Днями

ПСИ

Спостерігав особисто. На галявині граються два пси – добермани, мабуть, кобель з подружкою. Так як я проходив повз цю галявину, а господарів поруч не було, я трохи пригальмував. У цей час з-за паркана нетвердою ходою з’являється мужичок. Одягнений вельми пристойно, але сильно зім’ятий, неголений і т.д. І настрій, мабуть, не дуже… Йде, понуривши голову. Добермани бачать мужика, і пес з гарчанням мчить на нього, а подружка поруч. Мужик, не піднімаючи голови і не подаючи жодних ознак хвилювання, сходить зі стежки і вилазить на бетонний паркан (метра півтора висотою). Пси підбігають і, бризкаючи слиною та давлячись гавкотом від злості (мовляв, “Порву нах ..!”) стрибають на паркан, намагаючись дістати мужика. Той, перебуваючи, як і раніше, в прострації, стоїть на паркані і, тримаючись однією рукою за бетонний стовпчик, другою розстібає штани та зверху поливає озвірілих псів… Спочатку гавкіт переходить на найвищі істеричні нотки, потім пауза… Тиша… Сучка обнюхує себе, потім свого пса і, презирливо (чесне слово!) відвернувшись, йде геть. Кобель, мокрий і оторопілий від цього всього, дріботить поруч. Мужик, не поспішаючи, злазить з паркана і йде собі далі. Вищий клас!

Якось

КАМАЗ

Ніч. Два куми стоять на узбіччі і намагаються спіймати машину. Довго стоять, ніхто не зупиняється. Раптом із темряви вибігає якийсь чолов’яга з кермом від КАМАЗа в руках, імітує звук гальм і зупиняється біля них:
– Що, мужики, проблеми? Давайте підвезу.
– Ти що, з глузду з’їхав? Біжи, куди біг. Самі якось упораємося.
Той дістає пістолет:
– Ану, швидко залазьте в машину!
Куми злякалися, стали з ним поряд і побігли. Пробігли кілометрів 15. Чолов’яга знову імітує звук гальм, зупиняється:
– Мужики, скоро пост ДАІ, а в мене прав нема. Зараз виходьте, а я курудзяним полем – в об’їзд. Через 2 км вас підберу.
Ті зраділи, що нарешті цього психа здихалися, і попрямували до поста ДАІ. Підходять до даішника і кажуть:
– Тут якийсь придурок з кермом від КАМАЗа і пістолетом змусив нас 15 км пробігти.
– Де він?! Ми давно його шукаємо! Він без прав їздить.
– Ну так… Побіг кукурудзяним полем.
Даішник хапає кермо від мотоцикла:
– Сідайте швидко, зараз доженемо! Один – назад, другий – у коляску!
– Ти що, здурів? Ми уже і так 15 км пробігли!
Даішник хапає автомат:
– Ану бігом по місцях! Один – назад, другий – у коляску!
Робити нічого – стали “по місцях”. Біжать утрьох по кукурудзі. Даішник дивиться на одного з кумів:
– Ти що робиш?! Ти ж у колясці – чому на прямих ногах? Сідай, тобі сказано.
Той біжить на півзігнутих ногах. Нічого не видно, кукурудза б’є по обличчю, ноги болять. Повертається до кума на “задньому сидінні” і каже:
– Куме, ну якого біса ми пересідали?! Їхали б спокійно на КАМАЗі…

Колись

ВУЙКО

Молода журналістка на радіо бере інтерв’ю у 80-річного вуйка Василя:
– Ви стільки років віддали праці, колгоспу – усе життя пасли вівці. Може, є у вашому життєвому багажі якісь смішні історії?
– Та повно! Пам’ятаю, раз пасу я вівці на полонині, та й вівця загубилася. Ми її тиждень шукали, потім знайшли, всім селом її ви*****. І всьо – і пішли далі пасти.
Журналістка думає: “Оце я попала… Прямий ефір, а тут така підстава”.
– Добре, вуйку, тут все ясно з веселими історіями… А може, були якісь і сумні історії?
– Та чого не було? Валом. Ось, пам’ятаю, баран загубився. Ми ходили, п’ять днів його всім селом шукали, знайшли, ви***** і полягали спати.
Журналістка схопилася за голову, думає: “Все, моїй кар’єрі на радіо кінець. Оце так прийшла на практику…” Нарешті каже:
– Дякую, дуже змістовна була розповідь. Але час нашої передачі завершується. І насамкінець, щоб була якась інтрига у нашій програмі, може, була у вас якась драматична історія?
Вуйко закурює цигарку і сумно каже:
– Була. Була, звичайно, і драматична історія. Пам’ятаю, раз я загубився…