Вивихи від Моха

Днями

ВОДА

Знайомий розповів.

– Вчора вранці збираюся на роботу. Виходжу на кухню. Жахливо хочу пити спросоння. Злюся на все моє немаленьке сімейство – ні в чайнику, ні в глечику, ні у фільтрі питної води немає. Пити з-під крана – себе ненавидіти. Бурчу під ніс і набираю в фільтр (“Бар’єр”) воду. Вона починає повільно крапати. Зрештою, на горня все-таки набралося. Жадібно п’ю. Дуже жадібно. Настільки жадібно, що тільки коли в чашці залишається 2-3 ковтки, розрізняю мерзенний смак чогось кислого. З ще більшою любов’ю до рідних, які поставили брудне горня в шафу, вихлюпую залишки в раковину. Дістаю нову чашку, попередньо сполоснув її, набираю знову води з фільтра. Жадібно п’ю. Після 5-6 ковтків відчуваю той же мерзенний присмак. Це що, якась водопровідна капость? Але ж через фільтр! На кухню виходить батько. Далі діалог: «Тату, спробуй воду – тобі вона нічим не віддає? Кислятиною, наприклад?» – «Та я навіть пробувати не буду – звичайно, віддає! Я сьогодні вночі через цей фільтр 12 літрів самогону процідив…»

Якось

ЧИТАЛКА

Зі слів знайомої.

– Чоловік мій уже давно хотів собі купити абсолютно непотрібну фігню. Електронну читалку. Ноутбука йому мало… А мене через таке марнотратство душить жаба. Я ж прямо при ньому беру пляшку від вина, кидаю всередину квасолину, затикаю пробкою і кажу: «Ось, коханий, пляшку не бити, пробку не виймати. Дістанеш квасолину – купиш читалку, яку хочеш». Цей гад бере пляшку, продавлює пробку пальцем всередину і дістає… «Е, ні! – кажу. – Ти пробку з горлечка хоч і всередину, але витягнув. Не рахується». Затикаю іншою пробкою. Цей гад бере одноразовий шприц і крізь пробку заливає у пляшку повний шприц оцту і повний шприц міцного розчину соди. Хвилина, і пробка сама вилазить з пляшки… «Е, ні! – кажу. – Ти пробку з горлечка хоч і не руками, але вийняв». Цей гад дивиться злісно, ​​плюється, бере електродриль, замість свердла вставляє наждачну кульку. І за хвилину проточує стінку пляшки. А в дірку випадає квасолина… «Пляшка розбита? Ні. Пробка на місці? Так. Жени гроші…» Свиня. Валяється тепер на дивані зі своєю читалкою. А що дружині чоботи потрібні – йому все одно.

І взагалі…

Якщо ви коли-небудь спостерігали за дикими гусьми, що летять на південь на зимівлю, вам, можливо, цікаво буде дізнатися, що вчені пояснили, чому зграя летить ключем. У ході дослідження з’ясувалося, що кожен птах, змахуючи крилами, забезпечує підйом для того, який летить безпосередньо за ним. Завдяки такій побудові вся зграя збільшує швидкість польоту щонайменше на 71%, порівняно зі швидкістю, яку може розвинути кожен птах окремо. Так само й люди, якщо працюють злагоджено, досягають своєї мети швидше і з меншою затратою сил, тому що вони рухаються вперед за рахунок один одного. Варто одному гусаку випасти із загальної зграї і спробувати летіти наодинці, як він відразу ж відчуває важкість і опір. І він повертається в зграю, щоб скористатися підйомною силою, створеною птахом, що летить попереду. Якби ми, люди, були такі ж розумні, як гуси, то завжди трималися б разом. Коли ватажок втомлюється, він повертається в кінець ключа, і інший гусак стає на чолі зграї. Виконувати важку роботу по черзі набагато легше. Гуси в кінці зграї кричать, заохочуючи тих, хто попереду, не зменшувати швидкість. Що ми кричимо, перебуваючи позаду лідерів? І нарешті, якщо гусак, захворівши чи отримавши поранення, випадає зі зграї, два інших гусаки теж залишають зграю і слідують за ним, щоб надати йому допомогу і підтримку. Вони залишаються з цим гусаком до тих пір, поки він не одужає або не помре, а потім вирушають в дорогу самі або з іншою зграєю наздоганяти своїх. Якби ми були так розумні, як гуси, ми б теж підтримували один одного. Той, хто перший сказав про іншу людину «дурний, як гуска», мало знав про гусей.

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!