Вивихи від Моха

Днями

ПІТБУЛЬ

Знайома собачниця розповідала. До них на дресуру прийшла тітка з пітбулем-переростком і скаргою, що собака, мовляв, не слухається і, умовно кажучи, сів на голову. Випадок класичний: молода сім’я бере собаку, потім з якихось причин віддає її батькам (в даному випадку цій тітці, ну і все. Кінолог, такий собі бравий жорсткий вівчарочник, завзято взявся за справу. Пітбуль миттю просік фішку, розіграв з себе найнещаснішого у світі пса, ховався за господиню і мало не плакав. Тітка накричала на кінолога, мовляв, це вам не солдат і тут не армійська муштра, ноги моєї тут більше не буде, і пішла, потягнувши за собою вихованця. Знайома каже, що ця хитра собача дупа пленталася за господинею, злорадно оглядаючись на дресирувальника, посміхаючись на всю пітбулячу пащу, і мало фак йому не показувала.

Якось

ЧОРНИЙ

Зараз стало надзвичайно багато всякого роду “коктейлів” під хитромудрими назвами на зразок “Чорний російський”. І ось власне сама історія. В одній фірмочці, яка займалася ремонтами, а ремонти ці були то тут, то там, колектив робочих возили завжди одним автобусом. Ну, і склався певний ритуальчик, чи що. Після роботи зупинялися біля найближчого магазину, і хто собі горілочки для розслабону, хто пивка… Тут майстровий Петрович влаштовує на фірму робочим свого далекого родича, молодого хлопчину, якого звати Васька. Їдуть з роботи, Васька сидить в найдальшому кінці салону. Зупиняються біля магазину, ну, і всі юрбою виходять. Васька розуміє, навіщо, і кричить: «Петровичу, візьми мені “Чорний російський”, гроші завтра віддам. Петрович статечно кивнув головою і попрямував у магазин. Через деякий час народ почав повертатися, Петрович йшов останнім. Всі розсілися, загули, заворушилися. Петрович з передньої площадки кричить: «Павле, передай Васі – найчорніший, який був!» І передає йому… буханку чорного хліба! Петрович був народжений в СРСР…

Колись

Історію цю розповів мені брат, який на початку своєї трудової діяльності працював провідником пасажирських поїздів. Зарплата у провідників в ті далекі дні була невелика, а грошей, як завжди, хочеться багато-багато, щоб від їх кількості душа розгорнулася і вже більше не згорталася. Ось і грішили хлопці посадовими злочинами, найпоширенішим з яких було провезення безбілетників за винагороду особисто провіднику. Втім, зазвичай на такі провини начальство очі закривало, але, як то кажуть, краще не потрапляти… Так от, стоять наші герої на посадці. Похмуро так стоять, без настрою. Адже за всю поїздку (а поїзд далекого прямування) жодного «лівака», отже, і ні рубля зайвого в кишені. І кінцева станція прибуття скоро. Але ось час стоянки підходить до кінця, і вже оголошено, що «закінчується посадка на поїзд «Санкт-Петербург – Мінськ». І тут на обличчях наших провідників з’являється посмішка, тому що вони бачать, як у напрямку до їх вагона біжить тітонька, дебела така мадам, і кричить: «Хлопці, і мене візьміть!» «Ага! – думає брат. – Зайчик намалювався». Затягнули вони жіночку в поїзд і тут краєм ока помітили, що в цей же поїзд сідають ревізори… Жага наживи перемогла, і тітоньку вирішили не зсаджувати, а десь заховати. Думали-думали, і кращого місця, ніж нижня полиця для валіз, не придумали. Дама особливо й не пручалася, ревізори ж уже по вагонах пішли, тільки от запхати її туди виявилося проблематичним… Ваги в ній кіло 100, не менше, обхват талії відповідний. Але для наших людей безвихідних ситуацій не буває. Таки запхнули. Ревізори з перевіркою пройшли вагон, зауважень і порушень не виявили. Ось тільки поцікавилися у провідників, чому ті сіли на нижню полицю і жодного разу не встали за час перевірки. Наші герої змушені були піднятися. І тут полиця відразу ж відлетіла вверх, і перед ревізорами постала стокілограмова тітонька, що лежала в багажнику. Ревізори, звичайно, в шоці. Однак поцікавилися, чи є у жінки квиток. На що та надала квиток на цей поїзд, та ще й у цей вагон! Тут уже в шоці були мій брат і його напарник…

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!