Вивихи від Моха

Якось

ДЗВІНОК

Знайома розповіла.

– Одного темного зимового вечора мене обікрали погані дядьки – вирвали з рук сумку, в якій, крім безлічі важливих і потрібних речей, був також і мобільний телефон. «Ну, нічого, все можна виправити», – сумно вирішила я, відплакавши свої втрати. Новий мобільний був куплений, номер відновлений, ось тільки одне «але» – номери телефонів всіх моїх родичів, друзів і знайомих були записані тільки у викраденому мобільнику. Як же їх тепер повернути? Я знайшла один, як мені здалося, досить розумний вихід. Взяла в сервісному центрі роздруківку всіх моїх переговорів за останні місяці і почала методичний обдзвін абонентів. Причому, не бажаючи здаватися дурепою і ставити кожному, чий голос не впізнаю, сакраментальне питання «Вибачте, а ви хто?», я вирішила встановлювати особистості співрозмовників у ході ненав’язливої бесіди. Спочатку все йшло добре. Когось я впізнавала відразу, когось – через пару хвилин, і я абсолютно розслабилася і повеселішала. Розумна ж я все-таки, зараза! Ось і наступний номер. Відповів абонент чоловічої статі. Його голос здався мені дуже знайомим, і я почала вже звичну партію: «Привіт, як справи, як життя молоде? Впізнаєш? Чим ти зараз зайнятий?» У відповідь чоловік буркнув щось незрозуміле, на кшталт: «Що?» – «Ну, чого мовчиш? – не вгавала я. – Гуляєш по-крупному? Чи зовсім загордився, пальці віялом, соплі бульбашками?» Чоловік крякнув щось незрозуміле і обірвав розмову. Я була заінтригована таємничим співрозмовником і навіть дещо налякана, та передзвонювати йому, звичайно ж, не стала. Так моя інтрига тривала… до ранку наступного робочого дня. Все миттю стало на свої місця, як тільки я побачила обличчя директора, який підійшов до мого стола, схрестивши руки на грудях, і запитально глянув мені в очі…

Колись

ПЕРЕКЛАД

Сталася ця історія років десять тому. Один простий, але компанійській роботяга з близьких до наукових кіл поїхав у Німеччину у відрядження. Так склалось, що перших пару місяців нікого з українців поблизу не було. Німецької чоловік абсолютно не розумів, але нітрохи через це не комплексував і від нудьги почав вечорами заходити у найближчий бар. Коли туди підтягнулися інші українці, роботяга почав захлинаючись розповідати, які класні хлопці ці німці і як вони сильно люблять українців взагалі і конкретно його зокрема. Народ оторопів, оскільки в Німеччині багато хто з них до цього бували, і весь досвід, набутий за час візитів, свідчив про дещо інше. Проте настав вечір, і роботяга урочисто повів друзів в улюблений бар. При появі на порозі головного героя розповіді у барі стихли всі розмови і бюргери з радісними посмішками повернулися до дверей. Чоловік теж посміхнувся і голосно проголосив: «Nicht schеißеn!» («Не ср…ти», якщо хтось не читав про солдата Швейка). Весь бар вибухнув бурхливими оплесками. Наступні обережні розпитування показали, що роботяга перед поїздкою вирішив підучитись і запитав одного з німецькомовних друзів, як буде німецькою “добрий вечір”. Добрий друг не просто підказав, а записав на папірці – щоб не забулося. Перша поява героя у пивній із сакраментальною фразою на устах була зустрінута гробовою тишею, яку наш простодушний друг пояснив собі потрясінням аборигенів від його знання німецької мови. Що ж, якоюсь мірою так воно і було…

І взагалі…

Проповідь у храмі: «Сьогодні, діти мої, прославимо Пресвяту Діву. Я хочу, щоб ви всі відчули її велич і чистоту. Я вирішив, що краще за все у цьому допоможе конкретний приклад. Ось серед вас у другому ряді сидить, як завжди скромно опустивши очі, наша Долорес. Ми всі її добре знаємо. Скільки добрих справ вона зробила! А як вона допомагає своїм батькам, і взагалі всім людям похилого віку нашого села! Вона не пропускає жодної меси! Хоч вона і молода і доходи її невеликі, але вона завжди знайде монету, щоб опустити у кухоль для пожертв! А її скромність, цнотливість і лагідна вдача відомі всім! Встань, Долорес, нехай всі побачать тебе! Але, діти мої, порівняно з Пресвятою Дівою вона просто курва!»

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!