Вивихи від Моха

Якось

КОБИЛА

Після армії довелося мені попрацювати на стайні, яка розташовувалася в Національному музеї народної архітектури та побуту України в селі Пирогово – мізки в порядок приводив після 2-х років будбату. Коні стояли у нас у «верстатах», які являли собою П-подібні осередки шириною приблизно 1,7 м. Попереду «верстата» була годівниця для сіна та вівса, а на шию коня надягали петлю, досить довгу, щоб він міг лягти, але недостатньо довгу, щоб вийти з верстата і брикнути коня в сусідньому верстаті. Була у нас одна молода кобилка на прізвисько Мафія, у якої час від часу затерпали задні ноги і яку потрібно було вигулювати. Загалом добра і слухняна конячка – я її часто випускав погуляти біля стайні, а потім без проблем заганяв назад. Поки я прибирав за кіньми, а всього їх було 9, вона походжала біля стайні, вишукуючи щось на землі. Саме ж приміщення, в якому розташовувалася стайня, – довга одноповерхова будівля близько 50-ти метрів у довжину, вздовж якого пролягала дорога, а з іншого боку був обрив. Іноді, коли у неї був грайливий настрій, я грався з нею в «наздоганялки» – спочатку вона біжить, я її наздоганяю, а потім я біжу, а вона мене наздогнати «не може». Або вона чекала мене біля входу, щоб потім «злякатися», коли я виходив на вулицю. Як я сказав вище, це була молода, грайлива і добра кобилка – вона жодного разу не намагалася піти «гуляти» по музею, хоча прекрасно знала дорогу, варто було звернути за дальній кут, через подвір’я, і все, гуляє по території. Одного разу гуляє вона біля входу, а з-за дальнього кута будівлі показався мужичок – він час від часу підробляв у музеї і бачив її не раз, як і вона його. Мафія ж, побачивши його, неквапом пішла йому назустріч, порівнялася з ним, а потім пішла далі, до кута будівлі, не звертаючи на мужичка ніякої уваги. Я зупинився подивитися, чи далеко вона зібралася, та тільки дивлюся, а у неї очі лукаво блищать, голова прямо підійнята, ніздрі – роздуваються. «Ой, – подумав я, – щось зараз буде…» Дочекавшись, коли мужичок дійшов до середини будівлі і вже не встигне нікуди сховатися, вона починає бігти. Ну, як бігти – корпус кобили йшов рівно, а ось копита… А копита були зліва і справа – вона давала “козлів” і “свічки” одночасно. Я не пам’ятаю, чи видавала вона якісь звуки, дивився на це все, як заворожений, та й тривало воно секунд десять. При цьому повз мужика вона пробігла метрів за два. Тобто вдарити або зачепити його вона не хотіла – просто «справити враження». Той не оцінив її «турботу» і, зробивши один крок, вискочив на купу гною метра півтора заввишки. Ця хуліганка, зупинившись біля мене, з абсолютно невинним виглядом стала оглядатися по сторонах і, здавалося, щиро здивувалася, побачивши мужика на купі гною, мовляв, ти як туди потрапив? Мужичок, схоже, відразу протверезів і довго не наважувався нічого сказати. Я, про людське око, на неї покричав і загнав назад до стайні, де вона ще довго досить пофоркувала. А мужичок, нічого не сказавши, пішов собі далі…

І взагалі…

В одному відомому і людному парку стояв камінь. Простий собі такий камінь. Нічим не примітний. І ось одного разу його побачив скульптор. Він обійшов навколо нього кілька разів. І пішов у задумі. Через деякий час скульптор повернувся в парк, прихопивши з собою інструменти. Він працював молотком та зубилом, стукав по каменю, відбиваючи великі і маленькі шматочки. Поліцейські огородили ділянку, щоб якийсь уламок випадково не влучив в перехожого. На подив, скульптор досить швидко закінчив роботу і сказав, що можна прибрати огорожу. Всі цікаві побігли дивитися на роботу скульптора. Це була чудова скульптура.

– Це ж треба! Яка краса! – говорили одні.

– А раніше це був просто камінь! – казали інші.
– Ще б! Адже це велика робота талановитого скульптора! — вигукували треті.

Похвала сипалася з усіх боків. А скульптор скромно сказав:

– Що ви! Я ж не зробив нічого особливого. Ця скульптура завжди була в цьому камені. Ви хіба не бачили? Я просто прибрав зайве.

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!