин? Справді, як собачі інстинкти можуть вжитися в тілі хижого вовка? І тут варто дослухатися до думки вчених, які серйозно підійшли до вивчення проблеми. Вони стверджують: новий підвид – результат «любові» самців-вовків до самок-собак, причому крупних за розміром. Запам’ятаймо це…

Одомашнені вовкособаки мають виняткову здатність до навчання, але… вони будуть робити тільки те, що їм до вподоби, незважаючи на команди чи ласощі, тобто повного підпорядкування людині, як це є із собаками, тут годі очікувати. А отже, вони не можуть бути повноцінними охоронцями. Вовкособаки не люблять, коли їх тримають у закритому приміщенні. На полюванні знайдуть підранка, але замість того, щоб принести і покласти його біля ніг мисливця, самі позбавлять його життя і «заникають» у неприступному для людини місці – так би мовити, про всяк випадок, для можливої потреби згодом підкріпитися.

А от канадці стверджують: ескімоси спеціально відправляють сучок-лайок, у яких починається «шлюбний період», ближче до вовчих лігв – і таким чином отримують вовкособак для своїх упряжок. Правда, якщо зважати на норовливість цих особин, то, напевно, упряжка складається не лише із вовкособак.

Ще одне твердження: вовкособаки мають виняткові дані як партнери працівників правоохоронних органів і прикордонників.

Нині вовкособаки подаються у ЗМІ як велике соціальне зло, ніби всі забули недавню історію… А варто б пам’ятати: понад сорок років тому вже відмовлялися від розведення вовкособак, дійшовши висновку після тривалих експериментів, що це безперспективно – друзями людини вони не стануть. Маючи однаковий із вовком темно-сірий окрас, вовкособаки більш пухнасті. Уже в першому, від сили у другому поколінні ці особини начисто втрачають здатність гавкати, і навіть ті, що виловлені у дикій природі, до дресирування не надаються. Але в третьому поколінні йде розподіл: одна частина стає хижаками, інша ж тягнеться до людей, намагаючись повернутися до осілості в населених пунктах. Але тут у дію вступає звіриний кодекс честі: такої зради не пробачають, а тому «перекинчиків» просто знищують…

Проблема велика. Вирішення її – дослухатися до думки науковців та мисливствознавців: або будемо сприяти, щоб самі вовки підтримували лише їм відомими методами рівновагу в природі, або… ліпше не думати про нову напасть для людства.

Богдан ФІГОЛЬ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!