Вивихи від Моха

  • Якось

    ВАНТАЖ

    Цю історію розповів мені мій друг, якому її, в свою чергу, розповів його батько, з яким вона і трапилася. А батько його все своє життя працює водієм. Сталося це в розпал застійних часів, десь на початку 80-х. У ті часи на дорозі діяло правило: якщо вантажівка їде порожня, то даішники мали право зупинити її і завантажити так званим «попутним вантажем», відмовитися від якого не можна було і який треба було обов’язково доставити до місця призначення, хочеш ти цього чи ні. Говорити, чому це не подобалося водіям, я думаю, зайве. Кожен водій, який себе поважає, або уникав таких зустрічей, або виявляв кмітливість. Батькові мого друга теж довелося її виявити. Поїхав він якось у Київ у справах фірми, на якій працював. Їздив він тоді вантажівкою. Приїхав на місце, розвантажився, і ось настав час їхати додому. Але от невдача – його колеги-водії попередили, що на виїзді з міста стоять даішники і вантажать (в прямому сенсі слова) всіх, хто під руку потрапить. Повз них проїхати ніяк не можна, отже, довелося пометикувати. Знімає, словом, наш водій своє сидіння і ставить на його місце порожнє відро. Потім спускає свої штани разом зі спідньою білизною до колін, голим задом сідає на відро і вирушає в дорогу. На КП ДАІ його, як і слід було очікувати, зупиняють. До нього підходити даішник з цілком передбачуваними намірами. Але тут перед даішником відкриваються двері автомобіля, і що він бачить? Сидить перед ним голим задом на відрі водій, штани і труси його спущені нижче колін, а фізіономія викликає співчуття. На питання, що сталося, даішник отримує таку відповідь: “Та, розумієте, щось я сьогодні зранку не те з’їв… А бігати по кущах і посадках немає часу, вантаж треба терміново на місце доставити”. І для більшої правдивості водій видає характерний звук. Даішнику нічого не залишалося зробити, лиш грюкнути дверима і зі словами “Давай проїжджай, проїжджай швидше!” побажати нашому герою щасливої дороги.

    Колись

    КРАВАТКА

    Було це давно, наприкінці 80-х. Київ, технічний ВНЗ, йде пара з вищої математики. Викладач – старий, заслужений, ввічливий, церемонний. І з огляду на свою галантність просить у прекрасної половини аудиторії дозволу зняти піджак. Бо весна, спекотно. Природно, дами погоджуються. Він, стоячи обличчям до аудиторії (це важливо!), знімає піджак, вішає його акуратно на спинку стільця, поправляє… Тобто все відбувається дуже гламурненько. Під піджаком виявляється хороша сорочка з краваткою. Але ось формальна частина закінчується, і викладач вирішує продовжити те, для чого, власне, і прийшов – читати лекцію. У якийсь момент він повертається обличчям до дошки, до аудиторії задом. І тут пролунав вигук здивування, загальний і дружний – на спині у нього висіла інша краватка! Народ ридає, дихати і говорити ніхто не в змозі, викладач же, не розуміючи причини раптової зміни поведінки аудиторії, починає обертатися, демонструючи краватку номер один. Тут здатність стримуватися пропадає навіть у тих, хто до останнього намагався зберегти серйозний вигляд, і всі ржуть вголос. Викладач починає крутитися навколо своєї осі, підозрюючи, мабуть, дірку на якомусь місці і демонструючи обидві свої краватки у швидкому темпі. Так тривало якийсь час, поки хтось не пояснив йому, в чому, власне, річ. Він ляскає себе по лобі і розповідає таку історію: одягнувся він вранці і, будучи вже при повному параді, згадав, що забув поголитися. І, щоб не забруднити краватку, пересунув її на спину. Ну, а поголившись, зрозумів, що на роботу без краватки йти негоже, одягнув її і пішов.

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!