Вивихи від Моха

Днями

ВИХОВАННЯ

У тітки була кішка, яка пресувала всіх, хто переступав поріг тітчиної квартири. Якось приїхала до неї в гості одна з племінниць з маленьким сином. І сталося, що хлопчик попісяв, про що він голосно і невдоволено повідомив. І поки йому міняли памперс, він висловлював своє обурення – то кричав, то плакав. Кішка поспостерігала хвилинку за цим, а тоді як вкусить племінницю! Та в крик, а кішка спопелила її осудливим поглядом, притягла своє кошеня і давай показово його облизувати. Мовляв, дивись, дурепо, як треба, і дитина не кричить.

Якось

ЧЕСНІСТЬ

Коли мені хтось каже про те, що ця людина багата і їй немає сенсу обманювати, я завжди згадую випадок, пов’язаний з катастрофою корабля «Емпресс оф Айрленд». Родичі пасажирів, загиблих під час аварії судна, стали пред’являти страховикам позови про відшкодування вартості цінностей і повернення грошей, які загиблі нібито зберігали в сейфі суднового скарбника. Претензії ці підкріплювалися юридичними документами, а також даними під присягою свідків і стосувалися настільки неправдоподібно високої суми, що страховики вирішили підняти сейф із дна моря. У 1915 р. були найняті водолази. Сейф необхідно було підняти цілим й неушкодженим, і найголовніше – з абсолютно цілим замком. Операція вдалася, і невдовзі сейф був доставлений у Монреаль. Церемонія відкриття сейфа відбувалася в присутності великої кількості юристів, найнятих родичами загиблих. У ньому були виявлені цінності, вартість яких не перевищувала і 5% від загальної суми, що була зазначена в позовних документах.

Колись

РІЗДВО

Знайомий розповів. Стара історія, така собі різдвяна казка, що трапилася понад двадцять років тому зі мною і моєю дружиною. Жили ми з нею в 90-х у Празі, обоє навчалися в аспірантурі. У 96-му вирішили ми на Різдво поїхати в Париж. Пішли в посольство, дізналися, що від нас потрібно для шенгенської візи. Виявилося, прості загалом речі: гроші показати, чеський дозвіл на проживання, фотографії, паспорти. Все, що вимагалось, ми зібрали, і дружина зголосилася завезти все це в консульство. А було це у грудні, і ми паралельно купували подарунки родичам до Нового року. Ось і вийшло, що дружина у той день чекала автобуса з величезною кількістю пакетів у руках і сама не помітила, як сумочку з усіма документами і грошима забула на зупинці. Спохватилася вже в автобусі, а коли повернулася назад, сумочки і сліду не було. І ось так перспектива поїхати в Париж змінилася для нас на значно менш радісну перспективу поїздки в Україну за вовчими квитками (довідками про втрату паспорта), а Різдво нам світило провести у всіляких чергах: за паспортами – в Україні, за новими дозволами на проживання – в Чехії і т. д. Причому, за які гроші все це робити, було незрозуміло: практично всі наші заощадження залишилися в паспортах зниклої сумочки. Два дні сиділи ми з повішеними носами. Я якимись дрібницями займався: поміняв замки у вхідних дверях будинку на випадок пограбування (ключі від хати теж у сумочці дружини були), трохи працював – не пам’ятаю вже все. А на третій день моїй дружині на роботу подзвонив чоловік. Поцікавився, чи не втрачала вона чогось на днях. “Так, – говорить дружина, – сумочку з документами: своїми, і чоловіка”. – “Добре, – каже незнайомець. – А ще що у вашій сумочці було?” – “Гроші, звичайно, 10 тисяч крон і п’ятсот доларів, ключі, гаманець, ще якісь дрібниці… Я розумію, що гроші пропали, але ми були б вам такі вдячні, якщо б ви нам документи повернули…” – “Та ні, – каже чоловік, – цілі ваші гроші, тільки гаманця не бачу. Давайте домовлятися, де зустрінемося, я вам все поверну”. Ну, і питає навздогін: “Скажіть, а де ви сумочку свою загубили?” Дружина: “В Кунратіцах (район у Празі)”. – “Ви розумієте, – каже чоловік, – сам я не пражанин, в Коліні живу, бізнесом займаюся, а вашу сумочку на даху своєї машини вранці знайшов…” А Колін кілометрів за п’ятдесят від Праги буде. Ось, власне, і все. Зустрілися ми з колінським бізнесменом, сумочку він нам повернув, від винагороди відмовився. Ми йому, правда, пляшку віскі вручили, її він прийняв. А той, хто сумочку потягнув, виходить, полінувався її краще обнишпорити, забрав гаманець, в якому було всього 100 крон (4 долари), а решту викинув, не дивлячись. І в Париж ми того року таки поїхали, веселе було Різдво.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!