Вивихи від Моха

Колись

ОТРУТА

Сталася ця історія в далеких і гарячих пісках Сахари. Експедиція. Троє наших мужиків опинилися посеред пустелі, правда, в місці, яке аборигени називають оазисом. Оазис цей стояв біля насоса і труби, щоб качати воду з-під землі, тут були корита для напування худоби, невелике поселення з медичним пунктом, аптекою, якимось офісом із телефоном і парою будиночків для іноземного персоналу. Чим займався персонал, незрозуміло – прилади для георозвідки, як правило, ніколи не працювали. Тому природна селекція призвела до того, що в ролі персоналу залишилися тільки наші, які чомусь із задоволенням їздили в настільки далеке відрядження. Але першими українцями на оазисі були саме ті троє, назвемо їх Василь, Петро і Іван. На третій день відрядження Василь почав серйозно обурюватися. Чому, наприклад, всю цивілізацію створили люди, які вживають алкоголь, всі технічні винаходи придумали люди, які злегка і помірно п’ють вино, пиво, горілку, коньяк, віскі, ром і т.п. А ось саме їм, передовим і технічно освіченим представникам світової цивілізації, які перебувають в оточенні непрацюючої і зламаної апаратури, якраз випивати заборонено. Причому категорично, за найжорсткішими законами мусульманського оазису. Хто ж тоді зможе полагодити всю цю техніку, ще й насухо? На спробу Петра заквасити в бочці фініки з подальшою їх сублімацією на сахарському сонечку перекладач просто показав фотографії попереднього українського екіпажу, що виховується аборигенами за законами пустельного шаріату. Бажання стати пивоварами зникло. Скінчилося все тим, що Іван, у якого на батьківщині дружина лікар-ветеринар, був відправлений у розвідку в місцеву лікарню в пошуках місцевого варіанту крапель, на зразок пустирника або глоду, або хоча б корвалолу. На жаль, ні глоду, ні пустирника в місцевій лікарні не знайшлося. Чомусь у Сахарі вони не ростуть. Валідол з корвалолом, може, і був, але всі перевірені серцеві настойки виявилися на воді. Нічого, нуль, до того ж мовний бар’єр з місцевим фельдшером виявився непереборним. У важкому стресі Іван, виходячи з лікарні, звернув увагу на великий бак з краником і з кухлем на ланцюжку, поруч з яким на землі стояв тазик. На баку було щось написано арабською, зате напис Poison і череп з кістками вказували на неординарність вмісту. На напівніме питання до фельдшера той жестами показав миття ніг і протирання рук, причому робити це треба було відвернувшись. Небезпека процедури була підкреслена постукуванням по картинці з черепом. Ціна питання також жестами була показана, мовляв, безкоштовно. Щось Іванові підказало, що і його експедиція теж повинна протирати ноги і руки, причому неодноразово. Налив він у пластикову 5-літрову пляшку отруйного вмісту і, показавши фельдшеру, що все зрозумів щодо отрути, відбув до свого офісу. Напевно, можна було б не продовжувати далі розповідь. Але саме з тих пір складна геофізична апаратура почала успішно працювати, місцеві аборигени нарешті дізналися рецепти солоних огірочків і фініків на місцевих травах з перчиком, нескладна конструкція з бака, труби з гирею у ролі поршня та генератором і акумулятором від старої «Тойоти» перетворилася на джерело безкоштовної парової електроенергії для місцевих хатин і т.д. А все чому? Та тому, що ніхто ніде не забороняв нашим пити страшну отруту з незрозумілою формулою С2Н5ОН.

І взагалі…

У давні-давні часи Господь зліпив десять чоловіків. Один із них орав землю, інший пас овець, третій ловив рибу… Через деякий час прийшли вони до Отця свого з проханням: «Все є, але чогось не вистачає. Нудно нам». Господь дав їм тісто і мовив: «Нехай кожен зліпить за своєю подобою жінку, кому яка подобається: повна, худа, висока, маленька… А я вдихну в них життя». Після цього Господь виніс на блюдечку цукор і сказав: «Тут десять шматочків. Нехай кожен візьме по одному і напоїть ту жінку, щоб життя з нею було солодким». Все так і зробили. А потім розгнівався Господь: «Серед вас є шахрай, бо на блюдці було одинадцять шматків цукру. Хто взяв два шматки?» Всі мовчали. Господь забрав у них дружин, перемішав їх, а потім роздав, кому яка попалася. З тих пір дев’ять чоловіків з десяти думають, що чужа дружина солодша, тому що вона з’їла зайвий шматок цукру. І тільки один з них знає, що всі жінки однакові, бо зайвий шматок цукру з’їв він сам.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!